Тягнибок: Не треба людей вважати лохами

Як і передбачалося, новий політичний сезон в Україні стартував гучно, але нерезультативно. Парламент все ще «в облозі», Президент замість конкретних дій тільки «закликає до здорового глузду», а народ, як і раніше, мовчки спостерігає за тим, що відбувається. Благо, поки не бере у руки вила і не штурмує головні «циркові арени» країни. Відомий націоналіст, колишній народний депутат Олег Тягнибок вважає, що влада повинна зробити все можливе для того, щоб в Україні все-таки не почалася громадянська війна. Про це і багато чого іншого він розповів в інтерв'ю ForUm’y.

- Олеже Ярославовичу, останні кілька років в Україні йде дискусія про демократію, її принципи і можливості. А якою Україну бачите особисто Ви, і чи потрібна нам взагалі демократія?

- Демократія потрібна, але не у тому прояві, як сьогодні. Запитайте кого завгодно на вулиці, і вам скажуть, що демократія – це вседозволеність, анархія, корупція, тому що на певному етапі ті, хто добивався у нас демократії, не зуміли закріпити її основні базові принципи.

Поняття демократії було просто-напросто сфальсифіковане. Воно використовувалося для розкрадання країни, для зміцнення влади тих чи інших кланів. Кожен почав називати себе демократом незалежно від того, був він таким чи ні.

- Але демократія – це із грецької і є «влада народу»…

- Так, і тому ми, націоналісти, – палкі прихильники так званого прямого народовладдя. Для кожного громадянина України це означає не тільки можливість обирати собі владу і мати право бути обраним, але і велику кількість референдумів – опитувань людей.

Ми ратуємо за те, щоб з загальнодержавних питань часто проводилися всеукраїнські референдуми, нехай вони мають і місцевий характер: обласні, навіть вуличні, квартальні чи будинкові – це ж не вимагає багато часу.

Припустімо, міська рада вирішила побудувати якийсь новий будинок, і у зв'язку з цим у районі проводиться опитування на тему «чи буде це дорого?» Якщо люди скажуть «так», то відчуватимуть себе господарями і розумітимуть, що впливають на рішення, а депутати міської ради при цьому зобов'язані враховувати думку громади.

Зараз питання референдумів і діяльності комітетів будинків дуже складне. Його потрібно стимулювати, а людей спонукати до самоорганізації свого життя не тільки на території якогось населеного пункту, але і вдома. Ось це якраз і є моменти безпосереднього прямого народовладдя. У багатьох країнах світу такі опитування взагалі проводять по Інтернету, і ми теж до цього маємо прийти.

Ще один дуже важливий момент прямого народовладдя і демократії – це право суспільства відкликати тих, кого вони обирають. Уявіть, якби були такі права, наскільки б суспільство стало сильнішим, а чиновники б розуміли, що якщо щось не так, то їх просто відкличуть. Тоді б у нас не штампували генералів за заслуги чи без них.

- А силовий варіант розвитку подій не виключається? Я маю на увазі громадянську війну.

- Це найгірший варіант, який неприйнятний. Невідомо, чим може закінчитися така війна, і передбачити це нереально. Тому головне завдання державників – у жодному разі не допустити ніякої війни, у тому числі – й громадянської. Це можна зробити, зокрема, я повторюся, за рахунок зміни влади, її системи і наведення елементарного ладу.

- Олеже Ярославовичу, як думаєте, скільки часу знадобиться Україні для того, щоб кожен її громадянин зміг сказати: «Я живу добре»? І чи стане краще, якщо на території нашої країни житимуть тільки українці, як стверджують деякі націоналісти?

- Я націоналіст, але жодного разу нічого подібного не говорив. У нас, згідно з останнім переписом населення, українців - 78 %, решта 22 відсотки - представники національних меншин.

Тобто Україна, як і багато інших країн Європи, – моноетнічна держава. Але це не заперечує того факту, що в Україні багато громадян неукраїнського походження. У нашій країні представлено приблизно 140 різних національностей, і це не означає, що від цього держава не може нормально існувати.

Має бути, як це зробили у європейських країнах, на законодавчому рівні врегульоване питання прав і обов'язків національної як більшості, так і меншини. Тобто представники нацменшини, які є громадянами України і проживають на її території, повинні знати наші закони, жити за ними і лояльно ставитися до національної більшості і так далі.

Ви тільки уявіть собі, щоб у Росії хтось почав, наприклад, підвищувати голос на росіян або у Франції хтось почав висловлювати якісь претензії до французів – зрозуміло ж, що такого ніде нема.

Але якщо ми говоримо про те, коли в Україні буде добре, то це пов'язано не з цими чинниками, а з іншими. А добре буде тоді, коли ця влада, представлена псевдоелітою, буде усунена від можливості управління країною.

Наша проблема у тому, що в Україні, на відміну від інших країн пострадянського простору, не було проведено люстрації (очищення) влади, не було змінено саму систему влади.

У нас багато людей, які можуть себе по-різному називати: комуністи, або ліберали, або демократи. Але при владі, як правило, вихідці із тієї старої системи епохи Брежнєва - Щербицького. Адже ви подивіться біографії наших міністрів, депутатів, працівників Секретаріату Президента! У цих людей інша психологія мислення. А ми входимо в нову епоху!

У нас від розвалу Радянського Союзу не мінялася система влади. Навіть Конституція, яку було прийнято у 1996 році, серйозно її не змінила. У нас і надалі залишилася радянська влада як в органах місцевого управління, так і в органах центральних. Нам ось ці речі треба міняти. Не треба сюди приплітати національний аспект.

Але 1 вересня за студентські парти вже сіли ті діти, які є ровесниками незалежної України. А це означає, що відбувається процес зміни поколінь – хочемо ми цього чи ні.

- Я знаю, Ви виступаєте за те, щоб повернути у паспорт графу «національність»…

- Люди мають право знати правду – от і все. Просто якщо ти когось обираєш, повинен знати, хто він. Але, правда, не тільки у національному плані. Ми вважаємо, що крім того, що у паспорті необхідна графа «національність», людина відкрито повинна показати і свої доходи та витрати.

- Але ж у нас демонструються декларації, де вказані «ліві» дані.

- Правильно. Тому у державі повинні існувати певні служби, які повинні перевіряти такі речі.

Народ, який іде на голосування, повинен знати правду про кожного. Коли я пішов у публічну політику, чітко розумів, що вона не просто дає можливість того, що тебе на вулицях впізнаватимуть, але і зобов'язує до того, що ти повинен бути готовий навіть своє особисте життя виносити на всенародне обговорення. Як у прислів'ї: «Назвався грибом – лізь у борщ». Тобто якщо я хочу, щоб люди мене обирали, я повинен розуміти, що вони мають право знати про мене все, що хочуть.

У нас іноді такі «святенники» з'являються на виборах, усе із себе «білі та пухнасті», а насправді виявляється, що у них «рильце в такому пушку»: і при старій владі бутерброд з маслом та ікрою жували, і тепер не бідують. Народ зобов'язаний про це знати. Мені здається, у такому разі не треба людей вважати лохами, вибачте за таке непарламентське висловлювання.

І для того щоб ситуація змінилася, потрібно, щоб люди чітко знали, кого вони обирають. До речі, тоді питання люстрації саме по собі буде зняте, оскільки таке очищення може відбутися за рахунок голосування на виборчих дільницях.

- Через пару місяців у нас якраз і буде голосування за Президента України. Ґрунтуючись на своєму досвіді, як Ви думаєте, хто переможе?

- Знаєте, робити політичні прогнози – дуже невдячна річ, причому не тільки в Україні. Політика сама по собі дуже непередбачувана. Звичайно, є певні правила, особливо виборчих кампаній, але якщо проаналізувати їх всіх, то жодна з них на іншу не схожа. І не тому, що якось по-іншому вели агітацію. Просто кожного разу мотивація виборця буде іншою. І тому переможе той, хто зуміє передбачити, якою мотивація українського виборця прийти і проголосувати буде 17 січня 2010 року.

- А що Ви думаєте з приводу закону про внесення змін до виборчого законодавства, вето на який нещодавно подолав парламент?

- Навіть неспеціаліст, прочитавши базові принципи, наприклад, формування дільничних комісій, побачить і зрозуміє, що це закон для фальсифікаторів. Там є маса можливостей фальсифікувати вибори, потрібно тільки мати так званий адмінресурс або фінансовий ресурс, щоб впливати на виборців.

Потрібно враховувати, що вибори відбудуться 17 січня, тобто, практично у розпал січневих свят, коли народ, у тому числі і члени дільничних комісій, будуть між Різдвом і Йорданом.

Очевидно, що Президента обиратимуть не люди.

- А хто ж?

- Його визначатимуть у судовому порядку. На жаль, у нас зараз така система.

- Пам'ятається, колись Ви прославилися своїм висловлюванням 2004 року про німців і жидів. Після цього Вас звинуватили у ксенофобії і антисемітизмі, які в Україні переслідуються законом, але так і не притягли до відповідальності. Але намагалися?

- Звичайно. Тоді щодо мене було порушено кримінальну справу за ініціативою Державного комітету національностей і міграцій – це було зроблено за політичним замовленням тодішньої влади.

Відповідно, через Генеральну прокуратуру було відкрито справу, але у судовому порядку рішення скасували. Було доведено, що це політичне замовлення, і визначено, що в моїх діях немає ніяких порушень чинного українського законодавства, зокрема, ксенофобії або розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Таким чином, кримінальну справу було визнано незаконно відкритою.

- Тоді ж Вас виключили із фракції «Наша Україна». Це пішло Вам на користь?

- Давайте я відповім вам запитанням на запитання: а де сьогодні у політичному просторі «Наша Україна»?

- Давайте трохи поговоримо про Росію. Ви досить жорстко критикуєте її керівництво. А як Ви ставитеся до самих росіян? Адже багато хто з них досить добре ставиться до України.

- Не можу з цим погодитися, тому що останні опитування, зокрема в Росії, свідчать про те, що приблизно 67 % росіян вважають Україну ворогом і негативно до неї ставляться.

- Так це результат нинішньої інформаційної війни.

- Так. Ведеться дуже серйозне інформаційне накачування, причому не тільки на території України. «Підігрівається» і населення РФ проти нашої країни. Варто навіть нейтральним поглядом подивитися російські канали, де, як правило, показують неправду – наші люди їх дивляться і плюються, оскільки розуміють – показують неправду. Ось пригадайте розрекламований у Росії фільм «08.08.08», у якому українці прямо звинувачувалися у геноциді осетинського народу. Це ж повна маячня! Або навіть фільм «Тарас Бульба», який був відверто антиукраїнської спрямованості.

- Але у цьому фільмі знялися і українці, а у головній ролі - Богдан Ступка.

- Це вже питання моралі для українського актора: що важливіше – національна гідність чи «шалені бабки», які він отримав за таку роль. Крім того, це дискусійне питання акторської професії. Але це вже інша тема.

Так от щодо інформаційної війни. Зрозуміло, що адекватною є реакція українського суспільства. Що стосується мене особисто, зрозуміло, що я критикую московську імперську політику, у тому числі і щодо України. Я ніколи собі не дозволяв критики жодної нації, російської, зокрема. У мене багато знайомих і навіть друзів, які належать до цієї нації.

Якщо брати глобально, то сьогоднішнє російсько-українське протистояння носить масштабний характер – це не проблема між Ющенком і Путіним. Хто б у нас не був Президентом і яким би лояльним він не був до Росії, все одно рано чи пізно виникне питання: або це васал Москви, або Президент незалежної держави.

Розумієте, Росія хоче відроджуватися як імперія, але не може існувати без України. Без того, що наша країна буде під політичним, економічним, інформаційним впливом Російської Федерації. У цьому і суть наших відносин.

Але якщо Україна хоче, щоб з нею рахувалися, вона повинна пам'ятати, що рахуватися будуть з сильним, а не слабаком. У світі панує «закон джунглів», і Росія дуже грамотно дотримується його.

- А коли Ви востаннє були в Росії?

- Був у Москві років зо два тому, мене запрошувала українська громада. Раніше був у деяких інших регіонах. Але не можу сказати, що я там так часто буваю.

- А за кордоном?

- Теж не можу сказати, що дуже часто. На рік по кілька разів буваю. Але останні десять років ці поїздки пов'язані з моєю політичною діяльністю на запрошення української діаспори або наших партнерів – європейських націоналістів.

- І чи іноземці відрізняються від нас?

- У принципі, не особливо. Звичайно, у кожній країні є своя специфіка, але, як правило, базові ідеологічні позиції у нас однакові. Наприклад, вони, як і ми, виступають за Європу вільних націй. І вони, і ми проти того, щоб наші країни вступали у якісь об'єднання, де б існували наддержавні утворення, які б нам диктували, що робити.

Ми за те, щоб ту ж Європу сприймали, як клумбу, квітник, у якому багато різних квітів, які нормально разом співіснують.

- Олеже Ярославовичу, Ви досить одіозний політик. Це допомагає Вам, чи, навпаки, заважає?

- Я себе одіозним політиком не вважаю. Я такий, як є. Можливо, моя одіозність, про яку ви говорите, полягає у тому, що я не лукавлю. У мене немає «маски» політика. Я кажу те, що думаю. Я так живу, у мене такі принципи і позиції. Я не фальшивий.