Відомий український дисидент, Герой України Левко Лук’яненко знає чимало цікавого про те, як будувалася незалежна Україна. Цій людині, яка відбула 25 років у концтаборах і в'язницях СРСР, довелося багато вистраждати і за демократію, і за свободу. Стояв він і біля «колиски» українського політикуму, тому знає про всіх сучасних політичних «зірок», за його власним виразом, все.
Про те, «Who is who» на українському політичному «Олімпі», який шлях слід обрати Україні, та про те, як по-справжньому треба любити свою Батьківщину, в ексклюзивному інтерв'ю ForUm’у розповів колишній депутат України Левко Лук’яненко.
- Левко Григоровичу, торік Ви зі скандалом пішли з поста голови Комісії з помилування при Президентові України. Написали йому гнівний лист і розкритикували політику. Ющенко чи його люди після цього намагалися якось на Вас вийти? Не кликали назад?
- Назад не кликали, оскільки розуміли, що я не повернуся. А так я підтримую гарні стосунки з Віктором Мойсеєнком, який наразі є головою Комісії, а тоді був моїм заступником. Від Президента мені надходять поздоровлення на свята. Важко сказати, що все закінчилося нормально, але прямо мені ніхто нічого не сказав.
- Чи були спроби інших політичних сил зазвати Вас до себе? У партійні списки або ще на якісь посади?
- Юлія Володимирівна як глава «Батьківщини» сказала, що була б не проти, якби я повернувся у Верховну Раду. Я відповів, що у ВР я більше не піду, тому що досяг того віку, коли повинен поступитися місцем молодшому поколінню. Змінювати свою думку я не буду.
- Кого із нинішніх політичних діячів Ви підтримуєте? Чи розчарувалися в усіх?
- Я їх усіх дуже добре знаю. Якщо складати список їхніх позитивних і негативних якостей, то він вийшов би великим. Тому не хочу у дрібницях позначати, хто кращий, а хто гірший. Для мене вони всі однакові. Але абсолютно неприпустимим я вважаю Януковича. По-перше, він неграмотна людина. Не може написати півсторінки, щоб не наробити помилок. По-друге, плутає письменників, громадських діячів. Його інтелектуальний рівень дуже низький. Як така людина може очолювати нашу державу?
Справа не в тому, хто із політиків мені подобається. Це емоційне ставлення. Головне - хто має реальні шанси стати Президентом. Це зараз хвилює всіх. Поки що на каші ворожити рано, але якщо говорити про другий тур, то якщо туди пройдуть Юлія Володимирівна і Віктор Федорович, я не сумніваюся, що всі патріотичні сили голосуватимуть за Тимошенко. Тут логіка зрозуміла.
- 25 років свого життя Ви провели в ув'язненні, були засуджені до розстрілу, який потім замінили в'язницею. Як після цього Вам вдається зберігати любов до життя і до країни? Адже Ви, як і раніше, активно цікавитеся політикою і суспільним життям України.
- Між першим і другим терміном ув’язнення я був під постійним наглядом КДБ і міліції. Життя не було. А не було його тому, що я постійно робив «антисовєтщину», тобто боровся. За мною постійно стежили, і мені було дуже тяжко. Але я робив все це для того, щоб Україна стала незалежною державою. Це був мій ідеал, і я присвятив цьому своє життя.
«Бандерівщина», національно-визвольний рух, закінчилася у 1956 році. Москва могла радіти тому, що нарешті вони Україну поклали на лопатки, і всі українці задоволені становищем нашої країни в СРСР. Щоб не давати такого задоволення Москві, цьому імперіалістичному павукові, я вирішив боротися. Я прийняв прапор національно-визвольного руху від «бандерівців» і поніс його далі. Адже тоді якраз був проміжок у десять років, коли «шестидесятники» ще не прийшли, а рух «бандерівців» закінчився.
- Як Вам вдалося вистояти?
- Це дуже проста річ. Перше: не варто боятися смерті. Якщо людина не боїться смерті, то вона піклується не про те, щоб довше прожити, а про те, щоб життя мало сенс. Важливо не СКІЛЬКИ, а ЯК прожити. Я все життя присвятив боротьбі за незалежність України. У мене не було конфлікту тим часом, якого я хотів, і тим, який був. Звичайно, я не прагнув у в'язницю, але коли козак бере шаблю у руки, сідає на коня і їде воювати, то він знає, що ворог теж має шаблю, коня і скористається ними. Я знав, що мене можуть посадити, і був до цього готовий.
Коли я був у в'язниці і концтаборі, то як би мене там не мучили, у мене не було внутрішнього конфлікту. Я не докоряв собі, не питав, навіщо я за все це взявся? Тому я нормально витримував ув’язнення. Я робив морально праве діло, це не було гріхом перед людьми і нацією.
Я вірив, що Україна стане незалежною і вирветься із кігтів російського двоглавого орла. Вічних імперій немає, усі вони приходять у занепад. На основі аналізу економіки СРСР і міжнародної ситуації, я розумів, що 500-річна Російська Імперія вичерпала свій внутрішній потенціал і скоро прийде до занепаду. Я знав, що Україна стане незалежною державою.
- Яку зовнішню політику, на Вашу думку, слід вести Україні? Як реагувати на провокації Москви? Йти до Європи чи залишатися нейтральною?
- Я не великий прихильник зближення з Європою. Але 18 років Україною керують непатріотичні сили, які довели Збройні сили нашої держави до плачевного стану. Тому ми не можемо гарантувати свою незалежність. За таких умов я виступаю за вступ України в НАТО.
Що стосується Європейського Союзу і Світової Організації Торгівлі, то вони не дуже мене спокушають. Мій ідеал був трохи іншим. Я хотів, щоб Україною керували патріоти, щоб вони зміцнювали нашу економіку. Українська нація розумна, у нас є люди, здатні винаходити нові машини, технології. На підставі своїх внутрішніх ресурсів можна було б розвивати науку, техніку, реформувати сільське господарство. Тоді нам не потрібно було б вступати у якісь союзи, а співробітничати з ними на рівних.
Коли Україна купує італійське взуття, турецьке печиво, китайську техніку, за цих умов невиправдане зближення з ЄС. Якщо ми не готові до рівноправної конкуренції, це означатиме, що до нашої промисловості пред'являть настільки високі вимоги, що, дай Боже, щоб вона не задихнулася.
- Як складається ситуація з правами людини в Україні? За останню п'ятирічку ситуація стала ліпшою чи гіршою?
- Ситуація погіршала. Олігархічний лад, який був встановлений при Кучмі, при Ющенку тільки посилився. А це означає, що збільшилася безправність простого народу. Це можна підтвердити десятками прикладів. Для того щоб вирішити якусь проблему, наприклад, оформити земельну ділянку або відкрити нове підприємство, потрібно ходити півтора-два роки по кабінетах і платити хабарі.
- Ви, напевно, єдиний за всю історію українського парламентаризму вишли зі складу Верховної Ради за власним бажанням. Чи не шкодуєте про своє рішення?
- Абсолютно не жалкую. Політикою можна займатися не тільки у парламенті. Зараз я активно беру участь у політичному житті країни, є почесним членом «Української республіканської партії». Ця партія не перебуває на утриманні якихось олігархів, тому ми були і залишаємося вільними. Ми завжди дотримувалися політики будівництва української України.
Крім того, я час від часу пишу статті, які, я думаю, є важливими, їжджу на зустрічі зі студентами, аспірантами. Я задоволений місцем у суспільстві, яке я займаю, і тим, що маю можливість вибирати місце для виступів. У Верховній Раді часто не вдавалося виступити. Мороз запрограмував систему так, що націоналісти, коли вони натискали кнопки, потрапляли у четвертий десяток промовців. Дуже було гірко, що ти начебто і сидиш у центрі створення законодавства, але не здатен нічого змінити.
- Чи не тягне Вас знову у Раду?
- Ні. Я задоволений тим, що маю. Працюю над мемуарами, зустрічаюся з цікавими людьми. Крім того, я у такому віці, коли для мене тяжко щодня вставати на роботу у Верховну Раду.
- Ви дотримувалися досить жорстких поглядів на національне питання. Зокрема, виступали проти призначення проросійської Раїси Богатирьової на пост секретаря РНБО, проти шлюбів українок з іншими національностями, проти міграції до України представників інших рас. Чи намагалися Ви провести якісь рішення через парламент?
- Такі рішення неможливо було провести через парламент. Там навіть сота частина чогось подібного не проходила. Я підготував законопроект про люстрацію для того, щоб зменшити у парламенті кількість колишніх комуністів, секретарів обкомів і райкомів, працівників КДБ. Мені не вдалося провести цей закон.
Я підготував закон про Великий Державний Герб, про порядок використання Гімну. Провести їх теж не вдалося. Комуністи і соціалісти проти української держави як такої. Адже всі ці закони – це елементи створення держави. Запропонований мною закон – це ритуальні речі. А по суті, потрібно було б заборонити говорити російською мовою у парламенті.
Я також підготував закон про повернення пункту «національність» у документи: паспорт, свідоцтво про народження і так далі. І то його не вдалося прийняти. На комісії з прав людини цей законопроект «потопили». Не допомогли навіть докази, що це дало б нам можливість знати, скільки у нас в Україні живе росіян, євреїв і так далі. Очевидно, поки що Україна не дозріла до затвердження таких питань.
- Чи не пом’якшувалися з роками Ваші переконання, адже глобалізація не стоїть на місці?
- Мої погляди з часом не пом’якшали. Більше того, моє становище дає мені можливість висловлювати їх повністю. Коли я був депутатом ВР, це мене обмежувало. Зараз мене нічого не стримує, і я висловлююся прямо, хоча я це думав і раніше. Я за жорсткіший спосіб вирішення проблеми.
Що стосується глобалізації, то вона дійсно є. У нас і одяг міжнародний, і техніка, і засоби масової інформації. З іншого боку, ми бачимо негативні наслідки цієї глобалізації. Поступово з глибин народу росте рух до повернення до своєї старої культури. Те ж саме спостерігається по всій Європі.
- Що, по-Вашому, буде з Україною у майбутньому?
- На нас чекають нелегкі президентські вибори, але я не вважаю, що тут Україна потрапить у якусь трагедію. Після президентських виборів будуть вибори до Верховної Ради. Сподіваюся, що парламент оновиться більше ніж на 1/3, і в ньому буде більше українців, ніж зараз. Більш патріотичний парламент стримуватиме негативні ініціативи, які йтимуть з боку Президента. У будь-якому разі, великої біди Україна не матиме.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом