Тиждень пройшов у відгомоні ледь не зірваного параду на День Незалежності. Дорогий Віктор Андрійович, як завжди, не зміг утриматися від затягування «хвилини слави», у зв'язку з чим його святкова промова звучала хвилин на десять довше визначеного. А над ним кружлялися літаки, очманілі пілоти яких не могли зрозуміти: що, до біса, знову відбувається внизу…
Утім, на що вони сподівалися, знаючи, хто там, внизу, виходить до мікрофонів? Пора б уже звикнути. Проте пілотів можна зрозуміти: звикнути до Віктора Андрійовича – складне завдання. Адже здавалося, що після його виступу у День Незалежності можна не боятися нових «ющизмів» хоч би найближчого тижня. Та де там! І дня не витримав. Тоді ж і заявив: «Ми – велика сила. Наш дух поширюється на Північ і Південь, на Захід і Схід, на всі країни і континенти, де присутні українці. Ми – єдині у часі, у просторі й у своєму національному єстві: від першої української діаспори, поява якої припадає на другу половину XVII століття, від переселень на Кубань, на Балкани – до нашого нинішнього становища у світі».
Діаспора у другій половині сімнадцятого століття – це чудово. Так само, як і «поширення духу». Від таких масштабів ніякий дезодорант не врятує, це вже точно. Так само, як і від масштабів президентських нав'язливих ідей. Адже Віктор Андрійович умудрився записати в українці не тільки Сікорського і Ворхолла, але і Хлєбнікова з Чуковським. Ось пораділи б вони. Який лишень стосунок їхні досягнення мають до національності – не второнаю.
Хоча до президентських виступів розуму докладати і не треба. Їх, виступи, можна самих докладати – ворогам до голови, щоб різко тупіли. Адже наприкінці цього виступу Ющенко обізвав українців «світовою потугою». Що значить: «Що це?!» А я звідки знаю? Одне із діалектичних значень слова «потуга» - біда, нещастя. Мабуть, саме це мав на увазі Віктор Андрійович. Ну, тоді він – дійсно найяскравіший представник «українства». До речі, його промова на «Донбас-Арені» - теж витвір мистецтва, почитайте при нагоді.
А ще минулого тижня в усіх професійних українських патріотів було велике горе. Тому що у НАТО вустами свого представника Джеймса Аппатурая заявили, що, незважаючи на підписання «декларації про доповнення хартії щодо особливого партнерства», не збираються захищати Україну і надавати їй військову допомогу у разі загрози її суверенітету. За що люблю Північноатлантичний альянс – за почуття гумору. Річ у тім, що у цій декларації записане право України скликати у разі загрози суверенітету нараду «Україна-НАТО». Треба ж було – спочатку кинути ющенківській гвардії таку кістку, а потім єхидно сказати: братці, кістка ж-бо гумова! Мовляв, чхали ми на ваш суверенітет, братці. Та й правда, чхали. Що ж тепер робитимуть пронатовські грантоїди? Мабуть, почнуть «проводити дослідження» на тему: що мали на увазі в НАТО, коли сказали, що нас не захищатимуть? І напевно, угледять у цьому «поліпшення євроатлантичних перспектив України».
Уміння бачити – це взагалі відмітна властивість грантоїдів усіх мастей. Так, Володимир Фесенко минулого тижня зробив вражаючий висновок: демократичним силам потрібно терміново об'єднатися у проекті «Анти-Янукович»! Ось як угледів – так угледів. Надоригінальна ідея, усього лише п'ятирічної давнини. Зліпити вдруге світове зло в українському масштабі із Віктора Федоровича – це не під силу навіть таким високооплачуваним панам, як пан Фесенко.
До речі, свіжість думки і оригінальність формулювань – недоступна розкіш для багатьох. У тому ж руслі потішив українців минулого тижня кримський представник УНП якийсь Фомушкін (а що? давнє українське прізвище). Він і партія, яку він представляє, закликали Мінюст і СБУ відповідно заборонити і розігнати «проросійські організації, які діють на півострові». Так сильно українські патріоти образилися на чорні стрічки у День Незалежності на українських прапорах у Криму. Нічого розумнішого, як списати це на проросійські організації, не придумали. Невтямки патріотам, що відсотків вісімдесят кримчан не те що чорні стрічки, а із задоволенням могильну плиту покладуть на те, на що перетворили державу і незалежність Ющенко з компанією. УНП заразом вимагає заборонити використання іноземної державної символіки. От якби їх послухали! Це був би прекрасний привід для чергового міжнародного скандалу: адже заборони символіки в Європі – це насамперед заборони нацистських знаків і символів. Заборонити символіку іншої держави – фактично прирівняти її до нацистської. Нічого ідея, так?
Взагалі навряд чи варто звинувачувати проросійські організації у «неповазі до української державності». Тому що за цим звинуваченням можна посадити половину країни. Тяжко поважати символіку, не поважаючи державу, а державу з такою владою поважати неможливо у принципі. А в першу чергу за неповагу до державної символіки потрібно покарати нашого дорогого Президента. Тому що на бігбордах, де він вітає українців з річницею Незалежності, зображений кривий і обрізаний тризуб – Герб України. А Герб належить зображати без жодних спотворень. Ну що, Вікторе Андрійовичу, штраф заплатите?
А ось наприкінці тижня промайнула, як це не дивно, новина приємна. Харківська облрада офіційно звернулася до правоохоронних органів у зв'язку з «активізацією проявів націоналістичного руху у регіоні». Депутатів непокоять і факельна хода «Україна для українців», і фашистські граффіті на честь дня народження Шухевича, і осквернення пам'ятників героям Великої Вітчизняної, і агітнаклейки нацистської організації «Патріот України», і регулярна окупація фан-сектора на стадіоні «Металіст» нацистами, які вигукують расистські речівки. Все це – знаю не з чуток – харків'ян непокоїть ще більше, ніж депутатів. Та чого там непокоїть – просто дратує. І якщо найближчим часом «органи» не дослухаються до заклику депутатів, то цілком імовірно, що жителі міста почнуть самостійно зачищати першу столицю від нацистського нальоту. А ті ж речівки на стадіоні можуть позбавити Харків Євро-2012, оскільки расизм – одне із найстрашніших звинувачень для УЄФА і ФІФА.
А ще на цьому тижні, точніше, наприкінці, політичне життя масово перемістилося до Донецька. Там наша влада дружно відзначала День шахтаря, а заразом заїхала у гості до Ахметова, який красиво відкривав свій новий стадіон. Ренат Леонідович провів Юлію Тимошенко під білі рученьки по своєму творінню і подивився шоу на одній трибуні з Ющенком і Януковичем. Спікер Володимир Литвин, звичайно, теж приїхав, заявив щось невиразне та і стих. А ось Президент, звичайно, як завжди розвернувся! Цілу промову «штовхнув». За що і був дончанами весело обсвистаний. Добре, ще помідорами не закидали. Що ж, Вікторе Андрійовичу, їздіть краще до Львова. Там шансів побільше буде!
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом