Тиждень пройшов у відгомоні ледь не зірваного параду на День Незалежності. Дорогий Віктор Андрійович, як завжди, не зміг утриматися від затягування «хвилини слави», у зв'язку з чим його святкова промова звучала хвилин на десять довше визначеного. А над ним кружлялися літаки, очманілі пілоти яких не могли зрозуміти: що, до біса, знову відбувається внизу…
Утім, на що вони сподівалися, знаючи, хто там, внизу, виходить до мікрофонів? Пора б уже звикнути. Проте пілотів можна зрозуміти: звикнути до Віктора Андрійовича – складне завдання. Адже здавалося, що після його виступу у День Незалежності можна не боятися нових «ющизмів» хоч би найближчого тижня. Та де там! І дня не витримав. Тоді ж і заявив: «Ми – велика сила. Наш дух поширюється на Північ і Південь, на Захід і Схід, на всі країни і континенти, де присутні українці. Ми – єдині у часі, у просторі й у своєму національному єстві: від першої української діаспори, поява якої припадає на другу половину XVII століття, від переселень на Кубань, на Балкани – до нашого нинішнього становища у світі».
Діаспора у другій половині сімнадцятого століття – це чудово. Так само, як і «поширення духу». Від таких масштабів ніякий дезодорант не врятує, це вже точно. Так само, як і від масштабів президентських нав'язливих ідей. Адже Віктор Андрійович умудрився записати в українці не тільки Сікорського і Ворхолла, але і Хлєбнікова з Чуковським. Ось пораділи б вони. Який лишень стосунок їхні досягнення мають до національності – не второнаю.
Хоча до президентських виступів розуму докладати і не треба. Їх, виступи, можна самих докладати – ворогам до голови, щоб різко тупіли. Адже наприкінці цього виступу Ющенко обізвав українців «світовою потугою». Що значить: «Що це?!» А я звідки знаю? Одне із діалектичних значень слова «потуга» - біда, нещастя. Мабуть, саме це мав на увазі Віктор Андрійович. Ну, тоді він – дійсно найяскравіший представник «українства». До речі, його промова на «Донбас-Арені» - теж витвір мистецтва, почитайте при нагоді.
А ще минулого тижня в усіх професійних українських патріотів було велике горе. Тому що у НАТО вустами свого представника Джеймса Аппатурая заявили, що, незважаючи на підписання «декларації про доповнення хартії щодо особливого партнерства», не збираються захищати Україну і надавати їй військову допомогу у разі загрози її суверенітету. За що люблю Північноатлантичний альянс – за почуття гумору. Річ у тім, що у цій декларації записане право України скликати у разі загрози суверенітету нараду «Україна-НАТО». Треба ж було – спочатку кинути ющенківській гвардії таку кістку, а потім єхидно сказати: братці, кістка ж-бо гумова! Мовляв, чхали ми на ваш суверенітет, братці. Та й правда, чхали. Що ж тепер робитимуть пронатовські грантоїди? Мабуть, почнуть «проводити дослідження» на тему: що мали на увазі в НАТО, коли сказали, що нас не захищатимуть? І напевно, угледять у цьому «поліпшення євроатлантичних перспектив України».
Уміння бачити – це взагалі відмітна властивість грантоїдів усіх мастей. Так, Володимир Фесенко минулого тижня зробив вражаючий висновок: демократичним силам потрібно терміново об'єднатися у проекті «Анти-Янукович»! Ось як угледів – так угледів. Надоригінальна ідея, усього лише п'ятирічної давнини. Зліпити вдруге світове зло в українському масштабі із Віктора Федоровича – це не під силу навіть таким високооплачуваним панам, як пан Фесенко.
До речі, свіжість думки і оригінальність формулювань – недоступна розкіш для багатьох. У тому ж руслі потішив українців минулого тижня кримський представник УНП якийсь Фомушкін (а що? давнє українське прізвище). Він і партія, яку він представляє, закликали Мінюст і СБУ відповідно заборонити і розігнати «проросійські організації, які діють на півострові». Так сильно українські патріоти образилися на чорні стрічки у День Незалежності на українських прапорах у Криму. Нічого розумнішого, як списати це на проросійські організації, не придумали. Невтямки патріотам, що відсотків вісімдесят кримчан не те що чорні стрічки, а із задоволенням могильну плиту покладуть на те, на що перетворили державу і незалежність Ющенко з компанією. УНП заразом вимагає заборонити використання іноземної державної символіки. От якби їх послухали! Це був би прекрасний привід для чергового міжнародного скандалу: адже заборони символіки в Європі – це насамперед заборони нацистських знаків і символів. Заборонити символіку іншої держави – фактично прирівняти її до нацистської. Нічого ідея, так?
Взагалі навряд чи варто звинувачувати проросійські організації у «неповазі до української державності». Тому що за цим звинуваченням можна посадити половину країни. Тяжко поважати символіку, не поважаючи державу, а державу з такою владою поважати неможливо у принципі. А в першу чергу за неповагу до державної символіки потрібно покарати нашого дорогого Президента. Тому що на бігбордах, де він вітає українців з річницею Незалежності, зображений кривий і обрізаний тризуб – Герб України. А Герб належить зображати без жодних спотворень. Ну що, Вікторе Андрійовичу, штраф заплатите?
А ось наприкінці тижня промайнула, як це не дивно, новина приємна. Харківська облрада офіційно звернулася до правоохоронних органів у зв'язку з «активізацією проявів націоналістичного руху у регіоні». Депутатів непокоять і факельна хода «Україна для українців», і фашистські граффіті на честь дня народження Шухевича, і осквернення пам'ятників героям Великої Вітчизняної, і агітнаклейки нацистської організації «Патріот України», і регулярна окупація фан-сектора на стадіоні «Металіст» нацистами, які вигукують расистські речівки. Все це – знаю не з чуток – харків'ян непокоїть ще більше, ніж депутатів. Та чого там непокоїть – просто дратує. І якщо найближчим часом «органи» не дослухаються до заклику депутатів, то цілком імовірно, що жителі міста почнуть самостійно зачищати першу столицю від нацистського нальоту. А ті ж речівки на стадіоні можуть позбавити Харків Євро-2012, оскільки расизм – одне із найстрашніших звинувачень для УЄФА і ФІФА.
А ще на цьому тижні, точніше, наприкінці, політичне життя масово перемістилося до Донецька. Там наша влада дружно відзначала День шахтаря, а заразом заїхала у гості до Ахметова, який красиво відкривав свій новий стадіон. Ренат Леонідович провів Юлію Тимошенко під білі рученьки по своєму творінню і подивився шоу на одній трибуні з Ющенком і Януковичем. Спікер Володимир Литвин, звичайно, теж приїхав, заявив щось невиразне та і стих. А ось Президент, звичайно, як завжди розвернувся! Цілу промову «штовхнув». За що і був дончанами весело обсвистаний. Добре, ще помідорами не закидали. Що ж, Вікторе Андрійовичу, їздіть краще до Львова. Там шансів побільше буде!
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
