Усі ми чудово знаємо і бачимо, що зараз відбувається з нашою національною валютою. І абсолютно природно, що кожного українця непокоїть думка, а що буде далі і хто цим «грає».
Давайте поговоримо про це, але по порядку. Почнемо з НБУ – очевидно і безумовно, що роль його тут чимала. І насамперед тому, що він, на жаль, «ведеться» на усілякі політичні моменти впливу, на які ліпше б йому не вестися. Тому що саме звідти народжуються ці хворі тенденції – скачки гривні.
Ці стрибки, а особливо падіння курсу, мають серйозні причини. Для НБУ вони об'єктивні, тому що не вони їх програмують. Для нас – суб'єктивні, оскільки викликані політичними рішеннями і, в першу чергу, тими, які призводять до ремісії, а таких рішень немало.
Останній приклад: гроші на Євро–2012. В очікуванні чергових десяти мільярдів ринок зреагував. Природно, долар і євро виросли, а гривня впала. І зрозуміло, що у такій ситуації, оскільки процес відбувається коливальним шляхом, той, хто має достатньо інсайдерскої інформації, може заробити – а це і є роль НБУ!
Власне кажучи, прогноз про гривню – сумний. Я згодна з експертами, які сьогодні говорять про те, що стало зрозуміло: курс гривні відносно долара ще падатиме. І падатиме значно, не дивлячись на те, що і сам долар може дещо знизиться відносно євро.
Але повернімося до нашої валюти, а точніше до її сумної стабільності. Подальше падіння гривні програмують уже ухвалені рішення: якісний популізм «не тим, так іншим способом» із кишень населення забирає гроші – і це знову ж таки всім очевидно.
Ось тільки наш уряд не хоче зрозуміти і визнати, що це його провина. Він прагне перекласти це на курсову політику, за яку відповідає Нацбанк, хоча – і тут я знову повторюся, всю цю політику програмують уряд і парламент, коли ухвалюють ті чи інші рішення.
Ось таку ось я намалювала Вам невтішну осінню картинку.
Щодо дефолту. Гадаю, нам просто не дадуть увійти у цей стан. І ось вам приклад – Міжнародний Валютний Фонд, проводячи обрану політику, вже практично готовий дати Україні ще більшу позику.
Мене спочатку дуже обурювала політика Фонду – реально, але потім я зрозуміла одну річ: умови, які вони пишуть, – для «галочки». Отакий радянський спосіб, який на Заході ніколи не застосовувався, тепер з Україною пройшов. МВФ насправді абсолютно не контролює умови, які сам же прописує. Їм абсолютно неважливо, що виконано, як, більше чи менше. Пишуть іноді розумні речі, особливо щодо реформ «Нафтогазу», але очевидно ж, що вони чудово розуміють, що не дочекаються жодних рішень з приводу плати за газ.
Саме тому МВФ вже ні на що не звертає уваги і просто «заливає» країну доларом, щоб країна не потрапила у дефолт. А ось віддавати нам цей «залив» доведеться дуже туго. Для того, щоб країна була у змозі віддавати борги, їй необхідно провести реальні реформи і закласти основу для хорошого зростання.
І якби ми ЗАРАЗ зробили все що потрібно для того, щоб, вийшовши із кризи, отримати темпи зростання економіки 10-12%, як потенційно ми можемо, то не було б і питань як віддавати – нас виручила б позитивна ефективність вкладення.
Зараз же ми просто зжираємо ці гроші. Вони не дають нам додану вартість і нічого не генерують – вони пускаються на підтримку статус-кво, щоб не дай Боже уряд не виглядав погано, глава якого у черговий раз «обіцяє необіцяєме».
Мені відверто смішно чути, коли прем'єр обіцяє золоті гори шахтарям. На її погляд, вугілля у шахтах при видобутку негайно повинне перетворюватися на золото, а те, що українські шахти у своїй більшості просто збиткові, – на це не звертається уваги.
І, звичайно, на такі активні «промоути» потрібні активні кошти, яких у нас просто немає, але наш уряд про це ніколи не хоче сказати. І, відповідно, весь час штовхає ситуацію до проїдання коштів, у тому числі - і зовнішніх позик, на свої порожні піар-акції.
Таким чином, друзі, хороша ідея незалежності, яка зародилася 18 років тому, опинилася, в деякій… безвиході. І це ще дуже м'яко сказано. Вирівняти ситуацію, звичайно ж, можна, але за умови, якщо реально почати її вирівнювати.
Адже наша основна проблема у тому, що ми сидимо і чекаємо, коли все само собою розсмокчеться. Більшість нормальних людей розуміють, що є речі, які не розсмоктуються. Але наш уряд, на жаль, до таких не належить. Економісти, професіонали, звичайні люди розуміють, а уряд – ні.
Ви знаєте, яка головна теза економістів? «Із безвиході, врешті-решт, виведе світова економіка». Ми, Україна, є дуже відкритою економікою – це правда, і зростання світової економіки, дійсно, повинне нас підштовхнути, щоб ми якось вискочили на поверхню. Але, погодьтеся, ризиковано розраховувати тільки на це. Ми, врешті-решт, не головна мета світової економіки. І це буде зовсім не те, чого ми могли б домогтися самі.
Ксенія Ляпіна
