Свобода Слова або «вольниця слів»

Про свободу слова останніми роками не говорив і не писав хіба що тільки ледачий.

Студентство, інтелігенція, особливо – її творчо «просунута» частина, із задоволенням користуються цим благом «мислити публічно і вголос». Політики всіх мастей у цій свободі вбачають головний аргумент торжества демократії, що наступило. Мої побратими по цеху давно вже згадують «свободу слова» через кому, як само собою зрозумілу характеристику режиму в країні.

Сперечатися не буду. Свободи із словами багато. Багато і самих слів. Але Слова в цій свободі, що більше нагадує вольницю, все менше. Того самого Слова, яке розкриває суть, енергію свободи – Знання, Можливість вибору, Необхідність як осмислений моральний імператив, і головне – Дію на благо Розвитку. Така ось діалектика сенсів в одному понятті «Свобода».

Із Словом ще складніше.

Пошук істинного іманентно властивий Свободі Слова. І тому Свобода Слова є ефективний і дуже практичний суспільний шлях до істини і її практичного освоєння і втілення: в облаштуванні своєї країни, в гуманних цілях і орієнтирах свого суспільства.

Публічність і необмеженість плюралізму думок - лише умова і спосіб досягнення справжніх сенсів і цілей. Але затвердження Свободи Слова всього лише як права обмінятися думками (що частіше набуває вигляду «боротьби за різні правди») – помилкове, небезпечне розуміння суті справи. Це зводить Свободу Слова до безглуздої говорильні, до вихолощення, і у результаті – до практичної невирішеності, і конфліктного, часто прикордонного стану будь-якої проблеми, яка ставиться в «повістку».

З іншого ж, невидимого боку, за медійним «обміном думками» стоїть реальна монополія на останнє (практичне, діяльне) Слово тих, хто володіє владою і диктує свою волю за допомогою медіакратії.

За останні декілька років таким чином збочені і вихолощені економічні і політичні реформи, суверенітет, інститут власності, історична пам'ять і наявні історичні знання, і багато чого іншого.

Політична влада монополізувала право бути останнім джерелом Слова на тлі «вольниці слів». Що б не відбивалося в «думках», на практиці реалізується тільки Слово і Воля владоможців. Тому в Україні все те, що відбувається, зводиться до одного: хто «біля керма», хто сьогодні «ділить», «роздає», «визначає», кого ще «впустять» і кого «викинуть» з влади. У результаті, сурогати думок, «кітчеві» уявлення владоможців, що транслюються суспільству як сенси і знання, психологічні маніпуляції настроями, які представляються в політиці як погляди, презентації замість онтологіки - все це стало новою нормою «вольниці слів». Зворотний бік медалі – де-інтелектуалізація, інтернет-хамство і деперсоналізація, заміна сенсів стрічкою новин.

У сучасній Україні «вольниця слів» стала засобом підміни й імітації Свободи Слова, найпотужнішим інструментом управління масовою свідомістю, в якій створюються сурогати сенсів за рахунок маніпуляції реальною повісткою, і культивація «боротьби думок» («війна різних правд»), що прикриває реальну повістку для суспільства. На жаль, актуальна, затребувана повістка країни нагадує жахливо викривлене дзеркало, в якому давно вже важко дізнатися, а вже тим більше зрозуміти свою країну і своїх співвітчизників.

Повернути країні Свободу Слова – значить, насамперед, повернути їй справжню, реальну повістку, а не її медіакратичний сурогат. Це означає, залучити в дискурс головні і найболючіші проблеми розвитку країни, суспільства, культури. Це означає, представити як ключову проблему саму тему Розвитку як Саморозвитку, і не зриватися при цьому ні в нові тоталітарні експерименти, ні в черговий реставраційний застій.

Соціо-гуманітарні проблеми сьогодення – демографічна криза і старіння нації, розрив поколінь, нове соціальне розшарування, що багато в чому відтворює структуру раннього капіталістичного суспільства.

За яких історичних і економічних причин вихід з кризи після розпаду СРСР здійснювався за рахунок цілого покоління, яке в одну мить було перетворено з демографічного феномена в окремий соціальний шар, - військове покоління і т.з. «діти війни». Холодна, як безодня, самотність людей похилого віку і жадібна сліпота їхніх внуків – межа нашого часу.

Ну не пенсіонери ж узяли споживчих кредитів на десятки мільярдів доларів, і це в нереформованій країні за крок до глобальної кризи.

Сотні тисяч ост – і гастарбайтерів, торгівля людьми, катастрофічна ситуація з наркоспоживанням і розповсюдженням «соціальних хвороб» - і все це в індустріальній державі, яка за півкроку від ядерного статусу! Це точно безпрецедентна ситуація, яка вимагає осмислення.

Ще один парадокс: на ринку щосили торгують сов-артом, а серед гуманітаріїв і політиків – табу на 20 вік. У країни «вкрали» ціле сторіччя, перетворивши його на декілька лайливих рядків у підручниках.

Нам ще належить відповісти на неприємне для нації питання, чому українці допустили реалізацію моделі «внутрішнього колоніалізму» і високий у Європі рівень експлуатації робочої сили. І після багаторічних заклинань про безповоротність національного вибору, провідні політики і суспільні авторитети соромливо визнають, що в країні панують «феодальні» порядки. Це крім корупції і тіньової економіки, рівень якої зіставимо тільки з регіонами т.з. «сірої зони» (наркорегіони Латинської Америки і африканські регіони держав, що не «відбулися»). До речі, феномен «промислового феодалізму» як майбуттєву фазу заходу («дряхлість») пророкував французький геній Шарль Фур'є.

Влада вузького кола надбагатих (меритократизм) і договірний характер переділу влади на декількох «гравців» (олігополія), з імітацією виборних демократичних процедур – це також особливість українського національного шляху останніх 2 десятиліть. Причини такої соціальної мутації, коріння ментального лукавства, пасивна реакція суспільства на таку мутацію – найскладніша проблема нашої су-часності. І ніякі героїчні гетьмани і народно-демократичні «передвісники» тут не допоможуть, бо це виклик і справа для су-часників.

Економічний розвиток країни нагадує швидше нескінченну боротьбу за участь у розпродажі. Роздержавлення і формування приватної власності на основі тотальної державної – унікальний історичний феномен, що не має аналогів. Але, на жаль, структурна реформа економіки, що так і не відбулася, означає лише одне: у державі немає сил, здатних узяти на себе ініціативу і відповідальність за створення постімперської економічної моделі. І якщо хтось думає, що це дурість або випадковість, то хочу нагадати – минуло 18 років! Такий термін, наприклад, розділяв початок політики НЕПу в кСССР і Другій світовій війні.

«Трофейний» характер економіки багато в чому зумовлює і долю таких національних активів як ОПК, енергетика, інфраструктура і земля. Вирішення останньої проблеми – землі – може бути поворотним для міфо-історії України. Аграрний український міф, який не зміг зруйнувати навіть тоталітарний режим, зруйнує рапс і глобальний ринок. Якщо про це не думати сьогодні.

Україна стоїть на грані. На грані екологічній. За розмовами про духовність «заговорили» втрати чорнозему через ерозії грунту, проблеми з меліорацією, величезний дефіцит питної прісної води, проблеми з дніпровським каскадом і критичною геологією Донбасу, Жовтих вод. На наших очах вмирає Азовське море, що годувало приморські народи не одне тисячоліття. За півтора десятиліття рукотворно руйнується екологічна рівновага Карпат. Можливо, якщо столиця Київ захлинеться в лайні, а її дніпровські горби зрушаться до Дніпра разом з елітними новобудовами, хоч тоді тема екологічного лиха розбудить усіх, як Росію будить зараз Саяно-Шушенська катастрофа?

Власне, мотивів і посилів до Свободи більш ніж достатньо. А прагнення до Свободи, як відомо, найсильніше з прагнень. Тим паче, що без Свободи Слова неможлива і Свобода Духу.

Найменше я прагнув у цій замітці до якоїсь моралі. Загадка реальної суспільної «повістки» в тому і полягає, що її не можна нав'язати. Найважливіші проблеми можуть ігноруватися лише тому, що вони сприймаються як неактуальні, тобто – як неістотні. Зі Свободою Слова те ж – поки суспільство влаштовує медійний маскульт, доти суспільство залишається «масою», а ідеї і орієнтири, що ним володіють, - масовим китчем, попурі.

Пишу з надією, що, можливо, прийдешня президентська кампанія «звільнить» нас від жуйки, змусить думати і говорити про Розвиток як Саморозвиток. А значить, поверне Свободі Слово.