«Що ж ти, як лох, стирчиш у наметах?..»

Класна річ парламентські канікули – час повного релакса, млості, гарячого південного вітру, сліпучого блиску далеких морів і запаху екзотичних фруктів.

Шкода, я, будучи нардепом, не зміг випробувати цього сповна. Так вийшло, що обидва літа своїх парламентських канікул я провів у майданних наметах на розжареному київському асфальті, вимагаючи за дорученням нашої несамовитої лідерки дострокового розпуску парламенту. Правда, шум моря до мене все одно доносився, навіть шум океану. Це коли, наприклад, дзвонив мій колега нардеп з Маямі і сміявся в трубку, типу: «Що ж ти, як лох, стирчиш у наметах, коли всі ми тут відпочиваємо в трикімнатних п'ятизіркових палатах?». Я відповідав: «Я не лох, просто я ще не заробив свого мільярда». Мій колега знову сміявся: «Ну, тоді працюй на Майдані». (Зараз, до речі, цей колишній мій колега успішно працює в податковій і, напевно, заробляє свій третій або четвертий «кавун»).

Але романтичний і ностальгічний шум океану з моєї трубки все-таки доносився, як легкий бриз або смутний привіт з далеких і прекрасних країн.

Саме тоді я задумався над тим, що ж таке парламентські канікули?

І я прийшов до цікавого висновку. Парламентські канікули – це канікули звичайних людей, але навпаки.

Колись я прочитав у Фазіль Іскандера чудову розповідь про одного шевця, який раз на рік приїжджав на берег теплого моря і цілих три тижні зображав з себе блискучого капітана далекого плавання. Його річного заробітку якраз вистачало на те, щоб рівно 21 день ходити в білосніжному мундирі із золотими гудзиками, курити дорогий трубковий тютюн, спокушати вишуканих і витончених жінок у набережних ресторанах, валятися на двоспальному розкішному ліжку престижного готелю, давати царські чайові чистильникам туфель і відчувати себе майже Суперменом, накопичуючи до себе самоповагу, значність і гідність на весь подальший рік.

Так, для всіх простих людей канікули були і є можливістю пограти в чужу роль, можливістю трішки пожити чужим життям, залучитися до чужого щастя. Мабуть, тому так несамовито і чекають люди свої рідкісні відпустки, канікули, вокації, щоб раз на рік вийти на яскраво освітлену барвисту сцену і трішки пожити прекрасним, але чужим життям.

А що ж канікули для депутатів?

Це також єдина в році можливість (не рахую, правда, зимових канікул) пожити строго навпаки – власним нормальним життям. Хіба нормально для рядового депутата їздити на роботу, як останній лох, у якому-небудь задрипаному «Лексусі» або «Бехою», коли в його родовій стайні тужать сотні коней під капотами «Бентлі», «Феррарі» і «Порше». А доводиться! Оскільки строгі лідери фракцій, чим ближче до виборів, тим усе частіше вимагають демонструвати зразки стриманості, скромності і пуританізму. Хіба нормально для рядового депутата, ніби з провінції, жити в двокімнатних депутатських номерках у готелях «Київ» або «Україна», якщо простоюють особняки на першій лінії в Монако, або чекають квартири на Манхеттені, або давним-давно готові до прийому дорогих господарів з гостями численні мисливські палаци, маєтки і угіддя, розкидані по всіх областях України?

Тому завжди так несамовито і стрімко проводять свої пленарні засідання і робочі комітети нардепи перед канікулами. Адже це прості люди покірно і боязко чекають своїх канікул, щоб пограти в чуже життя. А депутати несамовито рвуться в канікули для того, щоб скинути з себе чужий грим, чужі наряди, вийти з чужого життя і, нарешті, хоч на місяць зануритися в своє справжнє життя.

Та все ж, мені здається, що прості люди в цьому плані щасливіші. Вони цілий рік живуть своїм життям і лише місяць - чужим, адже нардепам-то доводиться цілий рік зображати чуже життя і лише місяць – жити своїм.