Герасим’юк: Нам пора обирати не господарів, а слуг

Український парламент знову вередує. Видно, народним обранцям до біса хочеться зберегти «хорошу міну при поганій грі», але якось не дуже виходить. Тому вони продовжують підписуватися під ухвалами щодо проведення позачергової сесії. Щоправда, не факт, що це принесе якісь плоди.

А парламентарій із НУ-НС Ольга Герасим’юк, враховуючи «цинічну» ситуацію, взагалі не має наміру відвідувати «це весілля».

Про це і багато чого іншого нардеп розповіла в інтерв'ю ForUm’y.

- Ольго Володимирівно, зараз всі носяться з ідеєю, що Україна досягла дна кризи і тепер все піде в плюс. Як Ви вважаєте, це так?

- Я чула такі висловлювання. Але я не маю перед собою ніяких викладок, щоб документально впевнитися у цьому.

Однак я розраховую на те, що криза зараз вже входить в якісь певні русла. Спочатку вона налякала весь світ, а потім люди зрозуміли, що тривалий час жили в кредит і тепер розплачуються за своє існування не по кишені.

Багато хто це переніс трагічно. Нинішня криза забрала людські життя, поламала безліч доль… Мені досі дзвонять люди з проханнями про допомогу: хтось купив у кредит житло собі та дітям і попався, не знаючи, що тепер робити. Чи то віддавати житло і йти на вулицю, чи то звертатися до когось.

На даний момент я знаю, що деякі банки відновили кредитування, правда, на нетривалі терміни і під великі відсотки. Але раз так, значить, щось дозволяє їм це робити. Найголовніше, що вже пройшов деякий час, щоб справитися з першим жахом. Але думаю, труднощі найближчим часом все одно будуть, тим більше, що в нашій країні на кризу накладаються ще і майбутні президентські вибори. І як правило, такий час стає часом соціальних потрясінь.

Я не хочу давати ні позитивного прогнозу, ні підтверджувати сказане, але тим не менше, мені здається, що деяку визначеність ми перед собою все-таки маємо. В усякому разі, вже розуміємо, де знаходимося.

- Як самі боретеся з кризою?

- У мене «антикризове» літо, я нікуди не їду відпочивати. Я намагаюся усіляко економити, тому що, як і більшість, теж плачу кредити. Я намагаюся знайти можливості у тих межах, які мені дозволені, – як народний депутат я не маю права на ще одну роботу, але маю право займатися творчістю. Тому намагаюся викрутитися так.

Я, як і інші люди, теж потрапила у лещата, «стискую» себе і попутно витягую із цього уроки. Кажу собі: надалі, будь ласка, пам'ятай, якщо ти береш кредит, у тебе повинні бути гарантії того, що ти зможеш його виплачувати.

- І в чому «стискується» народний депутат?

- Багато в чому. Намагаюся переглянути свої витрати на одяг, наприклад. Щось не купую, щось залишаю «на наступний раз».

Намагаюся знайти додаткові доходи, щоб утриматися на плаву з кредитами – це, до речі, тягне за собою і скорочення витрат за статтею «подорожі». Зараз я не можу дозволити собі, як раніше, просто так узяти і абикуди рвонути – переношу це «на прекрасне майбутнє».

Прагну купувати все трохи дешевше, ніж раніше, у тому числі й продукти. До речі, на цьому дуже непогано економити. Ми насправді багато їмо зайвого. Кажемо, що бідуємо, а самі товстіємо. Адже можна чудово жити на овочах, яких удосталь є у нас у садах і на дачах.

Точно так же можна переглянути і свої комунальні витрати. Наприклад, менше газу палити без діла, менше лити води. Тим більше, що вода і так на всій планеті закінчується, а не тільки у нас у квартирах.

Дуже допомагають у плані економії на «комуналці» лічильники. Я поставила у квартирі «газовий» лічильник і цього місяця заплатила по ньому сущу дрібницю, тоді як моя сестра, чия квартира вдвічі менше моєї, заплатила вдвічі більше.

- А на чому Ви ніколи не економитимете?

- На подарунках друзям, оскільки це приносить мені особисте задоволення. Отже, тут я, мабуть, завжди дозволятиму собі бути марнотратною.

- Давайте трішки про політику. ПР і БЮТ знову ініціюють «зустріч на Ельбі». Ви підете?

- Ні, це не моє весілля. Я вважаю, що всі ці вистави у парламенті цинічні. Люди все це бачать, і це погано. Парламентаризм опускає себе в очах народу. Всі ці крики про те, що ось прямо зараз, негайно треба підняти людям зарплату – вони навіть звучать непристойно, тому що люди і самі розуміють, що нема звідки її піднімати.

В усьому світі зараз ніхто нічого у цьому сенсі не піднімає – це непопулярні заходи. Пригадайте останній день у парламенті, коли спікер запропонував тим, хто блокує трибуну, негайно поставити їхній законопроект на розгляд, ніхто навіть не поворушився. І не тільки тому, що у них не було готового законопроекту, а ще і тому, що ні у кого в кишені не було карток для голосування.

У наявності просто брудна, непристойна метушня за владу. І взагалі, ці люди скоро підуть, тому що довго так тривати не може.

- Як, по-Вашому, називається те, що зараз відбувається у Раді? Одним словом.

- Одним словом не вийде. Це безвідповідальність перед країною, перед майбутнім нашої держави. Адже ми повинні думати про післязавтра, а ми чомусь думаємо про «завтрашні вибори», а це все приречено на провал. Ці люди ніколи не очолять країну по-справжньому.

- На Говерлі Ющенко офіційно заявив, що виставить свою кандидатуру на другий термін. Ви як людина, яка була свого часу до нього дуже наближена, як думаєте, у нього дійсно є шанси? Чи Президент просто блефує?

- Я не знаю, як правильно назвати те, що відбувається… Я лише скажу, що дуже жалкую про змарнований кредит довіри. Але я впевнена, що 2004 рік був правильним, і наше суспільство показало себе у всій своїй величі. І що б хто не говорив – нас усіх розсудить історія. Я тільки вважаю, що є речі, за які будь-який державний діяч повинен буде відповідати. Тому потрібно розсудливо підходити до всіх своїх дій.

Справжні українські цінності, які, можливо, чужі Януковичу, ще комусь, але є люди, які просто не мають права ці цінності поганити.

Що ж до дійсних шансів на перемогу... Подивимося... Я не вірю в жодну соціологію – ні в хорошу, ні в погану.

- Як думаєте, навчили чомусь українську націю ці п'ять років?

- Я вірю в те, що ми дуже мудра нація. Те, що відбувається у нас в країні, я спостерігаю ще і з позиції Ради Європи і хочу сказати, що в принципі справжня дурість стверджувати, що ми якась остання нація, яка демонструє своє неуцтво, яку ніде не хочуть і не приймають – це абсолютна неправда.

Насправді, ми десь у середині списку. І навіть при хаосі, який у нас існує, ми все одно виконуємо всі вимоги, які самі собі пред'являємо. Ми дуже цивілізовано підтримуємо демократію і розсудливо слідуємо їй.

Нещодавно я перегорнула історію і зрозуміла, що нашим постійним розбродом, неузгодженістю, громадянською розчленованістю завжди користувалася та сила, яка хотіла нас поглинути. Сьогодні відбувається, фактично, те ж саме.

Ми навчилися ставити пам'ятники на місцях боїв, але досі не вміємо робити з цього справжні уроки. І зараз, поки між собою б'ються представники різних гілок влади, поки ми множинними зусиллями ховаємо свій парламентаризм, поки з'ясовуємо, який президент буде кращий, той, хто хоче нас приєднати до себе, спокійно «рулює» процесом.

Адже це так просто: поки два коти б'ються за кісточку, третій спокійно взяв її і почапав собі далі.

- У тій же історії немало доказів тому, що українці прямо-таки «невбиванна» нація.

- І це – правда.

- Звідки стільки живучості?

- Я абсолютно впевнена в тому, що український народ помічений «особливим знаком». Не хочу зараз говорити про його богообранність, скажу про так звану «нашу ментальність», над якою ми самі ж і сміємося.

Ми вміємо сміятися над собою. І ця наша благословенна ментальність, глибину якої нам треба ще осягнути, допоможе нам полюбити себе.

Безмежне терпіння, доброта, законослухняність, вміння підставити іншу щоку після того, як ударили по першій, – ось ті якості, які нас характеризують.

Це допомагало нам, допомагає і допомагатиме. Адже скільки українців не муч, не вбивай – нас все одно багато. І де б не з'являлися гнані своєю потребою люди, вони перетворюють куточок землі, куди приходять, на мрію.

Досить пригадати Канаду, яку ми обробили своїми руками. Або Португалію, яка навіть змінила де в чому свої закони тільки для того, щоб утримати українців, оскільки португальці ніколи раніше не бачили таких розумних, працьовитих, добрих і успішних людей.

А Італія й Іспанія?.. Ці країни вже давно заселені «нашими», і навіть «їхні» тканини, із яких я, між іншим, зшила собі кілька суконь, розписані українськими узорами.

Я абсолютно впевнена в тому, що ніякої трагедії не відбувається. Просто ми платимо досить високу ціну за «квиток у майбутнє», а його початок завжди непростий на шляху, який називається «демократією».

Адже ті, хто нас сьогодні висміює, пройшли такий же шлях. Я впевнена, як хвилі відносять сміття, що б'ється біля берега, так і у нас – все страшне і складне залишиться позаду. Просто потрібно радіти, що ти в цей час живеш і можеш до цього щось своє привнести.

- Проте багато хто стверджує, що за кордоном на українців тиснуть.

- Знаєте, українці настільки віртуозно вписуються у тамтешнє життя! Взяти, припустімо, ту ж Португалію. Туди раніше стікався потік іммігрантів із різних континентів, але коли приїхали світлошкірі, освічені, дуже працелюбні і законослухняні люди, вони не просто почали комусь щось будувати, а самі завели свій бізнес і при цьому почали вчити цьому інших.

Я спілкувалася з високопосадовими чиновниками із Португалії, і деякі мені говорили, що скоро у них будь-який українець може стати міністром.

Хіба це не приклад, що наші люди там чудово освоюються з місцевою культурою? Давно відомо, що наші діти швидше досягають успіхів у вивченні іноземних мов. Студенти-українці за кордоном теж швидше освоюються і знаходять своє місце, неважливо – бізнес це чи мистецтво.

Є, звичайно, приклади, коли безправного українця намагалися «притиснути», але, признатися, я жодного разу не бачила за кордоном наших нещасних і пригноблюваних співвітчизників. Вони там абсолютно інші люди!

- Як думаєте, чому так?

- Ми чомусь не часто говоримо про свої перемоги, зате із задоволенням пережовуємо нескінченну тему поразок... Знаєте, я була в ефірі з багатьма депутатами, які весь час говорили, як їм соромно їхати за кордон, тому що «до нас там погано ставляться».

Я не розумію таких реплік із вуст політиків, які якраз і повинні їхати, щоб захищати інтереси своєї держави, а не сідати перед першим же поліцейським.

- Ви часто буваєте в Європі, скажіть, який на сьогоднішній день коефіцієнт довіри Європа визначила стосовно України?

- Ви питаєте щодо влади?

- Так.

- Тут дуже багато що залежить від переконливості наших дій. Горезвісний «газовий» скандал, наприклад, у Європі трактують по-різному.

Повинна зазначити, дуже досягають успіху у «найправильнішому» трактуванні наші російські брати – вони умудряються дуже швидко передати саме ту інформацію, яку б вони хотіли, щоб у своїх розумах відобразили наші європейські партнери.

Ми у цьому, на жаль, дуже відстаємо. Здебільшого стається так, що ми підхоплюємо те, що сказали наші російські колеги, і вже «по суті» самі себе батожимо.

Але ж у принципі ті дії, які ми здійснюємо, їх цілком можна пояснити. І потім – я не заперечую, є такі країни, які дивляться на Україну через призму «ненадходження» газу, але повірте, це не домінуюча нота.

За кордоном наші делегації часто питають, чому у нас прем'єр говорить одне, а Президент інше, і де ж усе-таки наша єдність. А як їм пояснити, що нам самим хотілося б отримати відповідь на це питання? Але це вже, напевно, приватна відповідальність приватних людей перед історією..

- Не секрет, що головні претенденти на президентське крісло – Тимошенко і Янукович. Як вважаєте, кому у результаті дістануться лаври переможця?

- Насправді, все ще попереду, ще дуже багато чого може змінитися. Ми все побачимо своїми очима. Єдине, що я можу сказати, – я нам не заздрю.

- Немає бажання плюнути на політику і повернутися назад у ЗМІ?

- А річ у тім, що я, на щастя, звідти не пішла. Але, з іншого боку, адже і «голову у пісок» не заховаєш. Політика така річ, яку гониш у двері, вона проскакує у вікно. Тому щоб уникнути остаточного розвалу, краще «очолити» рух. Або хоч би спробувати протистояти... Хоча дуже бридко сидіти і чекати, коли Янукович накаже своїм хлопцям злізти з трибуни і почати засідання.. Але це життя, і його не можна пропустити повз...

- Є у Вас свій, індивідуальний «рецепт щастя»?

- Я абсолютно упевнена, що ми щасливі кожної секунди. Просто треба навчитися це відчувати. Ось я зараз подзвоню своїй мамі, почую її бадьорий голос, зрозумію, що у неї все добре – і мені буде легко. Почую щасливий голос своєї дитини і зрозумію, що щастя наше не тільки у тому, щоб нагодувати своїх дітей, але і поговорити з ними.

Щастя – це чути своїх рідних, хоч би по телефону. Тому що завтра ти можеш когось не видзвонити.

- Я знаю, що практично всі творчі люди володіють потужною інтуїцією.

- О, моя інтуїція – мій ворог. Вона мені постійно щось підкидає. Але це все-таки здорово, що ми можемо відчувати – особливо жінки. І ми це робимо, тому що саме на наших жіночих плечах все тримається.

- Ольго Володимирівно, що побажаєте незалежній Україні напередодні її «повноліття»?

- Україна дорослішає, і їй потрібен не просто «диплом», а реальні оцінки, які позначають реальні знання. Я хочу, щоб напередодні нашого повноліття ми подумали про наші обов'язки. Раніше ми замислювалися про права, а зараз настав час подумати про обов'язки.

Ми повинні думати про свій обов’язок. Доросла людина повинна частіше вживати саме це слово. І для країни це теж дуже важливо.

Ми повинні перестати сидіти з відкритим ротом і чекати, що туди засунуть ложку з чимось. Ми повинні пам'ятати, що вже достатньо дорослі для того, щоб самим за себе постояти.

Ми вже повинні розуміти, що нам пора не господарів собі правильно обирати, а слуг. Щоб не впадати у залежність, а правильно вимагати. Загалом, я бажаю Україні самостійності і дорослішання.