Ряди українських міністрів рідшають з кожним днем. Порожні уже чотири міністерські крісла, але займати їх поки ніхто не поспішає. Чи то міністром сьогодні бути не престижно, чи то Верховна Рада просто не в силах призначити нових. Далі гірше: Президент цілком може попросити своїх міністрів стукнути дверима перед носом Юлії Тимошенко і піти у відставку. Якщо на їхнє місце нікого не вдасться призначити, коаліція розпадеться, а значить, не за горами нова виборча кампанія. Прогнозує відхід «нашоукраїнських» міністрів і політолог Андрій Єрмолаєв, проте він запевняє, перевиборів цього року не буде.
Про «хронічну кризу» Кабміну, про те, що ж буде після президентських виборів і коли закінчиться економічне падіння України, в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у розповів президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв.
- Андрію Васильовичу, Кабмін продовжує «втрачати» міністрів. Чи вдасться залатати дірки?
- Для того, щоб ми не скачувалися в наших оцінках до «грушевськознавства» необхідно розібратися, чому цей Кабмін виявився «хронічно кризовим». Я думаю, перша причина полягає в тому, що уряд перетворився на самостійну силу. Одна справа, коли міністрами стають політично відповідальні діячі, що знаходяться під постійним контролем правлячої коаліції, і зовсім інша, коли кожен міністр живе в режимі «сам п'ю, сам гуляю». З нинішнім урядом справи йдуть значно гірше. У такому режимі живе тільки одна людина – прем'єр-міністр. Міністри виявилися всього лише її підневільними фігурами. Рано чи пізно така система повинна була дати збій.
Ми можемо зафіксувати, що робота цього уряду супроводжується постійними конфліктами. Як результат – демарш Пинзеника, пов'язаний з його незгодою з бюджетною політикою, скандали навколо міністрів, яких звинувачують у корупції, політичні скандали, пов'язані з незгодою того, як виконуються державні програми - відхід Вінського. Зараз також є претензії до цілого ряду міністрів, які виявилися неефективними в своїх галузях.
Якби уряд існував під контролем коаліції, то відхід міністрів став би не політичною, а кадровою проблемою. Міністра, що не справився зі своєю роботою, просто замінили б шляхом голосування у Верховній Раді. Це не було б такою грандіозною подією в країні, як зараз.
- Але чи зможе Верховна Рада вирішити цю проблему?
- Якби ми жили не в 2009, а в 2003 році, то відповідь була б простою: уряд поповнюватиметься новими людьми. У 2003 за формування уряду відповідав Президент. Зараз за уряд несе відповідальність коаліція. Якби коаліція було чинною, не було б проблем.
Я буду дуже здивований, якщо за міністрів проголосує опозиція. Адже віддавши свої голоси, вона автоматично нестиме відповідальність за діяльність призначеного міністра.
- Говорять, що Віктор Ющенко може попросити своїх міністрів піти з уряду...
- Дійсно, зараз деяким політичним силам зручно «зіскочити» з коаліції, що розвалюється, і стагнуючого уряду. Але у разі відходу «Нашої України» з коаліції програє і Тимошенко, і НУ-НС. Українські громадяни уважно стежать як за своїми кумирами, так і за їхніми опонентами. Якщо НУ-НС вважає, що уряд не справляється, то її обов’язок як партії полягає в тому, щоб запропонувати альтернативні програми, законодавчу базу і свою версію нового складу уряду. Якщо партія відкликає міністрів і стукає дверима – це поведінка політичного істерика.
Усім очевидно, що коаліція – не довгожитель. У ній є декілька кандидатів у Президенти, тому вона навряд чи зможе працювати стабільно. Швидше за все, «розлучення» неминуче. Питання в тому, як воно оформлятиметься. Мабуть, будуть протягуватися рішення про відгук міністрів і ультиматум коаліції. Я не виключаю, що «Наша Україна» ухвалить таке рішення, але це не зробить їй честі.
- Значить, дострокові парламентські вибори цілком можуть відбутися?
- Думаю, що зараз початок дострокової виборчої кампанії маловірогідний навіть у разі розпаду коаліції. Річ у тому, що в суспільстві є запит на політичну стабільність. Люди втомилися від «телевізійних окопів» і взаємних звинувачень політиків, яких вони давно вже не розуміють. Ця ситуація пов'язана з економічною кризою, реальним падінням доходів і «кризою надії». Саме тому громадськість критично віднеслася до консультацій БЮТ і ПР з приводу «широкої» коаліції. Таку коаліцію багато хто готовий був підтримати, якби вона будувала відкриту політику. Коли всі розмови зводилися тільки до розподілу влади і конституційної реформи, це не зрозуміло.
Відкрито питання, як сконструювати владу після виборів. Тут багато що пов'язано з тим, хто стане переможцем, адже одразу після президентської гонки вирішуватиметься, варто проводити дострокові парламентські вибори чи досягати нових компромісів. Переконаний, що майбутній переможець насамперед запропонує парламенту якісь об'єднувальні кроки. Можливо, вони будуть пов'язані з подоланням економічної кризи. Якщо в парламенті буде сформована більшість, готова співпрацювати з президентом-переможцем, питання дострокових парламентських виборів втратить свою актуальність. У випадку, якщо в парламенті продовжать бійку за владу і розглядатимуть Президента як головного конкурента, парламентські вибори стануть неминучими. Скоріше всього, вони будуть призначені новим президентом і за часом співпадатимуть з кампанією виборів місцевого самоврядування навесні 2010 року.
- Але як бути з датою самих президентських виборів? Багато політиків бояться, що не вдасться забезпечити явку виборців через свята.
- Це чистої води спекуляція. На відміну від «середньоситого» європейця український виборець завжди був активний і добре організований. Українські вибори виглядали солідно на тлі останніх малоуспішних, «кислих» і песимістичних європейських виборчих кампаній. Чинник свята може вплинути на декілька відсотків, але не більше. Враховуючи значення наступних президентських виборів, напругу і разом з тим «надію на звільнення», які є в суспільстві, явка виборців складе 60-65%.
- Тимошенко заявила, що криза триватиме ще півтора роки, хоча раніше запевняла, що вона ось-ось закінчиться. Так коли ж кінець?
- А хто вам сказав, що можновладці добре розуміють, що відбувається? Можливо, відповідь проста, і вони дезорієнтовані? Наша правляча еліта виявилася інтелектуально не готова до цієї кризи. Вона багато чого не бачила. Приведу приклад: деякі українські політики серйозно вірили тим пропагандистським прогнозам, які робилися західними експертами-економістами, коли активно розкручувалася тема про вихід з рецесії влітку 2009 року. Більш того, орієнтуючись на ці прогнози, шикувалася і внутрішньоекономічна політика України, зокрема бюджетна. Серйозно недооцінювалося те, що багато з цих прогнозів – пропагандистські трюки, пов'язані з конкурентною боротьбою і відверненням уваги. Щоб підтвердити мої слова, достатньо подивитися на антикризову політику Обами, яка була поділена на емісійний і постемісійний етапи.
Нам усім важливо зрозуміти, що швидкого виходу України з кризи не буде. Мало того, що ми вимушені були реагувати одночасно на зовнішні погрози і на внутрішню кризу національного управління, ми ще бездарно втратили час замість того, щоб реалізувати хоч би один успішний антикризовий блок 2009 року. Виходу з кризи за місяці, як нам це обіцяють, уже не буде точно. А ось скільки років ми витратимо на те, щоб повернутися до можливості якісного зростання, поки питання відкрите. Усе залежить від майбутньої конфігурації влади і від того, наскільки будуть збалансовані відносини влади і бізнесу.
Хочу підкреслити, що український діловий клас найбільше постраждав від економічної кризи, що розгортається. Істеричність і некомпетентність влади зараз стає новим ризиком національної безпеки в найширшому сенсі: бізнес втрачає гроші, країна – суверенні можливості, суспільство – доходи, уряд – довіру зовнішніх партнерів. Формування консолідованої влади в 2010 році - це, якщо хочете, останній шанс.
Ганна Гончаренко
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
