Воістину кажуть: той, хто зрадив один раз, зрадить ще раз. Ось, і в Біблії так написано. Мабуть, волхви, або хто там писав цю забавну книжечку, знали, що через пару тисяч років з'явиться така країна Україна, і будуть у цій країні Верховна Рада, Кабінет міністрів, Секретаріат Президента…
Однак ближче до теми. Минулого тижня в українській політиці у черговий раз сталося те, що стається у ній регулярно, – тобто зрада. Цього разу акт зради здійснив міністр транспорту Йосип Вінський. Володар шикарного по-батькові (Вікентійович; це наша відповідь російському Вольфовичу), пропрацювавши пліч-о-пліч з Юлією Тимошенко пару років, раптом, як це часто буває, прозрів, і, заволавши на всю країну «сили немає більше терпіти! що діється, що діється!..», стрімголов кинувся бігти з уряду. А заразом - і з партії «Батьківщина».
Ну, всі ми пам'ятаємо, як мосьє Вінський «кинув» Мороза. Будучи не в змозі боротися за пальму першості у СПУ, Вікентійович розсудив, що у Тимошенко йому буде краще. Правильно розсудив, між іншим, – і став міністром. Краще б, звичайно, не ставав, але доля в особі Юлії Володимирівни так розпорядилася, на жаль. На новій посаді Вінський запам'ятався переведенням транспортного господарства на «держмову» (пасажирів катували піснями на кшталт «Ой на горі два дубки, два дубки») і, що ще гірше, щомісячним підвищенням цін на квитки. Усвідомивши, що за різке здорожчання можуть і баки набити, Вінський розпорядився кожного місяця підвищувати ціни на 5%. Мовляв, так «непомітно». У результаті допідвищувався до того, що тепер до Києва із якого-небудь далекого обласного центру дешевше добратися на машині, ніж на потягу.
Цікаво, до кого цього разу приб'ється цей невтомний громадянин, колишній «начальник транспортного цеху». Ось буде сміху, якщо до Януковича (це я гіпотетично, не подумайте, що я щось там «знаю»). Хоча ні, це навряд чи. У «регіоналів» своїх вінських вистачає.
Придумав! Йому треба скооперуватися з Богословською, Тягнибоком, Вітренко, Тігіпком і ще парою десятків кандидатів з рейтингом у 0 цілих фіг десятих. Зареєструвати блок з умовною назвою «Каша з сокири», обзавестися власною символікою (оранжевий колір – це колір надії, яка рухнула; краще назватися «сіро-буро-малиновими») і висунути єдиного кандидата. Зрозуміло, що все це нереально, і доброчесні блокувальники передушать один одного ще на стадії переговорного процесу. Але в цьому ж і фішка! «Залишиться тільки один».
Отож, друзі. Пора, пора вже проводити теледебати із застосуванням холодної і вогнепальної зброї. Уявіть собі: дуель у прямому ефірі на арбалетах. Який-небудь Шустер, який завчасно сховався за куліси, кричить «тепер сходьтеся!» і кандидати у Президенти випускають один в одного отруєні стріли. Ще можна дебатувати на шпагах, пістолетах, м'ясорубках. Можна і на «дихлофосах» - хто кого раніше «запшикає». Не виключені важкі книги – пам'ятаєте, як у шкільні роки ми били один одного по голові фізикою Краєвича? Симоненко може взяти на озброєння «Капітал» Маркса, а Яценюк – сценарій художнього фільму «Хто підставив кролика Роджера?» Особливим шиком може бути використання власноручно написаних книг. Наприклад, у Тимошенко є «Прорив», у Януковича теж щось є…
До речі, ви чули? Тимошенко спить по три години. Лягає о третій, а вже о шостій до неї приходить перукар. Цей секрет розповів світу Митрофанов (пам'ятаєте такого? колишній депутат Держдуми Росії, він ще фільм фривольного змісту зняв, «Юлія» називається). Теж, до речі, книгу написав недавно. Чесно кажучи, я, коли прочитав про це, спочатку подумав, що Митрофанов і є той самий «ранковий перукар». А інакше звідки він знає? Потім, звичайно, зметикував, що перукар, не маючи сил берегти страшну таємницю, пішов у поле, викопав яму, сказав у неї «Тимошенко кожен ранок заплітає косу» і тут же засипав землею. Але на тій землі виросло макове поле, на яке, абсолютно випадково, влітку минулого року забрів Митрофанов (був у Києві, загубився на Майдані, добрі люди підказали дорогу). Маки-то і нашептали йому про інтимні подробиці приватного життя Юлії Володимирівни і дали наснагу взятися за перо. Книга називається «Юлія». Як і фільм. Неоригінальний він чоловік, цей Митрофанов.
Вибори Президента в Україні, швидше за все, пройдуть 17 січня наступного року. Принаймні, такий висновок можна було зробити із останніх коментарів перших осіб. Навіть Янукович – і той підтримав ідею продовжити повноваження Ющенка до січня… Ну що ж. Чим довше триватиме виборча кампанія – тим краще. Адже, напевно, на нас чекають позапланові підвищення пенсій і зарплат, безкоштовні концерти за участю зірок російської і української естради, а також роздавання продуктових пайків. Була б моя воля – я б вибори проводив кожні півроку. Ось тоді б багатим довелося регулярно ділитися з бідними. Безробіття перемогли б запросто – кожен громадянин України, який досяг повноліття, ставав би професійним виборцем. Причому – з вузькою спеціалізацією. Одні – прапором помахати, інші – у комісії посидіти, треті – з відкріпними талонами помандрувати. Ух. Аж дух захоплює. «Швейцарія - країна сиру і годинників». «Росія – країна ведмедів і балалайок». «Україна - країна виборців»…
Оригінальний спосіб впливу на можновладців придумали в Одесі. Начальника тамтешнього відділення КРУ спочатку застукали п'яною у компанії стриптизера, а потім розмістили ці фотографії на рекламних щитах. І що ви думаєте? Таки усунули громадянку з посади. Воно-то, звичайно, може бути і збіг, але аж надто невипадковим здається. Отже, поважані українські чиновники – пильнуйте! А також - по клубах не ходіть, з тваринами не спіть, з бюджету не крадіть. Все, подаю документи для участі у конкурсі віршомазів-абстракціоністів…
Радує, радує широку громадськість нещодавно призначена на посаду керівника президентського Секретаріату Віра Улянченко. Кріпить ця невтомна жінка потужність (міць) нашої неосяжної країни. І роботи у неї – ого-го! Наприклад, хіба можна вважати другорядним питання про повернення улюбленої партії Віктора Андрійовича – НСНУ - до символіки 2005 року? Та у жодному разі!.. А тим часом, ось ви смієтеся, а вони на своєму найближчому з'їзді мають намір цим питанням дуже серйозно займатися. Це вам не світова економічна криза. Тут потрібен комплексний, я б навіть сказав, системний підхід. А раптом підкова себе зжила? Адже інститут конярства в Україні – у непритомному стані! Багато хто навіть не знає, що таке підкова, а при слові «збруя» згадують лише популярного радянського кіноактора.
Поки ж патрон Віри Іванівни намагається заручитися підтримкою українських вівчарів. Відвідавши минулої суботи Івано-Франківщину, Президент взяв участь у вшануванні видатних вівчарів і гаряче привітав останніх з професійним святом.
Враховуючи, що зовсім недавно Гарант чітко дав зрозуміти, що «українська нація – не свинопаси», висновок напрошується сам собою. Ющенко напередодні виборів вирішив ризикнути і зробити ставку саме на вівчарів. Адже зі свинопасами тепер, самі розумієте, буде важко розмовляти про щось.
Все правильно. Особисто я – за якнайшвидше перетворення України на Англію. Змусимо Ющенка сидіти на мішку з шерстю, а збірну імені Михайличенка – грати не гірше «Ліверпуля». Головне, щоб вівчарі не підкачали.
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом