Мабуть, по Україні криза все ж таки вдарила сильніше, ніж по інших країнах. Кожен з нас справляється з нею як уміє. Безумовно, безліч проблем лягає на жіночі розуми і плечі. А як з ними справляються жінки, «обтяжені» відповідальністю?
Про «екстрим» своєї роботи, про кризу і вихід з неї в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у розповіла голова Державного комітету регуляторної політики і підприємництва Олександра Кужель.
- Олександро Володимирівно, почнемо з «лірики» питань: як Вам працюється з Тимошенко? Чи змінився якось Ваш світогляд з переходом з «біло-блакитного» табору в «біло-серцевий»?
- Ну, по-перше, я ні в який табір не переходила. Тепер, слава Богу, я взагалі не член ніякої партії і маю можливість працювати для учасників усього політичного спектру.
По-друге, я не міняюся залежно від того, в чиїй команді я працюю. Я як була Олександрою Кужель – нею ж і залишилася.
Єдине, що може бути – проблеми у мене тепер інші, тому що я прийшла в абсолютно іншу Україну. На той період (1998-2004рр. – ред.) відносини між бізнесом і владою були одні, зараз, на жаль, усе набагато складніше.
- Тобто зараз працювати стало складніше?
- Зараз робота стала більш екстремальною. Усе йде на межі екстриму, всі ухвалення рішень.
Ось, наприклад, учора о шостій ранку знімають побої з підприємця в Луцьку, в суботу вночі – важкий конфлікт на ринку «Куяльник» в Одесі. У цей час бойові дії на авторинку в Запоріжжі і ще в Рівному. Крім того, що щодня поступають заяви про рейдерські захоплення.
- Прямо «гарячі точки» якісь…
- Так я ж і говорю – стан абсолютного екстриму.
- Але в цілому працювати у Тимошенко Вам подобається?
- У тому напрямку, в якому я собі намітила і працюю з урядом, – я задоволена, від прем'єра йде стовідсоткова підтримка.
- А що скажете про антикризову роботу українського прем'єра?
- Я раніше говорила і зараз скажу: не може бути під час кризи єдиної антикризової програми. Не-мо-же-бу-ти! Це блеф! Антикризові програми повинні бути в кожному з напрямів.
Ми, наприклад, за два місяці на своєму сайті зібрали бізнесові антикризові пропозиції – люди самі написали, в чому і чим їм допомогти. Завтра-післязавтра я оформлю це своїм наказом. Це наша внутрішня галузева антикризова програма. І таке повинно бути в кожному з напрямів: по кредитних союзах, по банках, по промисловості, по хімії і так далі. Інакше, даруйте, будуть тонни «порожніх» папірців.
- А Ви знаєте, що Верховна Рада таємно збільшила собі фінансування майже на 100 мільйонів гривень. Ось і як, по-вашому, це називається?
- Я не вірю, що можна тихенько збільшити фінансування, не проводячи узгоджені з урядом зміни до бюджету. Тому це може бути тільки документ, який розглядався на комісії Верховної Ради і в сесійному залі, але у будь-якому випадку «тихо» тут усе бути не може.
Інша справа, що на це в політичній боротьбі ніхто не звернув увагу, але, напевно, депутати якось це все-таки обгрунтовували. Я, до речі, також вважаю, що мені потрібно збільшити фінансування і проситиму про це бюджетний комітет.
- Тобто?
- Мені дали 20000 грн. для відряджень на рік, я їх витратила за перший квартал, тому що у мене щодня скарги, і я повинні висилати людей у відрядження щодо рейдерских захоплень. І якщо я швидко цього не зроблю, людина може позбутися власності.
Я цікавилася, яку суму виділяють на відрядження в інших міністерствах – у них по 120 тисяч на місяць, а в мене 20 тисяч на рік.
- Олександро Володимирівно, тепер про «повсякденщину»: яка зараз реальна ситуація на українському «валютному» ринку? Народ спантеличений, деякі експерти радять терміново «зливати» долари, хтось рекомендує запасатися євро або, навпаки, копити в гривнях. А Ви що скажете?
- Ніколи в цьому напрямі не радитиму. Пам'ятаєте, як нам свого часу нарадили брати валютні кредити? Це, мовляв, чудово, а народ тепер на межі самогубства.
Я вважаю, що гроші – якщо вони у вас є, потрібно тримати в трьох валютах. Існує сім американських законів, як вижити під час інфляції і перший з них – гроші потрібно вкладати в те, що не псується, в нерухомість.
Якщо у когось є можливість придбати будинок, то його потрібно купувати зараз – дешевше він не буде ніколи. Якщо хтось хотів машину – також потрібно брати зараз, а не тримати заощадження в грошах.
- Ну, а що робити тим, хто відкладав, наприклад, на навчання, на лікування або «про чорний день»?
- Цю суму можна розділити на три частини. Тоді буде спокійніше, три валюти одразу не впадуть.
Я не можу вважати себе експертом у цьому напрямі, але у зв'язку з тим, що читаю багато економічної літератури, можу сказати: фінансові аналітики обгрунтовують падіння долара тим, що американці зробили божевільну емісію. У зв'язку з цим існує небезпека падіння долара.
Але в тих кількостях, в яких вони у нас є, нам нічого побоюватися. Такі речі серйозні для російського капіталу, для наших олігархів, які зберігають свої кошти на доларових рахунках, а тих, у кого тисяча-дві доларів, це мало торкнеться і не сильно розладнає.
- Як, і у вас усього «тисяча-дві»?
- Я, наприклад, рік відкладала на відпустку. Мені треба було поїхати до Словенії на лікування, я два тижні на рік їжджу туди на чудовий курорт. Я відкладала в євро, міняла упродовж року потрохи і дуже спокійно збирала, навіть коли євро було по 10.
- Зараз поставлю абсолютно «заїжджене» запитання: коли у нас закінчиться криза і що потрібно, щоб цей кінець наблизити?
- А ми з Вами нічого не можемо прискорити – це не наша з вами криза.
- Але горезвісного «дна», про яке стверджують експерти, ми вже досягли?
- Ніколи не запитуйте про прогнози! За результатами експертів, у нас пішли дуже хороші позитивні тенденції. Ну, знаєте, коли у людини, яка хворіє, запитують: «Як справи, ти вже видужала?», а вона відповідає: «Ні ще, але є позитивні тенденції» - ось так само сьогодні говорять про економіку України.
- Оптимістично звучить, проте...
- Але це правда! І незалежний Пасхавер, і Порошенко з Нацбанку – вони абсолютно правильно говорили: є позитивні тенденції. Але ми не можемо видужати окремо від усього світу, ми задіяні у взаємозв'язаному процесі. Криза – світова, у нас лише наслідки цієї кризи, пов'язані з кредитами, яких ми понабирали, і з експортом.
- А робити що? Просто сидіти і чекати поки світ «розсьорбається»?
- Скажу своє відчуття, тільки Вам воно точно не сподобається: я б ввела зараз дуже жорстоку диктатуру, оскільки зараз твориться такий безлад! І це прикривають кризою.
При цьому можна показувати пальцем на прем'єра, Президента або голову парламенту, але дозвольте, шановні, – коли не виконуються закони, коли багато представників прокуратури «грають» на місцях, коли в регіонах у частині «антикризових заходів» йде «своє» окреме життя, ніяк не пов'язане з центральним… Для мене це найскладніше – у нас немає вертикалі виконання рішень.
- Тепер про політику. Як Ви розцінили Ваше звільнення з фракції і партії ПР?
- Я багато разів цікавилася цим, але мені так ніхто і не відповів.
Я не могла нічого запитати, тому що ні з ким було говорити. Дуже сподівалася, що мене запросять на які-небудь збори, де мені можна буде сказати «останнє слово».
Але знаєте, я не випробовую ні образи, ні болю – мене до цього вже одного разу сильно образили. Я віруюча людина, я змогла всім пробачити. Коли після аварії минулого року я потрапила до Єрусалиму, я поставила за Януковича свічку, хоча у мене на нього було найбільше образи.
Я ніколи ні на кого не тримаю образи. І не дружу тільки з пропащими негідниками – їм я ніколи не протягну руку, мені просто це нецікаво. А з усіма решта потрібно принаймні співіснувати для того, щоб проводити рішення, яких від мене чекають інші.
- Олександро Володимирівно, на закінчення для наших читачів парочку «антикризових» рекомендацій «від Кужель»?
- Я скажу про те, що мені жахливо подобається, про що ми з вами весь час говоримо і взагалі це найголовніше – відпустіть від себе негатив. Якщо ми весь час житимемо в ньому і чекатимемо поганого – ми його притягатимемо, я упевнена в цьому.
Учора я дивилася старий радянський фільм «Джентльмени успіху» і там був «новорічний» епізод, коли йде дівчина і співає «Проснісь і пой», а навколо поспішає радянський народ… І, знаєте, так стало завидно! Самій собі позаздрила, адже ми у той час постійно чекали поліпшень, рухалися вперед, будували плани.
А останнім часом з ким би я не спілкувалася, всі знаходяться в страшному негативі – на політиків, на життя, на кризу. Навколо роздратування, чомусь стали дуже популярними люди, які агітують «Усіх геть!» або пропонують повбивати...
Але ж це шлях у нікуди. Так, я також хотіла б мати завод, будинок, але я маю тільки те, що маю, і я поважаю тих, хто зміг це заробити. Хтось скаже «не заробити, а вкрасти», ну, а я не змогла. І вже, даруйте, ніхто з них чесно не вкрав, але ми чомусь не сказали про це раніше, ми це переступили.
Пам'ятаєте, що зробив Тоні Блер, щоб покінчити з розмовами на тему - хто чесніше вкрав? Він прийняв закон «На порив вітру». За цим законом, ті, хто приватизовували підприємства, і вважали, що у них ціна несправедлива, доплатили один раз – і все, на цьому все закінчилося.
Загалом, дорогі мої, приберіть негатив і думайте про хороше. Повірте, з будь-якої ситуації завжди є вихід. Потрібно себе налаштовувати на позитив, адже коли чекаєш позитив – його і отримуєш…
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
