Європа чи Азіопа?

Очевидним є висновок про те, що парламентський компонент переважає в системі влади старих державних утворень, а президентський – у молодих державах, зокрема країнах СНД. Іншими словами, президент обирається народом передусім у посткомуністичному світі, а в західній Європі, тобто ЄС, президента обирає парламент. Таким чином, намагання розчинити одноосібну владу в знеособленій масі парламентаризму є захисною реакцією західної Європи проти тоталітаризму.

Попри очевидні кон’юнктурні інтереси партійно-політичних угрупувань та відверті спекуляції політиків, проблема модернізації політичної системи в Україні має об’єктивне походження й спричинюється, з одного боку, потребами внутрішнього історичного розвитку держави, яка все ще перебуває в транзитному стані і не має викінченої системи державного управління, а з іншого, – мотивується необхідністю адаптації до світового, а конкретніше, загальноєвропейського контексту державного менеджменту.

Лише побіжно оглянувши конституційні рельєфи 41 держави, серед яких практично всі європейські країни, а також молоді державні утворення на пострадянському просторі, мені вдалося виявити цілком очевидні закономірності у визначенні місця українських конституційних ініціатив у загальних потоках політичних реформацій перманентного характеру.

Досвід 41 нації у побудові демократичних державних устроїв відзначається винятковою різноманітністю конституційної творчості. У континентальному селі кожна хатина збудована на свій манер.

Як засвідчив аналіз, у текстах переважної більшості конституцій не прийнято чітко формулювати саму назву системи державного управління – президентської чи парламентської, а також, відповідно, й двох змішаних варіантів. Тому волання наших політиків неодмінно записати в Конституцію назву республіки – президентської чи парламентської, що має стати панацеєю від усіх бід, – чергова профанація, яка є найбільш яскравою рисою нинішнього українського політичного класу.

Ці дефініції конституційного ладу існують переважно в суто теоретичному полі, хоча на теренах історичної практики мають, здебільшого, конкретних носіїв.

Загалом, якщо європейські країни умовно поділити на такі, у яких при визначенні системи державного управління на першому місці є поняття «парламент» чи «президент», то держави розподіляться наступним чином:

– парламентські і парламентсько-президентські – 25країн(Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Молдова, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Нідерланди, Норвегія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія).

– президентські і президентсько-парламентські – 16країн(Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Кіпр, Македонія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія).

Наступний принцип поділу – спосіб обрання президента. Дві групи розподіляються майже порівну:

– обирає народ – 20 країн ( Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Болгарія, Грузія, Ірландія, Ісландія, Казахстан, Кіпр, Литва, Македонія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія).

– обирає парламент або президента немає взагалі – 21 країна (Австрія, Албанія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Словаччина, Туреччина, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія).

Розбіжність цифр у наведених даних свідчить про те, що обрання президента при парламентській формі управління – парламентом, а при президентській – народом, не є обов’язковим, але є превалюючим .

У Європі зберігся такий релікт, як парламентська монархія з монархом у формальній ролі, що може за певних обставин стати реальною. Склалося так, що в країнах, де є королі, – президентів немає. Отже, ЄС без останніх новобранців – це 7 парламентських монархій і 8 парламентських республік.

Наступна особливість політичної системи – структура парламенту. Розподіл за цією ознакою такий:

- однопалатний парламент – 22 країни (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Угорщина, Греція, Грузія, Данія, Ісландія, Кіпр, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Португалія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Україна, Фінляндія, Естонія, Югославія);

- двопалатний парламент – 19 країн (Австрія, Білорусь, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Нідерланди, Норвегія, Польща, Росія, Румунія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція).

Очевидним є висновок про те, що парламентський компонент переважає в системі влади старих державних утворень, а президентський – у молодих державах, зокрема країнах СНД. Іншими словами, президент обирається народом передусім у посткомуністичному світі, а в західній Європі, тобто ЄС, президента обирає парламент. Таким чином, намагання розчинити одноосібну владу в знеособленій масі парламентаризму є захисною реакцією західної Європи проти тоталітаризму.

Для країн СНД головним мотивом державотворення є традиція сильного ЦК, трансформованого в президентство. Це свідчить про збереження під вивіскою демократії авторитаризму радянського зразка.

Спираючись на наведений математично-політологічний аналіз, можемо зробити висновок, що проект парламентського варіанту конституційного ладу співзвучнийіз визначальними тенденціями розвитку державно-політичного менеджменту післявоєнної Європи.

Такий варіант є цілком логічним у руслі стратегічного політичного курсу, спрямованого на захід – на європейську інтеграцію, оскільки всі без винятку члени ЄС поєднані також спільністю парламентського принципу побудови своїх політичних систем.

Україна першою серед пострадянських країн, окрім балтійських членів ЄС, піде на реальний демонтаж перейменованого на демократичний номенклатурного устрою із непомірно концентрованою владою на верхівці правлячої піраміди.

Йдеться про демонтаж чи посягання на «святая святих» самого механізму влади, сконструйованого ще Сталіним, – на одноосібну владу керівника. Ця влада практично не змінилася в нових пост-комуністичних державах, хоч керівник уже давно не називається першим секретарем ЦК.

Стосовно варіанту Віктора Ющенка, то він передбачає все з точністю до навпаки. Тобто, не модернізацію радянської системи державного управління, а її консервацію.

Чинний президент має право винести питання про конституційний лад країни на всенародний референдум. Але, враховуючи те, що громадяни не мають достатньо часу, щоб вникати в політологічні тонкощі відмінностей президентської чи парламентської та всіляких інших змішаних систем, то завдання для них необхідно спростити.

На референдумі потрібно поставити наступне питання: Ви хочете жити в такій державі, як Німеччина (за пропозицією Юлії Володимирівни), чи Ви хочете жити в такій державі, як Казахстан (за пропозицією Віктора Андрійовича)?

Василь Базів, професор кафедри глобалістики та політології Міжнародного університету «Україна».