Москаль: Мені вперше стало шкода Ющенка

Як показує досвід, українська політика здатна конкурувати зі світовими виробниками серіалів, особливо у частині натуралізму. Ось уже майже місяць триває наша «міліційна епопея» за участю глави МВС, «супергероя» Юрія Луценка. Німецька міністерська «розборка» настільки зачепила відкриті пригодам українські серця, що у Верховній Раді, яка обожнює з будь-якого приводу створювати слідчі комісії, у справі Луценка з'явилися аж цілих дві, одна із яких на початку червня збирається «на місце події». Проводити слідчий експеримент чи просто «оглядітися» - час покаже. Хоча народний депутат із НУ-НС Геннадій Москаль вважає, що ця поїздка депутатів буде розважальною програмою. Про це і багато чого іншого він розповів в інтерв'ю ForUm’y.

- Геннадію Геннадійовичу, у парламенті, врозріз регламенту, створено дві комісії з розслідування «німецького» інциденту за участю глави МВС Юрія Луценка. Яким, по-Вашому, буде результат?

- Створили дві, є ще комісія Джиги, тому результат буде нульовим. Адже троє пастухів ніколи не нагодують одне теля – вони або його загублять, або воно втече, або здохне з голоду. Так буде і тут.

- Кажуть, комісія Забзалюка зібралася до Німеччини для отримання матеріалів. Як думаєте, німецька сторона їх надасть?

- Ні, нічого не надасть. У Німеччині є закон про захист даних. Там записано, що поліція нікому нічого не повинна надавати. А прокуратура може видати матеріали з письмової згоди третьої сторони, в даному разі - Луценка і його сина.

Якщо вони нададуть завірену німецьким нотаріатом або посольством Німеччини в Україні письмову заяву, тоді цій комісії щось дадуть. А решта – це буде розважальна програма. Вони так само вип'ють пива, тому що побувати у Німеччині і не випити «їхнього» пива – це нелогічно і не буде зрозуміле суспільством.

- За останній час Ви направили майже 200 депутатських запитів в органи влади. А чи приходять Вам відповіді?

- Згідно зі статтею 21 Конституції, всі люди вільні і рівні у своїх правах. Але це у нас в країні не діє. Якщо запит іде щодо посадової особи, яка користується заступництвом, як, наприклад, Балога або його брат, Гелетей і так далі, то на нього або взагалі не відповідають, або приходить якась відписка, або пишуть: «Це вимагає додаткової перевірки, ми Вас пізніше повідомимо», але не повідомляють. Тобто ухиляються під різними приводами.

Я щодня роблю 5-15 запитів, у мене помічники ходять «у милі» і з боєм вибивають хоч якусь відповідь. Але ніхто не дивиться ні на статус народного депутата, ні на закони.

- Ви пригадали про Балогу. Як Ви розцінюєте його відхід від Ющенка?

- Він пішов по-свинськи. Не можна так робити. Мені вперше стало шкода Ющенка. Йому це треба було передбачити, адже аналогічно у 2000 році Балога йшов із СДПУ(о) – облив брудом з ніг до голови Медведчука, Суркіса, Кравчука, всю партію, хоча вони його зробили мером Мукачевого, головою обласної Закарпатської держадміністрації, довірили йому очолити обласну партійну організацію СДПУ(о).

Він не тільки не віддячив, але і мстив потім. Дві зради – це вже система. Це треба було передбачати. Навіщо тепер ображатися?! Пригадайте, як пішов Рибачук – тихо, спокійно. Він дуже порядна людина і команда у нього була тактовна, вихована. Я тоді працював представником Президента, а він був головою Секретаріату. Я щодня спілкувався з ним, міг знайти його не тільки на роботі, але і вдома, на дачі.

Призначення Балоги взагалі було дуже великою помилкою. Раніше була така закрита постанова ЦК, щоб під час правління комуністичної партії закарпатці не висувалися на керівні посади у зв'язку з низкою скандалів, які нагадують ситуацію з Балогою. Ющенко повинен був проконсультуватися з Кравчуком, який повинен пам'ятати про це.

- Може, прихід Віри Улянченко у Секретаріат щось змінить?

- Знаєте, розбитий кухоль можна склеїти, але пити з нього неможливо або дуже небезпечно.

Це правильний, але дуже запізнілий крок Президента. Якби рік тому він призначив на посаду голови Секретаріату Єханурова або Улянченко, чи когось із ліберальних політиків, а не екстремістів і напівбандитів, тоді щось могло б у цій країні змінитися.

- Геннадію Геннадійовичу, як Ви ставитеся до того, що СБУ порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках?

СБУ порушила кримінальну справу за фактом геноциду в Україні в 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального Кодексу України. Підставою для порушення кримінальної справи стали звернення голови Українського інституту національної пам'яті І.Юхновського, народних депутатів України Г.Омельченка, О.Чорноволенка, голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні Л.Лукьяненка, голови товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Р.Круцика, а також заяви інших громадян України, які вимагали розслідувати обставини вбивства голодом мільйонів людей в Україні у цей час. СБУ розглянула ці заяви і повідомлення і у співпраці з ГПУ і Українським інститутом національної пам'яті провела перевірку, у ході якої було встановлено, що після повалення Української Народної Республіки у 1921 році на цій території більшовицький режим почав активні протиправні дії.

- Які саме?

- З недопущення створення незалежної української держави. Були ще дії, направлені на денаціоналізацію України, її уніфікацію на звичайну адміністративно-територіальну одиницю СРСР.

Пригадайте, адже з цією метою проводилася насильницька колективізація сільського господарства, розкуркулення і депортація українських селянських сімей. Була ще незаконна конфіскація їхнього майна, здійснювалися репресії і фізичне знищення громадян.

- Складний був час, страшні ухвалювалися рішення.

- Так, у той час сталінським тоталітарним режимом були ухвалені такі рішення, які руйнували традиційні форми сільськогосподарського виробництва. Людей залишили без запасів зерна і продовольства, щодо них упроваджувалися «натуральні штрафи», стосовно боржників з хлібозаготівель застосовувалися репресивні заходи примусу, заборонялася торгівля і завезення товарів у ті міста і села, які занесли у так звані «чорні дошки». Селянам, які поневірялися у пошуках їжі, заборонили вільно пересуватися територією СРСР, створювалися спеціальні збройні загони і армійські частини для ізоляції території УРСР (така помилка у тексті, розміщеному на сайті СБУ). Загалом, для українців створили життєві умови, розраховані на їхнє повне фізичне знищення – на вбивство голодом.

До речі, від цих злочинів влади потерпіли і представники інших національностей.

- А з якою метою СБУ порушила справу?

- Я впевнений, що ця постанова носить суто політичний характер, а не відштовхується від норм міжнародного і національного законодавства. СБУ намагається перетворити на фарс трагедію українського народу з метою використання її у передвиборчій кампанії на чергових виборах Президента України одним із кандидатів. Вона проявляє повну юридичну безграмотність і бажання за всяку ціну догодити Президентові, навіть шляхом порушення Конституції України і Міжнародних правових актів.

Можу обґрунтувати. Зверніть увагу, згідно зі статтею 58 Конституції України, «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або знімають відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх скоєння не визнавалися законом як правопорушення».

А Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. визначає у ст. 2 поняття «геноциду», але не поширює дію положень Конвенції на попередній до набуття чинності Конвенції період.

Далі, стаття 442 КК України була передбачена у законі про кримінальну відповідальність 5 квітня у 2001 р. Вітчизняне кримінальне законодавство до 2001 р. не містило кримінально-правову норму, яка б встановлювала відповідальність за геноцид. Тому якщо керуватися національним законодавством, то притягати когось до кримінальної відповідальності за діяння, які на момент скоєння законодавством не визнавалися злочином, неможливо.

У той же час, статті 6 і 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду, дійсно, визначають поняття «геноциду» і «злочинів проти людяності».

Він був прийнятий у Римі 17 липня 1998 року, але, відповідно до статті 22 статуту міжнародного кримінального суду, особа не підлягає кримінальній відповідальності за вказаною статтею, тільки якщо діяння у момент його скоєння не визнавалося як злочин, який підлягає юрисдикції суду. Крім того, згідно зі статтею 24, особа не підлягає кримінальній відповідальності за діяння до набуття статутом чинності. Статут набув чинності у 1998 році, а голодомор був в 1932-1933 роках.

- А Європейська Конвенція з захисту прав людини?

- Так, звичайно, відповідно до її ч.1 ст. 7 ніхто не може бути визнаний винним у скоєнні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, який на час його вчинення не складав кримінального правопорушення згідно із законом національним або міжнародним правом.

Також важливо, що, відповідно до ст. 1 Конвенції про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності від 26 листопада 1968 року, ніякі терміни давності не застосовуються до таких злочинів, незалежно від часу їх скоєння: злочини проти людяності, незалежно від того, були вони скоєні під час війни чи в мирний час, як вони визначаються у Статуті Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 року і підтверджуються у резолюціях 3 (І) від 13 лютого 1946 року і 95 (І) від 11 грудня 1946 року Генасамблеєю ООН; вигнання в результаті збройного нападу або окупації і нелюдські дії, які є наслідком політики апартеїду, а також злочин геноциду, визначений у Конвенції 1948 р. про попередження злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому неправильно застосовується до вказаної ситуації ч. 5 ст. 49 КК України – «давність не застосовується у разі скоєння злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і ч.1 ст. 442 цього Кодексу», оскільки йдеться про можливість звільнення або незастосування звільнення до особи, яка скоїла злочин на момент його законодавчої заборони.

Тобто міжнародно-правові акти дійсно забороняють і рекомендують країнам-учасницям, які приєдналися до вказаних конвенцій, встановити кримінальну відповідальність, зокрема за геноцид і злочини проти людяності, але при цьому вони не вказують на можливість притягання відповідних винних осіб за вказані злочини до моменту їх законодавчої заборони. Про це чітко вказує КК України. Згідно зі ст. 5 закону про кримінальну відповідальність, яка встановлює злочинність діяння або підсилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії у часі, а ст. 4 свідчить: злочинність і покарання діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час здійснення цього діяння.

За ст. 2 підставою кримінальної відповідальності є скоєння особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, а згідно зі ст. 49 особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею злочину і до дня набуття чинності вироку пройшло 15 років. Давність не застосовується у разі скоєння злочинів проти миру і безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і ч.1 ст. 442 цього Кодексу.

Але стаття 442 КК України була включена до Кримінального кодексу України тільки у 2001, а час скоєння злочину - 1932-1933 рр. У Кримінальному кодексі, що був чинним на той час, була відсутня стаття, яка передбачала кримінальну відповідальність за геноцид.

Я підкреслю, що ст. 442 чітко говорить: геноцид кваліфікують тоді, коли він скоєний з метою повного або часткового знищення якоїсь національності, етнічної, расової або релігійної групи. Але голодомор 1932-1933 років не обрав лише одну національну групу. Його жертвами були не тільки українці, але і росіяни, євреї, білоруси, греки і представники інших національностей, які у той час проживали на території, охопленій голодомором.