Нікому не потрібний Ющенко

Політичний годинник, що відміряє останні місяці перебування на посаді Глави держави Віктора Ющенка, відгукнувся на минулому тижні похоронним дзвоном. Цей сумний гімн – як фінальний акорд драматичної п'єси, що почалася кульмінацією в 2004 році, ближче до розв'язки якої головний герой, Президент, залишається біля розбитого корита. Причому, покинутий усіма тими, з ким він починав сходження до вищої державної посади в Україні. Але нинішня політична самотність Гаранта продиктована зовсім не зрадою його колишніх соратників. Швидше навпаки – недалекоглядність і політична дурість Віктора Ющенка стала причиною того, що він сам відторгнув своїх колишніх прибічників, які тепер вимушені тулитися по раніше ворожих політичних таборах.

Результат з політичного оточення Віктора Ющенка почався зовсім не вчора. Практично впродовж усіх років президентства його команду покидали, попутно стаючи якщо не ворогами, то запеклими опонентами, колишні соратники. І все б нічого (адже біля теплого президентського вогнища погрітися бажали багато політиків), та тільки вже в 2005 році стало ясно, яка коротка у Глави держави кадрова «лавка запасних». Здавалося б, за Віктором Ющенком стоїть могутній блок, що володіє чималим потенціалом, але маститих професіоналів, здатних не тільки прийти на нетривалий термін в уряд і заробити собі міністерську пенсію й інші привілеї, а почати системні реформи, в цій когорті не було. Принаймні за останні чотири з невеликим роки ми їх не побачили, а реформи, прописані в президентській програмі Ющенка, так і не зрушилися з мертвої точки.

Якою б могутньою і сподвижницькою фігурою не уявляв себе нинішній Президент, йому б усе одно не вдалося зробити навіть половину з обіцяного своїм виборцям у 2004 році без високопрофесійної команди однодумців. Але підготувати такий авангард у Ющенка не вистачило чи то часу, чи то таланту. Причому, друге – ймовірніше, що доводять гучні відставки і звільнення, які супроводжували його всю каденцію. Виявилося, що у політика державного масштабу (принаймні, про це свідчить його висока посада) просто відсутній талант полководця-тактика – адже що говорити про стратегічні завдання, якщо навіть при вирішенні короткострокових проблем у нього виникали невирішувані складнощі. Які б люди не поповнювали стан Ющенка (в основному в РНБО і Секретаріаті Президента, які по черзі ставали центрами протистояння уряду), їх після закінчення якогось проміжку часу катапультували через непотрібність і за велінням Гаранта.

Так сталося з Віктором Балогою, який нещодавно пішов у відставку, що допомагав Гарантові наростити повноваження і протистояти уряду спочатку Віктора Януковича, а потім і Юлії Тимошенко. Причому, у функції Балоги входило і партійне будівництво, вірніше, перебудова пропрезидентської «Нашої України» у те, що нагадує Партію регіонів або ту ж «Батьківщину». Що з цього вийшло – добре відомо. Хоча ще до початку процесу об'єднання різнопланових по ідеологічній складовій частин мегаблоку НУ-НС в єдину партію цій задумці Гаранта і його секретарю передрікали фіаско.

Тепер же, з приходом на посаду глави Секретаріату Президента «тітки» Віри Ульянченко, Віктор Ющенко заявив, що розчарувався в ідеї об'єднання патріотичних сил у єдину партію. І першим великим завданням Ульянченко якраз і буде, за словами Глави держави, реформа «Нашої України», з якою, як резюмував новий глава СП, Ющенко піде на вибори Президента. Чи зможе вона вичистити за такий короткий термін (близько півроку) авгієві стайні пропрезидентської партії, налагодити партійну дисципліну (яка ось уже декілька років шкутильгає на обидві ноги) і виробити концепцію нового образу Віктора Ющенка (адже не піде ж Гарант на вибори з програмою «10 кроків назустріч людям», що не виправдала надій)? Навряд чи. Навіть незважаючи на те, що в парію повернувся записний парторганізатор Роман Безсмертний (якого звідти вижив Балога), Вірі Ульянченко не вдасться зробити головного – запобігти виходу з «Нашої України» відомих політиків, які останнім часом встигли не тільки пару разів депутатський мандат отримати, але і посидіти в міністерських кріслах, а значить – знайти хоч якийсь досвід роботи у виконавчій владі. І нехай зараз Ющенко бравурно заявляє, що незабаром партія пройде черговий етап очищення від «баласту», часу, що залишився до початку президентської кампанії, катастрофічно не вистачить, щоб створити могутню партійну платформу, стартуючи з якої кандидат-«нашоукраїнець» зміг би набрати пристойну кількість голосів. Отже гучні заяви Президента і глави його Секретаріату – це всього лише спроба показати те, що в «помаранчевій силі» ще жевріє слабка іскорка політичного життя. Одна біда – сил на те, щоб з цієї іскорки роздути полум'я, не вистачить ні у Віктора Ющенка, ні у Віри Ульянченко і Раїси Богатирьової разом узятих.

До речі, цікавий факт: зараз на колись ключових державних посадах (СП і РНБО; про роль, яку вони почали виконувати при Ющенку, ми говорили вище) залишилися одні жінки. Жінки, безумовно, авторитетні, але програють у політичній харизматичності тієї ж Тимошенко, з якою Гарант наполегливо продовжує буцатися і понині. Так, якщо раніше про спроби узурпації влади в країні прем'єр-міністром і про здачу нею ж національних інтересів заявляв Балога і іже з ним, то тепер цю функцію взяв на себе сам Ющенко. Це говорить лише про те, що головною функцією Ульянченко буде не оборона Президента від Тимошенко (чим займався «великий сантехнік»), а виключно партійне будівництво. І це – ще один доказ тому, що «тітка Віра» не впорається з Тимошенко у відкритому протистоянні. Хочете доказів? Немає питань. Давайте лише дочекаємося, чим закінчиться протистояння прем'єр-міністра з главою Міноборони Юрієм Єхануровим, на допомогу якому Глава держави і відрядив Ульянченко. Автор більш ніж упевнений, що при кадровому переформатуванні Кабміну (а воно, схоже, неминуче трапиться найближчим часом) місця в новому списку міністрів Юрію Єханурову не знайдеться.

Загалом, у місяці, що залишилися до закінчення своїх конституційних повноважень Віктору Ющенку, залишиться лише мляво протистояти Тимошенко і Януковичу, і закладати дірки в кораблі під назвою «Наша Україна», з яких, судячи з усього, так і тікатимуть раніше вірні «нашоукраїнці». Свіжий приклад – Роман Зварич і Руслан Князевич. Якщо останній ще не визначився зі своїм політичним майбутнім, то Зварич уже заявив, що серйозно подумує про подачу заяви про вступ до рядів протимошенківської партії «Батьківщина».

Тим часом, бютівець Валерій Писаренко підтвердив, що інтерес до переходу в «Батьківщину» проявляли й інші члени «Нашої України». Цілком можливо, що незабаром ми спостерігатимемо процес перетікання партійних багнетів з «помаранчевого» табору в «біло-серцевий», аналогічний тому, який спостерігався в українському політикумі після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка. Той же Писаренко підкреслив, що його партія копітко «проглядатиме» нових кандидатів на членство в «Батьківщині», оскільки БЮТ напередодні виборів зміцнення за рахунок конкурентів не пошкодить. Інше питання: наскільки ретельним буде відбір утікачів з НУ і чи зможе Тимошенко стати новим політичним центром?

По суті, це взаємозв'язані речі і ось чому. Напевно прем'єр, яка вже не раз проколювалася на тому, що брала під своє крило потенційних зрадників, постарається підійти до питання відбору з усією ретельністю. Адже їй треба бути впевненою в тому, що у разі її гіпотетичної поразки на президентських виборах її новоприйняті члени не захочуть перейти в стан кандидата, що переміг. Такий варіант розвитку подій цілком можливий, оскільки новий Президент захоче бачити у Верховній Раді лояльну більшість, а вона неможлива без проведення дострокових парламентських виборів. Повертаючись до проблеми відбору, підкреслимо, що Тимошенко не зможе бути впевненою в стійкості своїх нових багнетів – просто тому, що політичні кадри, які пройшли загартування в рядах пропрезидентської «Нашої України» спочатку орієнтовані на задоволення власних, а не партійних інтересів, і перебувати довго в клітці, якою б золотою вона не здавалася, не захочуть.

Олександр Мінкін