Останній шанс Ющенка?

Не можна сказати, що вчорашнє рішення Конституційного суду визнати призначену Верховною Радою дату президентських виборів (25 жовтня 2009 року), що не відповідає нормам Основного Закону країни, було непередбачуваним. Те, що КСУ стане на сторону Президента, передбачали не тільки в Секретаріаті Глави держави, але і в стані тих депутатських фракцій, які вважали, що конституційні повноваження Віктора Ющенка повинні припинитися на три місяці раніше озвученого самим Гарантом терміну – 17 січня 2010 року. Тим самим парламентарії визнавали – голосування за постанову про призначення виборів Президента 25 жовтня цього року було покликане не так скоротити повноваження нинішнього Глави держави, як забезпечити Верховну Раду від позачергового розпуску. Але Віктору Ющенку вдалося відновити статус-кво, і дамоклів меч дострокових парламентських виборів знову опинився в руках у Гаранта. Чи пустить Президент його в хід – питання відкрите. Принаймні, для такого маневру у Віктора Андрійовича є 26 днів – термін, відпущений йому Конституцією (нагадаємо, що право позачергового розпуску парламенту Глава держави втрачає за шість місяців до закінчення його каденції).

Після оголошення рішення Конституційного суду його голова Іван Домбровський заявив: суд лише визнав дату виборів, призначену Верховною Радою, неконституційною, але зовсім не позбавляв парламенту права вже наступного дня встановити новий термін. Цілком можливо, що вже вчора парламентарії повернулися б до розгляду цього найважливішого політичного питання. Могли б вони це зробити найближчими днями. Проте, парламентська трибуна Ради зараз заблокована Партією регіонів, яка вимагає відставки міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Гучний міжнародний скандал, у якому опинився вплутаний головний міліціонер України, завдав шкоди не тільки репутації країни, міністерству й уряду. Провина Луценка поставила під загрозу існування парламентської коаліції, яка зараз замість того, щоб розглядати і приймати програму антикризових заходів уряду вимушена відмивати репутацію «свого» міністра. Більш того, своїм проханням про відставку, і спектаклем, що послідував за цим, із затягуванням ситуації (чого тільки вартий боязкий натяк міністра внутрішніх справ про створення спеціальної слідчої комісії ВР з розслідування інциденту з його участю) Юрій Луценко спровокував параліч роботи головного законодавчого органу країни.

Партія регіонів цілком резонно порахувала, що бажання Луценка піти у відставку потрібно задовольнити, а коли коаліція вперлася, заблокувала трибуну. Не можна заперечувати, що регіонали знайшли зручний момент, щоб завдати політичну втрату своїм опонентам – адже за відставку Луценка ПР ратує давно і послідовно. У той же час немає підстав говорити, що регіонали заблокували роботу парламенту для того, щоб дати привід Віктору Ющенку визнати Верховну Раду недієздатною і видати указ про її розпуск. Хоча саме в такому світлі намагаються представити ситуацію, що склалася в Раді, коаліціонери. На думку спікера парламенту Володимира Литвина, Партія регіонів вступила в змову з Секретаріатом Президента, щоб в обмін на пролонгацію повноважень Глави держави добитися від Ющенка розгону Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів, які регіонали, судячи за недавніми соціологічними опитуваннями, з легкістю виграють. Проте, припущення Литвина залишаються всього лише припущеннями і ось чому. Депутат від Партії регіонів Ганна Герман заявила вчора, що її фракція готова розблокувати парламентську трибуну 19 травня для того, щоб розглянути пакет антикризових законопроектів уряду. Після цього, за її словами, парламент знову буде заблокований – аж до вирішення питання щодо відставки Юрія Луценка. Таким чином, регіонали надали уряду і парламентській коаліції шанс довести, що від них ще є толк – в економічному, звичайно ж, плані. Оскільки Україна залишилася чи не єдиною країною в Європі, уряд якої так і не розробив і не запровадив адекватних антикризових заходів. Адже кредит МВФ, черговий транш якого Україна отримала в травні, зовсім не панацея від усіх економічних бід нашої країни. Насамперед тому, що багатомільярдні кредитні кошти прямують не на підтримку реального сектора економіки, а на латання бюджетних дірок і підтримку платіжного балансу країни. Отже від презентації виразної, ефективної програми по виведенню національної економіки з нинішнього занепадницького стану Кабміну ніяк не відкрутитися. І робити це треба терміново, не оглядаючись на політичні пертурбації в парламенті.

Безумовно, в уряді Юлії Тимошенко чітко усвідомлюють, що вийти з конфлікту, спровокованого главою МВС у Німеччині, який отримав таке гучне і неприємне продовження в українському парламенті, без політичних втрат не вийде. Коаліції у будь-якому випадку доведеться чимось жертвувати. Інша справа, що жертвувати «своїм» міністром Юлії Тимошенко ой як не з руки. Насамперед тому, що за останні півтора роки політичну силу Юрія Луценка «Народна самооборона» звикли асоціювати (і не безпідставно) з БЮТ, а не з пропрезидентською «Нашою Україною», в блоці з якою «луценківці» йшли на позачергові вибори 2007 року. І відставка Луценка негативно позначиться зовсім не на «НУ», а якраз на БЮТ, лідера якого її політичні опоненти зможуть звинуватити в недалекоглядності при виборі політичних партнерів. По-друге, відставка міністра внутрішніх справ, якщо на неї все ж таки підуть у коаліції, може стати відправною точкою для остаточного розвалу нинішньої парламентської більшості. Чого Юлії Тимошенко, яка дивом відродила коаліцію за допомогою фракції Блоку Литвина, що вчасно підставила плече, вже ніяк допускати не можна. Інакше старт президентської кампанії вона ризикує зустріти в ролі екс-глави уряду, що може негативно позначитися на її особистому рейтингу. А тому проурядова коаліція напевно зробить усе, щоб спустити конфлікт а-ля Луценка на гальмах, або, якщо справа прийме вже зовсім безсторонній оборот, пообіцяє політичним опонентам «відступні» у вигляді сумісного голосування з потрібних питань.

Тим часом, Віктору Ющенку, якому Конституційний суд підніс подарунок у вигляді продовження президентських повноважень, також не можна вважати, що він схопив політичного бога за бороду. Нинішня ситуація була б вигідна Гарантові лише в тому випадку, якби він реально претендував на перемогу в чергових виборах президента. У такому разі Віктор Ющенко міг би підіграти регіоналам, влаштувавши, завдяки витівці Луценка і колапсом, що послідував за цим, у роботі Верховної Ради, дострокові парламентські вибори. Як указувалося вище, найбільш високі шанси на перемогу в них мала б Партія регіонів, яка, створивши нову коаліцію, могла б зайняти місця у виконавчій гілці влади. В обмін на це регіонали могли б посприяти Віктору Ющенку в перемозі на президентських виборах – з тією лише умовою, що останній погодився б на встановлення в Україні парламентсько-президентського устрою. Проте зараз на дворі не 2005 рік, і у нинішнього Президента немає і частки тієї всенародної підтримки (читай – шансів), яка б гарантувала йому отримання другого президентського терміну. Отже від згаданого рішення Конституційного суду щодо дати виборів Віктор Ющенко може отримати лише моральне задоволення.

Втім, піти на розпуск Верховної Ради нинішній Президент може не стільки через тверезий політичний розрахунок, скільки через шкідливість. Бачивши, з якою завзятістю Віктор Ющенко чіпляється за кожен день свого правління, можна припустити, що Глава держави може здійснити розгін парламенту тільки для того, щоб головний законодавчий орган країни був нездатний досить тривалий час визначити дату чергових президентських виборів. Допустимо, коаліція не дає згоди на відставку Юрія Луценка, Рада залишається заблокованою впродовж місяця, після закінчення якого Президент отримує право розігнати парламент і призначити дострокові вибори на осінь 2009 року. Звичайно, що непрацююча Верховна Рада не зможе затвердити дату виборів Президента, а після розгону і аж до позачергових парламентських виборів (плюс подальша коаліціада разом із спікеріадою) руки у новообраних парламентаріїв до цієї справи не дійдуть. Отже, Віктор Ющенко автоматично отримує законну пролонгацію власних повноважень – таким чином, процедура переобрання Президента може бути зрушена не на січень, а, скажімо, на літо-осінь 2010 року. Фантастичний сценарій? З першого погляду – цілком. Але, якщо проаналізувати всі спроби Віктора Ющенка і його Секретаріату за останні два роки зробити все, щоб зміцнити і розширити повноваження Президента, то втілення описаного вище сценарію заради утримання влади вже не здається таким фантастичним. Тим більше, якщо врахувати, що такий шанс може бути у Віктора Ющенка останнім.

Олександр Мінкін