У народі кажуть: «Не можеш пити – не муч горло». Приблизно у такому ключі сьогодні в українському парламенті за п'яний дебош аеропорту Франкфурта «пісочать» міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.
У зв'язку з цим деякі експерти вважають, що голосування щодо відставки Луценка прочинить «завісу таємниці», наприклад, над тим, що стосується нової коаліції у складі БЮТ і ПР.
Політолог, президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв не вважає «випадок Луценка» незвичайним.
Навпаки, він підкреслює, що «головним випробуванням для коаліції є не відставка Луценка, а проблема відповідальності за діяльність уряду». Про це та інше експерт розповів в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.
- Андрію Васильовичу, сьогодні у парламенті активно розглядається заява Луценка про відставку. Дехто вважає, що голосування з цього питання стане серйозним випробуванням для коаліції. Що Ви про це думаєте?
- Сьогодні найактуальніша тема, на мій погляд, це фактичне визнання лідерами Західної Європи припинення процесу щодо розширення альянсу, а пияцтво Луценка – тема для казино, які закриваються.
Мені здається, у цьому питанні дуже важливо розставити акценти. Сама по собі поведінка міністра, його відставка не є випробуванням, оскільки подія по-своєму банальна, хоч і принизлива для країни і прикра для тих, хто за цим спостерігає, але по суті своїй рядова.
Випробуванням для коаліції є не відставка Луценка, а проблема відповідальності за діяльність уряду. Я хочу нагадати, що Луценко вже третій міністр, який покидає Кабінет міністрів, і коаліція не в змозі провести продуктивну ротацію.
Більше того, коаліція досі не виробила виразних механізмів, пов'язаних з політичною відповідальністю: хто і коли відповідатиме за своїх посланців у Кабміні?
Одна справа, коли відставка відбувається внаслідок стану здоров'я чи некомпетентності, і зовсім інша справа, коли відставка відбувається на тлі підозр у порушеннях, істотних помилок, які завдають шкоди країні, – як економічної, так і іміджевої.
- І хто ж відповідатиме?
- Ось у цьому я і бачу проблему. Для коаліції проблеми почнуться не за фактом голосування щодо Луценка, а за фактом розгляду питання про ротацію уряду і підтримку програми, на підставі якої діє уряд.
Уряд зараз діє, даруйте мені, так, як «вранці приснилося». Випробування будуть, але не потрібно перебільшувати факт Луценка – це всього лише чергове гірке розчарування у старих героях.
- Кажуть, якщо частина БЮТ проголосує проти Луценка, можна починати говорити про реальну підготовку нової коаліції – БЮТ і ПР. Як Ви вважаєте?
- Проблема Луценка – це проблема, перш за все, старої президентської команди, яка за ці роки розпалася на молекули. Є величезна кількість людей розгублених, є і політичні пристосуванці, які встигли поміняти «майку лідера» і, намагаючись сподобатися новим кумирам, шукають місця у нових списках.
Що стосується коаліції – це, перш за все, залежить від збігу або незбігу інтересів. Зараз склалася пікантна ситуація, коли стрижнем чинної, швидше на папері, ніж у житті, коаліції є команда Тимошенко. А все решта – це просто механічні «домішки», які забезпечують формальне голосування. І не більше того.
Ні у Блоці Литвина, ні у «Самообороні» немає достатньо впливових груп, які могли б визначати і впливати на політику уряду. Цим користується Тимошенко, яка має необхідну кількість голосів у своїй фракції, де є впливове бізнес-оточення, яке і забезпечує уявну єдність коаліції.
Інша справа – переговори з Партією регіонів. Тут недостатньо одних декларацій. На мій погляд, очевидним є конфлікт інтересів, різні підходи до стратегування країни, різні підходи до антикризової програми. БЮТ і Партія регіонів захищають інтереси різних груп капіталів, і говорити про коаліцію як про політичний альянс зі спільною платформою, спільним баченням майбутнього і зі спільною відповідальністю за уряд, мені здається, зараз не доводиться.
Я думаю, що, за великим рахунком, можливі політичні альянси після дострокових парламентських виборів, коли відбудеться серйозна внутрішня ротація в усіх політичних силах і коли переговори почнуться, виходячи зі спільних підходів до національної економіки, до антикризової політики. Тоді можлива коаліція. А зараз, я повторюся, я таких підстав не бачу.
- Ви згадали про пікантність ситуації, що склалася. Як із неї «викручуватися», ну, наприклад, Тимошенко?
- Це питання краще адресувати її радникам, навіщо нам з вами цим займатися? Але якщо говорити серйозно, Тимошенко на рівні державної машини відтворила таку ж фінансово-споживчу піраміду, за яку критикували українську економіку у 2007-2008 рр.
Тільки раніше в основі цієї піраміди стояли фінансово-банківські групи, пов'язані із західним капіталом. Зараз поставлений уряд, який «розкручує» такі ж фінансові «піраміди», використовуючи зовнішні і внутрішні кредитування, але принцип роботи - той же.
І рано чи пізно ось це державне «МММ», в яке втягнуті вже і Національний банк, і МВФ, і деякі зовнішні уряди-кредитори, обвалиться. По тій простій причині, що ця піраміда не розрахована на розвиток реального сектора економіки, не розрахована на виробництво нових цінностей, не розрахована на структурну перебудову.
Якщо вже, даруйте, колишній міністр фінансів, якого всі вважали яскравим лібералом, у жорстких компетентних тезах критикує власний уряд, в якому працював ще три місяці тому, про що ще можна говорити?
Модель, яку Тимошенко представила як антикризову, ця модель тимчасова, дуже обмежена у своїх можливостях. Це – коротка дистанція. На мій погляд, максимальний ресурс цієї моделі – це ще півроку, осінь буде критичною для неї.
Коли верстатиметься новий бюджетний план, коли проріжуться усі віхи і дірки фінансового планування, коли виявиться, що нинішні рапорти, пов'язані з виконанням бюджету, це просто рапорти, пов'язані з освоєннями кредитів НБУ, МВФ, а в перспективі, можливо, і нових кредитних ресурсів. Коли виявиться, що весь діловий клас України поставлений на коліна для виконання непрорахованих бюджетних маневрів – ось тоді, дійсно, наступить пік української кризи.
І Тимошенко, розуміючи ці ризики, звичайно, зацікавлена, щоб кінець року став політично активним. І тому її фракція підтримала ідею виборів 25 жовтня, і тому вона сама така спокійна зараз, оскільки за таким сценарієм замість економічної кризи всі займатимуться передвиборчою кампанією.
- От якраз про вибори. Ходять чутки, що Ющенко перед самими виборами може на всіх образитися і «зробити ручкою».
- Ну і слава Богу.
- По-Вашому, це реально? Чи у нього є якийсь «туз у рукаві», враховуючи його бадьорі заяви, що за ним - мільйони?
- Ніяких тузів у Ющенка немає. Є надмірна самовпевненість і самозакоханість. І це, мабуть, дві найголовніші вади нашого Президента.
Я думаю, він справді вірить у те, що у нього є шанси на перемогу в президентських виборах. І він дійсно використовуватиме всі можливі інструменти для мобілізації уваги до себе. Зокрема, тему нової Конституції, нових економічних підходів.
Не можна людині дорікати у тому, що він упевнений у власних силах. Питання в іншому: наскільки ця віра адекватна? Зараз серйозних передумов, серйозних підстав для повторного успіху Ющенка просто не існує.
У котрий раз повторюся, що правильно і гідно для Віктора Ющенка – просто відмовитися від участі у президентських виборах і передати владу наступному переможцеві, а не гратися у ці дивні, незграбні ігри у парламентські блоки.
Ну не бачу я необхідності для Віктора Ющенка перетворюватися на рядового парламентарія, який у своїх інтерв'ю щодня буде виправдовувати бездарно прожиті п'ять президентських років.
Мені здається, йому потрібно шукати більш символічну і компетентну нішу і у великій політиці, і у складі національної еліти. Приклад Кравчука тут невдалий – парламентське крісло не повинне бути долею екс-президента.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
