Кажуть, час стирає міста і цивілізації. А ще кажуть, що йому непідвладні справжні цінності. Більше півстоліття тому, 9 травня 1945 року, люди вперше святкували один із найщасливіших своїх днів – День Перемоги радянського народу над фашистськими загарбниками.
Один із парламентських «старожилів», народний депутат ВР із фракції БЮТ Юрій Гнаткевич вважає, що День Перемоги обов'язково треба святкувати – «як пам'ять про людей, які загинули, як пам'ять про ті страшні події і в надії, що війни більше ніколи не буде». Про це та інше політик розповів в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.
- Юрію Васильовичу, як відзначатимете День Перемоги?
- Я поїду на свою батьківщину, у рідне село (с. Добривода, Радивилівського району, Рівненської області – ред.). Знаю, що буде у районі якийсь захід, на деякий час заїду туди, але в основному буду в селі.
Там два роки тому я побудував на власні кошти великий меморіальний комплекс. Напевно, пам'ятаєте, у Радянському Союзі за рішенням партійних органів у кожному селі зводився пам'ятник воїнам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато із них вже практично розвалилися, імена на них стерлися.
У моєму селі теж є такий пам'ятник. І ось одного разу у мене з’явилася ідея – побудувати комплекс із двох пам'ятників. Той пам'ятник ми залишили, він стоїть майже у центрі села, і, до речі, поряд з цим пам'ятником могила мого батька. Німці з поляками розстріляли його 13 травня 1943 року.
Я встановив на могилі батька невеликий пам'ятник, який свого часу хотіли зносити, а могилу перенести, але у той час я був народним депутатом ВРУ I-го скликання і домовився: нехай і могила, і пам'ятник залишаться. Я розсудив, що через деякий час багато чого може змінитися.
Так от, я поставив поряд з пам'ятником людям, які загинули на фронтах війни, ще один пам'ятник, який називається «Односельцям». Він про тих, хто віддав життя за незалежну Україну.
- А що за пам'ятник?
- Така цікава споруда у вигляді високого тризуба. Виглядає дуже сучасно і імпозантно. Ці два пам'ятники ми огородили разом, в один загальний комплекс.
Там імена 33-х молодих людей, які були призвані на фронт у 1943 році, коли радянські війська прийшли на Захід. Їх кинули на Берлін, Варшаву і Прагу. Ці люди загинули як радянські воїни.
І є імена тих, кого називали «бандерівцями». Вони потерпіли у «розборках» з НКВД, були замучені німцями і поляками.
До пам'ятника щороку приходять ветерани, відзначають День Перемоги. Я, до речі, два тижні тому дав голові села трохи грошей на те, щоб зустріти ветеранів, пригостити їх – і ось, тепер туди їду.
- Ви сказали, Вашого батька розстріляли у 43-му?
- Я знайшов документ, у якому сказано, що батька розстріляли за спробу установлення підпільної радіостанції УПА. Знаєте, нещодавно я виступав у Верховній Раді, коли комуністи говорили, що УПА – це фашистські посібники. Ну які посібники, якщо мій батько, у мене є документ від НКВД, числився саме як член УПА?..
- Хто ще у Вашій сім'ї воював?
- Чоловік моєї рідної тітки, маминої сестри. Він дуже часто мені розповідав, як воював в Угорщині. Чотири роки тому ми його поховали, він пройшов усю війну і помер у віці 81-го року.
- Юрію Васильовичу, Ви народилися якраз на початку війни. Залишилися у Вас якісь особисті спогади про цей час?
- Власне, ніяких особистих спогадів про війну у мене не залишилося. Я тільки пам'ятаю, коли вже радянські війська йшли на Захід, ми стояли і дивилися, як ішли танки, а на них зверху сиділи люди.
Пам'ятаю ще, як солдати поверталися з фронту. Ми їздили на станцію дивитися на потяги, а на дахах вагонів, у майках і без них лежали і загоряли солдати.
Ось це єдині мої враження, які мені запам'яталися. Все решта я знаю із численних розповідей.
- Торік мелькали ідеї про скасування свята 9 Травня. Як Ви до цього поставилися?
- Знаєте, ось я зараз читаю у пресі про те, що творив Сталін, як він розстрілював вищий офіцерський склад… Це ж тисячі людей!.. Як він спровокував війну, не підготувавшись до неї належним чином, як він вів переговори з Гітлером.
Це справді був тоталітарний режим, але народ є народ. Я добре знаю німців, оскільки все життя пропрацював завкафедрою німецької мови у політехнічному інституті і не раз їздив до Німеччини.
Я часто думаю: як такий народ – представницький, цікавий - міг піти за Гітлером? З іншого боку, а як такий народ, як наш – українці, росіяни - могли вірити цьому параноїку Сталіну, за яким йшли і з ім'ям якого вмирали?
Ці дві людини очолювали тоталітарні режими і між собою воювали. І я задаюся питанням: а який тоді ще день визнавати, якщо не День Перемоги? Адже наші люди воювали, наші люди вмирали, і цей День Перемоги для них, насправді, був днем ПЕРЕМОГИ.
І що б хто не казав, цей день відзначатимуть всі. Його треба святкувати – у Європі 8-го травня, у нас 9-го - як пам'ять про людей, які загинули, як пам'ять про ті страшні події і в надії, що війни більше ніколи не буде.
- Юрію Васильовичу, що побажаєте нашим ветеранам?
- Я бажаю їм ще довгого життя. Бажаю їм бачити і радіти тому, як ростуть їхні внуки. Бажаю бачити і радіти тому, як квітнуть яблуні, вишні. Бажаю їм здоров'я і багатьох років.
Лєра Нєжина
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
