Все ж таки наш Президент – людина унікальна. Інколи навіть ловиш себе на думці, що коли б не Ющенко – так і писати б не було про кого. Інші що? Так, сіра маса, посередність. Віктор Андрійович же п'ятий рік не перестає дивувати публіку своїми глибокими, як Маріанська западина, заявами.
Здавалося б: ще трохи - і назавжди вичерпається це джерело натхнення для справжніх шанувальників жанру. Але ж ні! Він продовжує бити ключем по голові всякого, хто попадається йому на дорозі. Однак неодмінною умовою успішного виступу є не стільки наявність вух, готових жадібно слухати промови виступаючого, скільки наявність цих самих промов. Краще, звичайно ж, зберігати їх у голові і звідти озвучувати. Можна однак користуватися послугами спічрайтерів.
Але наш Президент – не такий. Про що і повідомив на минулому тижні його особистий спічрайтер пан Лубківський. З його слів, для Віктора Андрійовича пишеться приблизно 500 текстів на рік. Причому – увага! – багато промов Ющенко пише самостійно. Видно, економить на гонорарах для Лубківського. А може, мріє після закінчення терміну президентських повноважень піти працювати в газету Верховної Ради «Голос України». А що? Друкують же вони усіляку єресь на зразок псевдоісторичних досліджень мосьє Бебика. А вже такого досвідченого (як виявилося) писаку, як наш президент, – з руками відірвуть.
Поки ж глава держави відточує своє вміння у численних виступах та інтерв'ю. Наприклад, минулого тижня в інтерв'ю одній із газет Ющенко озвучив своє бажання брати участь у президентських виборах. Поточна соціологія його не лякає: «Якщо я побачив рейтинги, це не означає, що я відразу повинен хапатися за валідол і міняти свої наміри». Річ у тім, що «сьогодні нації потрібні державні діячі». Себе, Ющенко, мабуть, і вважає таким. І зовсім вже безумовно вважає він себе носієм якихось високоморальних цінностей, чого і не приховує: «Я чотири роки говорив про ці цінності і п'ятий рік говорю. Дасть Бог – буду і шостий, і сьомий, і десятий говорити.».
Що за цінності такі? Мабуть, вагомі. Оскільки президент налаштований більш ніж рішуче: «У мене є цінності, з якими я помру. Якщо мені потрібно буде другу дозу діоксину прийняти, я це зроблю, не відмовлюся. У мене п'ятеро дітей, і я хочу, щоб у мене була можливість сказати їм: «Я передав вам Україну кращою, ніж я її отримав».
Ліричний відступ: «Дайте йому води!..» (з популярного відеоролика)
Який жах!.. Це я про діоксин. Тепер що стосується дитинства-юнацтва. За моїми спостереженнями, Ющенко за останні місяць-два регулярно використовує фразу «у мене п'ятеро дітей». Хвалиться, чи що? Чи піариться в електоральній ніші батьків-героїв і матерів-героїнь? А може, завуальовано закликає населення не втрачати час дарма під час віялових відключень електрики?.. Загалом, та ще загадка.
Від президентської гілки влади переходимо до парламентської. З нею у нас, як у віршах Єсеніна: «Ты жива еще, моя старушка?..» Судячи з усього, Верховна Рада не дуже-то і жива. Трибуну блокують всі, кому не лінь і кому здоров'я дозволяє. Причому, що цікаво, роблять це по черзі. Литвин цю всю справу примітив і запропонував парламенту саморозпуститися: мовляв, сподіватися у цьому питанні на Ющенка – кепська справа (Володимир Михайлович щось знає?..) Тим часом депутатський корпус коротає часи анархії, складаючи забавні законопроекти. Наприклад, слуги народу із НУНС, БЮТ і ПР (ось це компанія!..) на трьох зметикували проект закону про вибори, який передбачає зниження прохідного бар'єру до двох відсотків. Ось тепер сиджу і ворожу: це для того, щоб «Наша Україна» змогла в наступну Раду потрапити чи для того, щоб Тягнибока туди пустити? Чи те й інше відразу?
А уряд що ж? А ось що: ділить шкуру невбитого ведмедя. На тижні пані Пазарбазіолу з МВФ заявила, рада директорів цієї організації незабаром розгляне питання виділення Україні другого траншу кредиту (у розмірі 2,8 мільярда доларів). Гроші ще не отримані, більше того - не ухвалене навіть рішення про їх виділення, але Юлія Володимирівна вже знає, на що витратить половину траншу. На покриття дефіциту держбюджету, якщо хто не в курсі. Спрощено це виглядає так: беремо нові кредити, щоб частково погасити старі. Ну-ну.
А ще Тимошенко їде у гості до Путіна. Хай і з другої спроби. Офіційна мета поїздки - проведення засідання українсько-російського міжурядового комітету з економічного співробітництва. Обговорюватиметься питання модернізації української газотранспортної системи. Відразу ж після Москви «прем’єрка» летить до Польщі. Начебто нічого такого, але мене ця деталь потішила. Днями екс-президент Польщі Кваснєвський висловився з приводу України: «Все, що відбулося за ці двадцять років незалежності, це – однозначно успіх, не дивлячись на політичний бардак, який сьогодні відбувається в Україні».
Тобто за логікою поляка, «бардак = успіх». Мда. «Оригінальний ви чоловік!..» (с)
Безпосередність окремих «діячів», признатися, підкуповує. Взяти, наприклад, випадок, що стався з Президентом під час наради у Нацбанку. На заході була присутня і глава місії МВФ в Україні вже згадана Пазарбазіолу. Спочатку Ющенко взяв слово і годину з гаком розповідала про економічну ситуацію в країні. Якщо вірити президентові, Україна «вже пройшла дно економічної кризи». Отож розповідав він, розповідав… А потім зробив паузу і почав шукати на столі ручку, щоб зробити якісь позначки у блокноті. Проте знайти її не зміг. Несподівано Віктор Андрійович подивився на Пазарбазіолу, яка сиділа праворуч від нього. «Джейло, ви у мене нічого не вкрали?» – запитав її Ющенко державною мовою.
Представниця МВФ нічого не відповіла і зробила кам'яне лице. Через секунду, усвідомивши, що справа у ручці, Джейла, не соромлячись, вибухнула гучним сміхом.
Сам Ющенко у цей момент перевернув один із аркушів, які лежали на столі, і поспішив заспокоїти високу гостю: «Та ні, дивлюся, нічого не вкрали, все на місці».
Уявляєте, ЩО думають про нас ці люди, коли вирішують, чи видавати нам кредити?!..
Кохаймося!
Завжди ваш
