Все ж таки наш Президент – людина унікальна. Інколи навіть ловиш себе на думці, що коли б не Ющенко – так і писати б не було про кого. Інші що? Так, сіра маса, посередність. Віктор Андрійович же п'ятий рік не перестає дивувати публіку своїми глибокими, як Маріанська западина, заявами.
Здавалося б: ще трохи - і назавжди вичерпається це джерело натхнення для справжніх шанувальників жанру. Але ж ні! Він продовжує бити ключем по голові всякого, хто попадається йому на дорозі. Однак неодмінною умовою успішного виступу є не стільки наявність вух, готових жадібно слухати промови виступаючого, скільки наявність цих самих промов. Краще, звичайно ж, зберігати їх у голові і звідти озвучувати. Можна однак користуватися послугами спічрайтерів.
Але наш Президент – не такий. Про що і повідомив на минулому тижні його особистий спічрайтер пан Лубківський. З його слів, для Віктора Андрійовича пишеться приблизно 500 текстів на рік. Причому – увага! – багато промов Ющенко пише самостійно. Видно, економить на гонорарах для Лубківського. А може, мріє після закінчення терміну президентських повноважень піти працювати в газету Верховної Ради «Голос України». А що? Друкують же вони усіляку єресь на зразок псевдоісторичних досліджень мосьє Бебика. А вже такого досвідченого (як виявилося) писаку, як наш президент, – з руками відірвуть.
Поки ж глава держави відточує своє вміння у численних виступах та інтерв'ю. Наприклад, минулого тижня в інтерв'ю одній із газет Ющенко озвучив своє бажання брати участь у президентських виборах. Поточна соціологія його не лякає: «Якщо я побачив рейтинги, це не означає, що я відразу повинен хапатися за валідол і міняти свої наміри». Річ у тім, що «сьогодні нації потрібні державні діячі». Себе, Ющенко, мабуть, і вважає таким. І зовсім вже безумовно вважає він себе носієм якихось високоморальних цінностей, чого і не приховує: «Я чотири роки говорив про ці цінності і п'ятий рік говорю. Дасть Бог – буду і шостий, і сьомий, і десятий говорити.».
Що за цінності такі? Мабуть, вагомі. Оскільки президент налаштований більш ніж рішуче: «У мене є цінності, з якими я помру. Якщо мені потрібно буде другу дозу діоксину прийняти, я це зроблю, не відмовлюся. У мене п'ятеро дітей, і я хочу, щоб у мене була можливість сказати їм: «Я передав вам Україну кращою, ніж я її отримав».
Ліричний відступ: «Дайте йому води!..» (з популярного відеоролика)
Який жах!.. Це я про діоксин. Тепер що стосується дитинства-юнацтва. За моїми спостереженнями, Ющенко за останні місяць-два регулярно використовує фразу «у мене п'ятеро дітей». Хвалиться, чи що? Чи піариться в електоральній ніші батьків-героїв і матерів-героїнь? А може, завуальовано закликає населення не втрачати час дарма під час віялових відключень електрики?.. Загалом, та ще загадка.
Від президентської гілки влади переходимо до парламентської. З нею у нас, як у віршах Єсеніна: «Ты жива еще, моя старушка?..» Судячи з усього, Верховна Рада не дуже-то і жива. Трибуну блокують всі, кому не лінь і кому здоров'я дозволяє. Причому, що цікаво, роблять це по черзі. Литвин цю всю справу примітив і запропонував парламенту саморозпуститися: мовляв, сподіватися у цьому питанні на Ющенка – кепська справа (Володимир Михайлович щось знає?..) Тим часом депутатський корпус коротає часи анархії, складаючи забавні законопроекти. Наприклад, слуги народу із НУНС, БЮТ і ПР (ось це компанія!..) на трьох зметикували проект закону про вибори, який передбачає зниження прохідного бар'єру до двох відсотків. Ось тепер сиджу і ворожу: це для того, щоб «Наша Україна» змогла в наступну Раду потрапити чи для того, щоб Тягнибока туди пустити? Чи те й інше відразу?
А уряд що ж? А ось що: ділить шкуру невбитого ведмедя. На тижні пані Пазарбазіолу з МВФ заявила, рада директорів цієї організації незабаром розгляне питання виділення Україні другого траншу кредиту (у розмірі 2,8 мільярда доларів). Гроші ще не отримані, більше того - не ухвалене навіть рішення про їх виділення, але Юлія Володимирівна вже знає, на що витратить половину траншу. На покриття дефіциту держбюджету, якщо хто не в курсі. Спрощено це виглядає так: беремо нові кредити, щоб частково погасити старі. Ну-ну.
А ще Тимошенко їде у гості до Путіна. Хай і з другої спроби. Офіційна мета поїздки - проведення засідання українсько-російського міжурядового комітету з економічного співробітництва. Обговорюватиметься питання модернізації української газотранспортної системи. Відразу ж після Москви «прем’єрка» летить до Польщі. Начебто нічого такого, але мене ця деталь потішила. Днями екс-президент Польщі Кваснєвський висловився з приводу України: «Все, що відбулося за ці двадцять років незалежності, це – однозначно успіх, не дивлячись на політичний бардак, який сьогодні відбувається в Україні».
Тобто за логікою поляка, «бардак = успіх». Мда. «Оригінальний ви чоловік!..» (с)
Безпосередність окремих «діячів», признатися, підкуповує. Взяти, наприклад, випадок, що стався з Президентом під час наради у Нацбанку. На заході була присутня і глава місії МВФ в Україні вже згадана Пазарбазіолу. Спочатку Ющенко взяв слово і годину з гаком розповідала про економічну ситуацію в країні. Якщо вірити президентові, Україна «вже пройшла дно економічної кризи». Отож розповідав він, розповідав… А потім зробив паузу і почав шукати на столі ручку, щоб зробити якісь позначки у блокноті. Проте знайти її не зміг. Несподівано Віктор Андрійович подивився на Пазарбазіолу, яка сиділа праворуч від нього. «Джейло, ви у мене нічого не вкрали?» – запитав її Ющенко державною мовою.
Представниця МВФ нічого не відповіла і зробила кам'яне лице. Через секунду, усвідомивши, що справа у ручці, Джейла, не соромлячись, вибухнула гучним сміхом.
Сам Ющенко у цей момент перевернув один із аркушів, які лежали на столі, і поспішив заспокоїти високу гостю: «Та ні, дивлюся, нічого не вкрали, все на місці».
Уявляєте, ЩО думають про нас ці люди, коли вирішують, чи видавати нам кредити?!..
Кохаймося!
Завжди ваш
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом