Червоненко: «Бути царем на кладовищі не дуже весело»

Один з найвірніших соратників Віктора Андрійовича, нинішній заступник столичного мера Євген Червоненко – людина непроста і в чомусь навіть скандальна. В інтерв'ю кореспондентові ForUm’у він розповів про велику помилку Президента, про психічне здоров'я свого нинішнього начальника і про багато чого іншого.

- Євгене Альфредовичу, як Вам працюється у Черновецького? Не «замілко» після губернаторської роботи?

- Знаєте, насамперед, потрібно жити в ладу з самим собою. Замілко-не замілко – це визначає життя. І потім, це кадрова пропозиція була щирою. І Київ – це далеко не замілко. Київ – одне з ключових міст країни і політично, і по Євро-2012, зокрема.

- Методи патрона схвалюєте?

- Через посаду і свої поняття я не коментую публічно дії свого керівника. Усе, з чим не згоден, я говорю йому в очі.

- І як він реагує?

- Я прийшов з великої політики і плюс Черновецький знає мене багато років, тому він реагує нормально. Крім того, я стараюся це робити якомога менш публічно. Якщо з чимось не згоден, я прагну аргументувати. Але я не з розряду «підспівувачів», у яких одна мета – не привертати до себе увагу, а тихо осторонь вирішувати свої великі і дрібні питання. Точніше, дрібні – великі так не вирішуються.

- Усі розмови про психічну неповноцінність Черновецького - це просто розмови чи дійсно «щось є»?

- Я не збираюся огульно звинувачувати когось у чомусь... Знаєте, багатьох геніальних людей також вважали «не зовсім». У нас же багато що, що не вписується в загальноприйняті норми, часто викликає ненависть. Наприклад, у нас прийнято всім розповідати, які ми бідні, а по витратах жити «на широку ногу» - навіть по західних мірках. А якщо свій стан не ховається, то це ненормальність? І до такої ситуації всі звикли. На все дадуть відповідь вибори.

- В одному з інтерв'ю Ви сказали, що, якщо в другий тур президентських виборів вийдуть Тимошенко і Янукович, Ви проголосуєте за Януковича. Чому? Ви ж були відданним соратником «помаранчевих», невже за п'ять років усе так помінялося? І, може, краще, щоб у такому разі в 2004 році Янукович все-таки став президентом?

- Почну відповідати з другої половини запитання: ні. І поясню чому. По-перше, сьогоднішній Янукович – це зовсім інший Янукович, у порівнянні з 2004г., вихований демократією останніх чотирьох років. По-друге, я думаю, всі політичні сили засвоїли наші помилки, через які команда Президента розлетілася на шматки. Там (у ПР – ред.) своїх не здають. У Юлі, на жаль, людьми користуються. Багато хто не витримує і йде. Це моя особиста думка.

Я говорив, що я не проти Тимошенко, я їй також колись спочатку вірив, і, якщо ви пам'ятаєте, ми також охороняли її і Зінченка. І багато разів з нею працював – в уряді Ющенка вона була віце-прем'єром по ТЕКу, я був головою держрезерву. Я проти: а) неправда, з широко розкритими очима в об'єктиви телекамер; б) внесення силових і волюнтаристських методів військового комунізму до економіки. І найголовніше – я проти невміння чути і слухати один одного, невміння тримати слово.

Ви чудово знаєте і бачили, які запити (щодо причетності до отруєння Президента – ред.) на мене пішли з боку окремої групи депутатів з БЮТ. У мене виникає запитання: а раніше де вони були? Але це питання моралі. Виходить, усіх, хто має свою думку, відмінну від інших, яка не укладається в їхні рамки і завдання, треба знищувати.

Мені зараз поступила інформація про те, що в БЮТ затверджена інформаційна програма щодо нейтралізації і дискредитації мене, чимось я їх нервую. Я сам собі поставив запитання, навіщо їм це треба? Це комплекси неповноцінності, чи хлопці бояться, що у мене прорізатимуться амбіції мерів і хочуть «лупануть» на випередження?

І всі ці запити – це перші ластівки. Але мені здається, що якраз «крило» цих молодих і завзятих її (Юлію Тимошенко – ред.) і дискредитує. Є такі люди, як Олександр Турчинов, Андрій Кожем’якін, Женя Корнійчук, Наташа Королевська, Андрій Сенченко – абсолютно осудні, з ними можна нормально розмовляти.

А коли хлопчиська починають себе так вести, напрошується один коментар: я чув, що в політикумі ходять чутки про нетрадиційну орієнтацію деяких молодих людей, але це ж не привід так до мене приставати! Я – ярковиражений чоловік.

- «Хлопчиськ» по судах поводити не збираєтеся?

- Ви знаєте, по-перше, я не вважаю, що значущість цих фігур настільки велика, що мені це повинно бути важливо. Для мене важлива думка тих людей, яких я вважаю авторитетними, прізвища їх я перерахував, і тих, з ким мене зв'язує життя, в якому б таборі вони не були – в «регіонах», у БЮТ чи у Литвина – та і самого Литвина. Це люди, яких я знаю багато років, і вони чудово знають, що я кажу правду, і якщо даю слово – тримаю його. І найголовніше, що мораль і порядність для мене – ключове гасло, через яке я часто втрачав дуже багато чого в житті, зокрема матеріально. Але «нагнути» мене неможливо. І це доведено. Хочуть, нехай кусають.. Мені здається, це тільки додасть популярності, тому що ціну в політикумі всім уже знають не по одному дню.

- Чому ж на Вас останнім часом так часто почали нападати у зв'язку з отруєнням?

- Вважаю, тільки тому, що не вірять у Бога, і ні в що, крім влади і грошей.

Просто зараз йде політичне переформатування. А я не переформатуюся. Зараз мало правди, а я дозволяю собі говорити правду або мовчу. Думаю, навіть не стільки про економічні помилки Юлії Володимирівни, а внаслідок того, що, наприклад, у моменті з газом і «Альфою», я сказав дві речі: нехай на всі запитання відповідає суд, є ж закони – раз. І що це приклад, який відкриває можливість перерозподілити власність щодо політичної доцільності. Друге, знущатися із зв'язаних «депутатською недоторканністю» солдатами – аморально. Це шлях «шарикових».

Я вважаю, що головним досягненням 2005 року взагалі в країні – подобається чи не подобається Ющенку – є демократія. Зараз йдуть спроби методом політичної доцільності призначати «своїх». Ви бачили, та ж Юлія Володимирівна, коли я ще був губернатором, кричала на всіх кутах: «Ні - «Дніпроенерго», все залишиться державі!» - а все й утихло. Адже це був ключовий момент: «Твої справи кричать так голосно, що я не чую, що ти говориш».

Я б дуже добре працював з Тимошенко, але я говорю правду. Через те, що відбуваються багато «не ринкових» методів. Видавати бажане за дійсне, одурювати – це не метод. Популізм – не метод підвищення рейтингів. Плюс – найголовніше – це тримати слово. Якщо політики не триматимуть слово, я думаю, що незалежності нашій країни, врешті-решт, настане кінець. А насправді головне, щоб ми зберегли найважливіше для нас – демократію. Якщо ні, тоді вже не буде нормальної країни. А так ми абияк з кризи вийдемо і переживемо. Мені здається, народ уже розбирається: у тих, хто одурює, – політичного майбутнього немає. Найбільший патріотизм зараз, показати логіку і єдність перед світовою спільнотою і МВФ. Переконати їх, що нам можна вірити, і виконати головну функцію влади – врятувати країну.

- Ви зараз бачитеся з Президентом?

- Бачуся.

- Чи правду говорять, що Балога має необмежений вплив на Ющенка?

- Не думаю. Характер Віктора Андрійовича мені досить знайомий. Балога має характер, і на відміну від двох попередніх голів адміністрації, він, принаймні, ефективний. Проблема ж у тому, чому потрібний жорсткий і рішучий Балога. Проблема в політреформі, яка багато в чому підсилює кризу в країні. У нас не було б такої кризи, коли б не постійна політична боротьба. Ось ця політреформа якраз привела до одного: у нас торгуються не навколо принципів, а торгуються навколо посад і грошових потоків, а це трагедія для країни – ось це головна теза. Президент обплутаний політреформою, але пальцями тичуть у нього – мовляв, ти у всьому винен.

Я можу сказати, що в будь-якій політичній силі є багато людей, які взагалі до цього пропорційного парламенту потрапили «через незрозумілку». Воно їм сто років не треба було, але вони тепер є суб'єктами торгів. А при пропорційній системі потрібно домовитися і з керівництвом, і зацікавити всіх решта – мені так здається. І втрачається здоровий глузд. Україні потрібна була колишня система заборони і балансування. Це моя особиста думка.

- Чому Ющенко відрікся практично від усіх своїх соратників «зразка 2004 року»?

- Не варто драматизувати. Я говорив раніше, що Ющенко зробив помилку, керівник повинен карати, але не відштовхувати і проганяти своїх людей. Хоча в українській політиці це, як мовиться, «за законом жанру». Люди часто ризикували своїм життям, не кажучи про благополуччя, йдучи разом з ним. Втрата тієї команди – це помилка, але ніколи не пізно почути людей і зробити так, щоб почули тебе. Хоч би спробувати… Хоч би спробувати дати гарантію.

Зараз, мені здається, йде переформатування всього політикуму, але все одно ми повинні стати якось добрішими один до одного. Інакше ми не виживемо, а бути царем на кладовищі не дуже весело. Ми не цінували, що за роки цієї влади прийшли інвестиції, що ми живемо вільно, на відміну від багатьох країн пострадянського табору.

У нас ще така натура – що маємо, те не цінуємо. Усі живуть сьогохвилинним, а сьогодні головне, як мені здається, спробувати зберегти честь і вміння розуміти, що навіть, якщо хтось чи ти сам, не стане царем – не страшно. Є ще інше життя. Тому я спокійно живу в стінах Київської адміністрації і живу так, щоб, вийшовши звідси, як з будь-якого міністерства, ніхто в мене не ткнув пальцем, що я в чомусь дуже протизаконному брав участь.