На тижні, що минає, Президентові Віктору Ющенку і прем'єр-міністрові Юлії Тимошенко випала блискуча можливість показати себе у якомога більш стерпному вигляді на міжнародній арені. Та ось невдача – візити до столиці Євросоюзу у Глави держави і очільниці Кабміну збіглися у датах. Так уже склалося в останні пару років, що вищі посадові особи української держави використовували практично кожен свій візит за кордон не стільки для вирішення якихось важливих геополітичних завдань, скільки для самопіару і, одночасно, критики свого політичного опонента. Не став винятком і цей вояж: Віктор Ющенко постарався показати себе жорстким політиком, не забувши при цьому покритикувати українського прем'єр-міністра за ступор у відносинах з Міжнародним валютним фондом. У той же час Юлія Тимошенко намагалася представити себе як політика, який заради державних інтересів готовий іти на компроміс з головним політичним конкурентом, не давши при цьому здійснитися задумці Гаранта – швидкому призначенню міністра закордонних справ. Заздалегідь націлені на взаємну критику, Президент і прем'єр «погасили» ефектність зарубіжних виступів один одного, не домігшись при цьому якихось значущих результатів для країни.
Про те, наскільки важливим був брюссельський вояж для Глави держави, свідчить той факт, що Віктор Ющенко мав намір якнайшвидше обзавестися новим керівником зовнішньополітичного відомства. Схоже, Президент розраховував на призначення нового глави МЗС уже у вівторок-середу, щоб на зустрічі у Брюсселі мати на підхваті кваліфікованого дипломата, яких в оточенні Віктора Андрійовича раз-два - і полічив. Міністр закордонних справ зараз для Гаранта така ж важлива фігура, як для Юлії Тимошенко – віце-прем'єр з питань євроінтеграції Григорій Немиря. Адже саме останній, спираючись на великі зв'язки у міжнародних дипломатичних колах, ліпить імідж Тимошенко на зовнішньополітичній арені. Віктору ж Ющенку поки що такої людини дуже бракує. А в тому, що дипломат на зразок Немирі потрібен Президентові України як повітря, сумнівів не виникає. Не секрет, що імідж Гаранта на міжнародній арені вже давно не такий ідеальний, як це було у 2004-2005 роках. І якщо Ющенко ще розраховує на підтримку свого курсу з-за кордону, то обзавестися високопрофесійним дипломатом, який би міг представляти зовнішньополітичні ініціативи Глави української держави на найвищому рівні, йому потрібно було, як кажуть, «кров із носу».
Проте бліцкріг з призначенням керівника МЗС у Глави держави не вийшов: внісши до парламенту кандидатуру Олега Шамшура, Президент не тільки не заручився підтримкою опозиції, але і вніс сум'яття до і без того неструнких лав коаліції. Шанси на швидке затвердження кандидатури посла України в США главою зовнішньополітичного відомства остаточно розтанули, коли парламентська фракція БЮТ запропонувала голосувати кадрові зміни пакетом. Природно, така форма переформатування Кабміну не влаштовувала Ющенка, і у результаті він змушений був летіти до Брюсселя без міністра закордонних справ в обоймі. Можливо, саме ця обставина не дала можливості Гарантові уникнути тих кількох досить-таки серйозних помилок, які не дозволили занести Віктору Андрійовичу свій брюссельський візит в однозначний актив.
Головний прорахунок українського Президента – різко негативна реакція Ющенка на доброзичливий заклик президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу до вищих посадових осіб української держави зарити сокиру політичної війни і разом витягати країну із економічного колапсу. У відповідь на цю, цілком розумну пропозицію, Глава української держави заявив, що питання його відносин з прем'єром Юлією Тимошенко має вирішуватися в Україні, а не у Брюсселі. Він також назвав принизливим те, що керівник Єврокомісії дає йому поради щодо того, як поводитися на внутрішньополітичній арені.
Безумовно, така реакція Віктора Ющенка цілком заслуговувала б на позитивну оцінку, якби Україна під його керівництвом зробила вагомі кроки у справі євроінтеграції, як це було обіцяно українським Гарантом у 2004 році. Якби наша країна за цей термін явила б собою приклад прогресуючої демократії, заслужила б право стати членом (не асоціативним, а постійним) Європейського союзу, а її керівництво провело низку ключових реформ, тоді Ющенко міг би так різко і образливо реагувати на поради керівництва Єврокомісії. Але у нинішньому становищі, коли Україна «стараннями» свого державного керівника за майже 5 років не зробила і сотої частки із перерахованого вище, українському Президентові слід було б бути більш стриманим у своїй реакції на цілком адекватні оцінки європейських партнерів. Поза сумнівом, якби під час брюссельського візиту Віктора Ющенка був присутній той же Олег Шамшур, він би порадив Президентові утриматися від скороспішних висновків і думок щодо порад глави Єврокомісії.
Ще однією помилкою Гаранта стало його нестримне бажання виставити себе у позитивному світлі перед європейською громадськістю на тлі свого головного внутрішньополітичного опонента – прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Не дослухавшись побажань президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, Віктор Ющенко при першій же нагоді, яка випала йому, почав критикувати дії глави Кабміну, обравши темою для публічного осудження взаємодію українського уряду з Міжнародним валютним фондом. Відсутність взаєморозуміння з МВФ Президент поставив Кабміну в провину, заявивши, що саме з боку уряду «йде ігнорування зближення зі світовою фінансовою організацією». Ющенко неначе забув, що однією із головних вимог МВФ щодо надання кредиту, крім фінансово-економічних, була умова про налагодження нормальних відносин між усіма гілками влади в Україні. Крім того, глава української держави вважав за краще не афішувати той факт, що він погодився порушити на догоду своїм політичним інтересам і набагато важливішу вимогу МВФ – якнайскоріше секвестирувати державний бюджет. Нагадаємо: керівництво Міжнародного валютного фонду вимагало переглянути головний фінансовий документ нашої країни ще у лютому і зменшити бюджетний дефіцит. Ющенко ж погодився з пропозицією Тимошенко секвестирувати бюджет не раніше кінця квітня – початку травня.
Отже, «побиття урядових немовлят», влаштоване Віктором Андрійовичем у Брюсселі, виразно продемонструвало: ні про яку консолідацію в українській політичній верхівці не може бути і мови. До того ж, яскравим підтвердженням небажання Ющенка йти на компроміс зі своїм прямим конкурентом на президентських виборах може слугувати фраза Гаранта: «Період до виборів Президента – це не якнайкращий час оптимізувати відносини між політичними опонентами». Як кажуть, ні додати, ні відняти…
Тим часом, для Юлії Тимошенко візит до Брюсселя на саміт Європейської народної партії (членами якої є БЮТ і «Наша Україна») склався трохи вдаліше. Не останню роль у цьому зіграла присутність у прем'єрській обоймі Григорія Немирі: саме він підказав Юлії Володимирівні, як слід поводитися за ситуації, коли зусиллями Президента України керівниці Кабміну була підготовлена прохолодна зустріч з боку європейського політикуму.
По-перше, Тимошенко заявила, що Україна підтримує обрання Жозе Мануеля Баррозу президентом Єврокомісії на другий термін. Такі завуальовані лестощі від представника керівництва країни, яка не є членом Євросоюзу, звичайно ж, не додасть Баррозу голосів на виборах. Але у разі перемоги нинішній глава Єврокомісії напевно пригадає, хто побажав йому успіху, а хто – просив утриматися від порад щодо налагодження відносин між гілками влади в Україні для швидкого подолання наслідків економічної кризи.
По-друге, український прем'єр-міністр, на відміну від Президента, розсудливо утрималася від огульної критики діяльності (вірніше, бездіяльності) Віктора Ющенка у справі порятунку національної економіки. Навпаки, під час саміту Європейської народної партії у Брюсселі Тимошенко чітко заявила, що готова до співпраці з Президентом, зокрема, у прийнятті двох законопроектів (пенсійного і акцизного), які є складовою програми МВФ.
Якщо оцінювати підсумки брюссельських візитів Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко за шкільною п’ятибальною шкалою, то можна констатувати, що Глава держави цього разу заробив «незадовільно», а керівниця уряду, виявившись трохи хитрішою за свого політичного візаві, ледь натягнула на «задовільно».
Як уже наголошувалося вище, Президент виразно продемонстрував неповагу до позиції Єврокомісії щодо шляхів виходу України із економічної кризи. У той же час прем'єр-міністр не утрималася, щоб не піднести Гарантові «підлянку», заявивши, що антикризові заходи будуть прийняті, якщо пропрезидентська фракція у парламенті зволить проголосувати в унісон з коаліцією. Про те, що у парламентській більшості, учасниками якої є БЮТ і «Наша Україна», вже давно немає згоди, у Євросоюзі напевно обізнані. А значить, адекватно оцінюють можливість швидкого ухвалення коаліцією пакету антикризових заходів. Не секрет, що можливість ця практично дорівнює нулю, оскільки прем'єр горить бажанням включити антикризові законопроекти в один пакет з кадровими призначеннями до Кабміну, а Президент – категорично проти цього. Отже, брюссельські заяви Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко про консолідацію гілок української влади на основі вжиття антикризових заходів – звичайний політичний пустозвін. Який, цілком імовірно, буде по заслугах оцінений європейським політикумом. Наприклад, якщо Україна не відновить контакт з МВФ, то ні Президентові, ні прем'єрові немає сенсу їхати наступного тижня на конгрес, на якому вирішуватиметься доля модернізації української газотранспортної системи. Європа подвійних стандартів не пробачить.
Олександр Мінкін
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом