Агенти національної небезпеки

Мабуть, немає зараз серйознішої загрози для життєдіяльності країни, ніж політики вищого рангу. Уже майже півроку в Україні лютує фінансова криза, яка, за прогнозами аналітиків, цілком може перевтілитися в економічну розруху в другій половині 2009 року, а високопоставлені представники виконавчої влади, Президент і прем'єр-міністр, так і не подали на розгляд законодавців більш-менш адекватної антикризової програми. По суті, Віктор Ющенко як гарант Конституції повинен був першим подати документ, у якому були б викладені заходи, що забезпечують виведення української економіки з колапсу. У той же час, Юлія Тимошенко, як вищий посадовець виконавчої влади, була просто зобов'язана забезпечити розробку бездефіцитного, економічно вивіреного бюджету на 2009 рік, який би не тільки дозволив отримати багатомільярдний кредит від МВФ, але і був би направлений на відродження економічного сектора. На жаль, ні Глава держави, ні керівник Кабміну не виконали цих функцій, зосередившись на політичній усобиці і нехтуючи при цьому питаннями національної безпеки, в коло яких входить і стан національної економіки.

Днями уряд України прийняв проект сумісного звернення до керівництва Міжнародного валютного фонду про співпрацю. Даний документ був направлений у Секретаріат Президента і Національний банк України для узгодження і підписання. Здавалося б, цілком цивілізована норма, показник того, що керівні органи країни виступають з консолідованою позицією, прагнучи уберегти національну економіко-фінансову систему від краху. Коли б не одне «але»: поява такого сумісного звернення була б резонною ще восени 2008 року, коли національна валюта, гривня, почала стрімко дешевшати по відношенню до долара. Але тоді, як втім, і зараз, Президент і прем'єр виступали з діаметрально протилежних позицій, прагнучи викрити один одного в непрофесіоналізмі і некомпетентності. Пригадаємо: саме восени 2008 року, коли уряд Тимошенко безуспішно намагався затвердити у Верховній Раді проект державного бюджету, Віктор Ющенко дорікав керівника Кабміну в тому, що головний фінансовий документ розроблений на основі макропоказників, що вже не відповідають дійсності . У свою чергу глава уряду докоряла Президента в тому, що він не поспішає навести порядок у керівництві Національного банку, бездіяльність якого привела до колапсу у фінансово-кредитній системі країни. І, отже, уряд не може закласти до бюджету основні фінансові показники.

Тим часом українська національна валюта, а разом з нею й економіка, опинилися в практично безвихідному положенні, і над країною замаячила примара дефолта. Одним з виходів з кризової ситуації стало залучення кредиту МВФ. Саме спираючись на кошти Міжнародного валютного фонду, власті України могли стримати подальшу девальвацію гривні, паралельно направивши частину грошей на підтримку економіки.

Як відомо, головною умовою надання кредиту МВФ був бездефіцитний бюджет. Українські власті на цю умову погодилися, проте в проекті «Фінансової конституції» держави на 2009 рік, розробленому Кабміном, дефіцит все-таки був, та ще який – близько 31 мільярда гривень. Уже це грубе порушення було приводом для МВФ відмовити Україні в кредиті. Але уряд запевнив керівництво Міжнародного валютного фонду в тому, що бюджет буде незабаром переглянутий, і дефіцит вдасться понизити. Можливо, МФВ і не повірив би подібним запевненням, якби Президент Віктор Ющенко не підписав прийнятий поспішно Верховною Радою проект держбюджету. Таким чином, Глава держави став «співучасником», розділивши з Юлією Тимошенко провину за недосконалий бюджет. Але якщо керівництво МВФ могло і не взяти до відома те, що закладений у проекті головного фінансового документа країни дефіцит – політичного походження (не секрет, що в гігантській сумі недостачі враховані витрати глави уряду на ведення президентської кампанії за державний рахунок), то вже Президент напевно усвідомлював нереальність створення бездефіцитного бюджету. Проте, логічно пояснити те, що гарант поставив-таки підпис під нещадно критикованим ним самим документом, неможливо. Напевно Ющенко розумів, що якщо МВФ, переконавшись у здатності українських властей збалансувати бюджет і оздоровити економіку за допомогою виділених Фондом коштів, припинить кредитування і зажадає в найкоротші терміни повернути позику з відсотками, то «перевести стрілки» на Тимошенко йому не вдасться. Та все ж він візував документ, тим самим прирікаючи державу на виконання ролі ненадійного позичальника.

Коли година «Х» все ж таки настала, і Міжнародний валютний фонд, напередодні видачі другого транша, зажадав виконати головну умову – ліквідувати дефіцит бюджету, уряд України не знайшов нічого кращого, ніж проігнорувати вимогу кредитора. Звичайно, реакція з боку МВФ послідувала негайно: Фонд відмовив Україні у видачі другого транша, і національна валюта знову, як і восени 2008 року, почала стрімко знецінюватися. І ось тут-то Президентові і прем'єр-міністрові і треба було переосмислювати свою політику, переглядати бюджет, шукати джерела скорочення його дефіциту. Але – ні. Юлія Тимошенко вирішила всю провину в девальвації гривні спихнути на Нацбанк. При цьому, керівник Кабміну заявила, що не вважає потрібним переглядати бюджет у першому півріччі, і, тим більше, коректувати макроекономічні показники. Слід говорити про недалекоглядність поведінки Тимошенко. Адже, без кредиту від МВФ, фінансової допомоги від Всесвітнього банку і Європейського банку реконструкції розвитку Україні навряд чи вдасться видертися з економічної прірви. Проте, глава уряду проявляє неадекватну завзятість, чим, фактично нівелює можливості країни кредитуватися в перерахованих фінансових організаціях.

З чим пов'язана така короткозорість прем'єра? Причин може бути декілька. Перша: погодившись на коректування макропоказників і перегляд бюджету в лютому-березні 2009 року, Юлія Тимошенко поставила б під сумнів компетентність свою і економічного блоку свого Кабміну. У принципі, сумнівів у неадекватності економічної політики нинішнього уряду практично не залишилося – і недавня відставка міністра фінансів Віктора Пинзеника, на якого прем'єр спромоглася повісити всіх собак, яскраве тому підтвердження. Причина друга: соціально орієнтований, нехай і дефіцитний, бюджет – серйозна зброя для прем'єра як кандидата в президенти, яку Юлія Володимирівна зможе використовувати в протиборстві з іншими претендентами на посаду глави держави. І заради збереження цього варіанту головного фінансового документа, керівник Кабміну готова йти на що завгодно – навіть, як показала практика, на фактичний розрив відносин з одним з кредиторів української держави – МВФ. Не отримавши в лютому 1,9 мільярда доларів кредиту, Україна не змогла не тільки приступити до процесу скорочення бюджетного дефіциту, але й опинилася на межі чергового фінансово-економічного спаду.

Свідомо політичні мотиви подібного управління економікою з боку Юлії Тимошенко, на жаль, не змусили Віктора Ющенка вчасно втрутитися і погасити конфлікт між Кабміном і МВФ. Зайнявши вичікувальну позицію, і дочекавшись провалу уряду, Президент накинувся на прем'єр-міністра з вимогою негайно переглянути бюджет, який він сам скороспішно підписав. А спроба Тимошенко виправити ситуацію, направивши до Міжнародного валютного фонду сумісне звернення, про яке йшла мова на початку цього матеріалу, взагалі була висміяна Секретаріатом Президента. Глава СП Віктор Балога виступив з різкою критикою проекту звернення, назвавши документ «набором гасел». При цьому, Банкова не запропонувала нічого натомість. Замість цього, Віктор Ющенко збирає сьогодні нараду за участю прем'єр-міністр Юлії Тимошенко, голови Верховної Ради Володимира Литвина, глави Нацбанку Володимира Стельмаха і лідера фракції Партії регіонів Віктора Януковича, на якому Президент «планує обговорити координацію дій всіх органів державної влади і політичних сил у кризових умовах розвитку економіки».

Відверте рішення, що запізнилося, чи не так? Майже півроку Президент не закликав до консолідації, не подавав у Верховну Раду пропозицій щодо стабілізації економіки і подолання кризи, словом, займав позицію стороннього спостерігача. І тут на тобі – вирішив усіх об'єднати, закликати до припинення політичних суперечок і «зосередитися на створенні загального пакету плану дій для боротьби з економічною кризою». Втім, якщо слідувати принципу «краще пізно, ніж ніколи», то цю ініціативу Глави держави можна було б вітати. Коли б не одна обставина. На вчорашній зустрічі з послами G-7 Віктор Ющенко заявив, що постарається переконати Юлію Тимошенко переглянути бюджет уже в березні. Як Віктор Андрійович уміє переконувати, ми вже бачили – на скандальному засіданні РНБО, яке було присвячене питанням постачань російського газу. Схоже, що сьогоднішнє засідання може пройти за схожим сценарієм, що і так посилить гнітючу ситуацію в країні.