Безперечним політичним хітом минулого тижня стало прохання про відставку міністра фінансів Віктора Пинзеника. За своєю значущості цю подію можна поставити в один ряд зі скандальною суперечкою Президента Віктора Ющенка і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко на «газовому» засіданні РНБО. Причому, і в першому, і в другому випадку колосальну політичну утрату зазнала насамперед керівниця уряду України. Особливо – як один з вірогідних претендентів на перемогу в боротьбі за посаду глави держави. Проте, поразка Тимошенко на політичній арені – ніщо в порівнянні з тим, якого збитку завдано економіці країни відверто непрофесійними діями глави Кабміну.
Формуючи восени 2007 року персональний склад уряду, Юлія Тимошенко виходила з норм коаліційної угоди, яку на той момент підписали дві парламентські фракції БЮТ і «Наша Україна – Народна самооборона». Дана угода передбачала розподіл посад у міністерствах і відомствах пропорції 50/50, що, втім, абсолютно не означало, що БЮТ, як основна сила коаліції, поступиться своїм політичним партнерам ключовими посадами. Треба визнати, що у той час Тимошенко і так довелося піти на солідні поступки, адже блок, виходячи з чисельності своїх депутатів у парламенті й коаліції, міг вимагати перерозподілу посад у співвідношенні 60/40 або ж взагалі 70/30. Пожертвувавши солідною кількістю крісел, Юлія Володимирівна відстояла головне – економічний блок уряду. Мінфін, Мінекономіки, Мінпаливенерго (а разом з ним і «Нафтогаз») очолили представники БЮТ. Саме цей урядовий блок повинен був стати оплотом уряду Тимошенко, зіграти роль фінансової опори глави уряду, який небезпідставно націлювався на завоювання головної посади в державі, – Президента. По-своєму, кожен з керівників згаданих вище міністерств виконував важливу функцію в Кабміні Тимошенко. На того ж Віктора Пинзеника було покладено дуже відповідальне завдання: в умовах сповільненого розвитку темпу економіки з 2007 року розробити і затвердити проекти бюджетів країни – неодмінно з соціальним ухилом. Соціальна константа в проектах головних фінансових документів країни – обов'язкова складова, адже саме за рахунок застосування цього, багато в чому популістського прийому, Юлія Тимошенко зуміла заробити високі електоральні рейтинги. При цьому, на найважливіші соціально-економічні реформи нинішній уряд закладав до смішного малі кошти. Розрахунок робився на те, щоб соціальними подачками задобрити якомога більшу кількість українців, які в день виборів Президента відповіли б Юлії Володимирівні подякою у вигляді «галочок» напроти її прізвища у виборчому бюлетені. Проте, якщо в 2008 році непомірно роздута «соціалка» принесла ЮВТ певні рейтингові плоди, то світова економічна криза, що підкралася непомітно для глави Кабміну, внесла солідні корективи до планів Тимошенко верстати черговий бюджет проїдання.
Економічні реалії вимагали від уряду суттєвого коректування самих підходів до формування прибуткової і витратної частин головного фінансового документа країни, механізмів їх наповнення, розробки ефективних антикризових програм, і, нарешті, відмови від популістської політики. У світлі прийдешніх виборів Президента від останнього Юлії Тимошенко було найважче відмовитися – адже на введенні хоч і потрібних, але дуже болючих антикризових заходів, звуженні бюджетного фінансування, фактичному заморожуванні зростання соціальних виплат іміджу позитивного героя собі не заробиш. А тому міністрові фінансів була дана команда розбитися в коржик, але верстати бюджет, що якомога менше ущемляє традиційний електорат Тимошенко. Заради цього Юлія Володимирівна навіть зважилася піти проти веління основного кредитора України – Міжнародного валютного фонду, який пообіцяв надати нашій державі кредит на підтримку національної економіки. Одна з головних умов МВФ, як відомо, полягала в розробці і затвердженні бездефіцитного бюджету на 2009 рік. Тим часом, дефіцит бюджету, закладений в урядовому проекті, складав 31 млрд. гривень. Подаючи такий варіант головного фіндокумента країни на розгляд МВФ уряд ризикував втратити солідного кредитора, проте Кабміну вдалося переконати іноземців у тому, що дефіцит буде понижений при подальшому перегляді бюджету в березні 2009 року. Під цю обіцянку і був виділений перший транш Фонду, а проект у самий переддень Нового року потрапив у Верховну Раду. Безпрецедентним став той факт, що під проектом закону про держбюджет на 2009 рік не стояв підпис міністра фінансів Віктора Пинзеника. Це був перший тривожний дзвінок для глави уряду, який вона, втім, вважала за краще проігнорувати, помилково порахувавши, що зможе «вправити мізки» ручному міністрові. Не вийшло.
Відставка Пинезника, який передбачливо вважав за краще піти на лікарняний, стала другим за рахунком політичним фіаско для Тимошенко. Першим, як відомо, став відхід з посади глави Держмитслужби Валерія Хорошковського, який відповідав за одне з солідних джерел наповнення бюджету. Але якщо в історії з Хорошковським більше політики (залежний від співвласника «Росукренерго» Дмитра Фірташа високий чиновник вважав за краще розлучитися з посадою і піти від Тимошенко, ніж втратити фавор газового посередника), то у випадку з Пинзеником важливу роль зіграли розбіжності в економічних питаннях. Зараз складно оцінити вчинок тепер уже колишнього міністра фінансів. Хтось схильний вважати його «щуром», що вчасно утік з економічної кризи урядового корабля, що тоне в бушуючому океані. А хтось відзивається про нього не інакше як про принципового професіонала, що не змирився з неадекватними вимогами глави Кабміну. Насправді важливе інше: відхід Пинзеника довів неспроможність економічного блоку уряду, який Тимошенко, як було вказано вище, формувала з особливою ретельністю. Зрозуміло, що старання Юлії Володимирівни навісити на Пинзеника ярлик слабкого і безвідповідального міністра, що не витримав випробування економічною кризою, – лише спроба зробити хорошу міну при відверто поганій грі. А, тим часом, відхід Пинзеника дає привід говорити про кризу усередині Блоку, в який входить партія «Реформи і порядок». Сувора дисципліна, монолітність рядів і беззастережне підпорядкування волі лідера, словом, усе, на чому тримався імідж БЮТ, поховано. Якщо демарш депутата-бютівца Ігоря Рибакова, що відмовився входити в коаліцію, ще можна було вважати непорозумінням, а результат Хорошковського – результатом протистояння Фірташа і Тимошенко, то відставка Пинезника б'є по основах Блоку. Навряд чи після подібного прем'єр довірить ключову посаду представникові союзної партії – відтепер ставка робитиметься на найближче оточення ЮВТ або на вихідця з «Батьківщини».
Втім, у ситуації з новим кандидатом у керівники Мінфіну маневр Тимошенко значно звужується. Насамперед тому, що, як показало життя, в обоймі у прем'єра немає достатньої кількості професійних кадрів, здатних у будь-який момент замінити чиновника, що вибув. Тому і коло претендентів на посаду керівника міністерства фінансів украй вузьке. У самому уряді конкретних прізвищ не називають, але в середовищі експертів запевняють, що Юлія Тимошенко зробить ставку на одну з чотирьох персон: Ігоря Мітюкова, Сергія Тигипка, Ігоря Юшка або Віталія Гайдука. Примітно, що жоден з названих людей зараз не входить до складу коаліційних фракцій парламенту, а, означає, при просуванні свого кандидата прем'єрові знадобиться докласти вдвічі більше зусиль, щоб переконати коаліцію проголосувати за потрібного претендента. Ну, і, очевидно, що у будь-якому випадку Тимошенко не обійтися в цьому питанні без допомоги комуністів, які вже давно безсоромно йдуть на ситуативні союзи з більшістю.
Серед згаданих вище персон найбільш переважними з професійної точки зору кандидатами на посаду глави Мінфіну можна вважати Мітюкова і Юшка – обидва вже працювали на даній посаді, мають відповідний досвід, знають специфіку міністерства не з чуток. Зробити вибір між ними Тимошенко буде дуже важко. На користь Мітюкову може зіграти та обставина, що він трудився з нинішнім прем'єром в одному уряді в 2001 році. Достатнім набором професійних якостей володіє і Юшко, який на початку 2000-го був Держсекретарем Мінфіну і очолював посаду заступника голови комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності.
Роблячи ж ставку на Тигипка, Тимошенко до певної міри ризикує: колишній глава Нацбанку, керівник виборчого штабу Віктора Януковича і голова партії «Трудова Україна» не залишив політичних амбіцій, і може в досить короткий термін почати виконувати роль самостійного гравця і ще більше розхитати й так неврівноважене урядове судно. А ось Віталій Гайдук навряд чи сам погодиться очолити міністерство фінансів: олігарх до цих пір леліє мрію сісти в крісло віце-прем'єра з питань ТЕК.
Складність вибору для Тимошенко можна зрозуміти. У будь-якому випадку їй доведеться ламати новообраного главу Мінфіну через коліно – навряд чи прем'єр відмовиться від вибраного курсу, який зможе в недалекому майбутньому забезпечити їй шанси на перемогу на президентських виборах.
Олександр Мінкін
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом