З українських ЗМІ всі ми знаємо про те, що в Кремлі виношують зловісні плани розчленовування України на дві (три, чотири – потрібне підкреслити) частини. Що ось-ось Росія поверне собі Крим. Що Чорноморський флот є загрозою українській державності. Що українській мові загрожує страшна небезпека, а тому потрібно закрити в країні всі без виключення російські школи. І так далі… Загалом, якщо дивитися українське ТБ, то можна зробити висновок про те, що нашій країні, крім «північного сусіда», ніхто пальчиком не загрожує. Ні Туреччина, ні Польща, ні навіть Румунія…
І тут – треба ж! – така підлість з боку румун. Ні, вони, ясна річ, на шельф біля Зміїного давно око поклали, але в радянські часи не могли (знову ж таки – із зрозумілих причин) навіть пікнути з цього приводу. А ось за часів незалежної України – будь ласка. Суперечка з приводу того, острів Зміїний чи скеля (від статусу залежала доля вуглеводнів, що знаходяться в шельфі), велася довго і нудно, оскільки обидві країни перебували (і перебувають) у самому кінці світового табелю про ранги, та й приблизно рівносильні (навіть у футболі). Щастя посміхнулося румунам, коли до влади в Україні прийшов В.А.Ющенко. Віктору Андрійовичу дуже хотілося швидше вступити в НАТО, але не всі країни НАТО (адже ось парадокс!..) горіли бажанням дати Україні членство.
Тому коли на минулому тижні Міжнародний суд ООН ухвалив остаточне рішення на користь Румунії – цьому ніхто не здивувався. У МЗС України взагалі заявили, що задоволені рішенням суду. За яким, відмічу, 79,3% зони, яка була предметом тяжби, визнається румунською територією. За оцінками фахівців, це приблизно 70% вуглеводнів, що знаходяться там (у кількісному виразі – 80-200 млрд. кубометрів газу).
Найсмішніше, що і після цього вступ України в НАТО може не відбутися. Румунія – це все-таки не Франція. І вже тим більше не Німеччина (Бесеску навіть зовні на Меркель не схожий). Але мільярди кубів гарантованого газу ми вже втратили. На тлі недавньої «газової війни» з Росією це виглядає дуже мило.
І ще. Суд провів делімітацію спірної зони без всякої прив'язки до статусу Зміїного. Отже, ми до цих пір не знаємо, острів це чи скеля. Але тепер уже і неважливо – рішення суду набуло чинності і можна лише привітати румунських газівників з новими родовищами, що дісталися їм практично нахаляву.
Біда, як відомо, не приходить одна. Уряд Тимошенко на тижні пішов назустріч протестуючим проти підвищення транспортного збору автомобілістам. Так-так. Щоб власники потужних двигунів не відчували себе обдуреними, Кабмін вирішив підвищити збір і для щасливих володарів малолітражок. Адже і пропонували розумні люди – давайте, мовляв, включимо цей збір у вартість бензину. Більше їздиш – більше платиш. І навпаки. Але куди там. Бюджету в умовах, коли металургія і хімія «стоять», дуже потрібні гроші. І мудрий уряд вирішив знайти їх у наших кишенях. Звідси, до речі, і нові штрафи за порушення ПДР. Отже тепер, коли іноземці запитають вас, що виробляє Україна і чим вона «заробляє», можете сміливо відповідати: «України виробляє штрафи».
Але звільнити «прем'єрку» виявилося не так-то просто. Можливо тому, що звільнити її намагалися не автомобілісти, що біснують біля будівлі Ради, а зовсім інші люди… Але ближче до справи. Парламент заслухав на тижні звіт Юлії Володимирівни про виконану роботу. Сам звіт дивовижним чином нагадував виступ кандидата в президенти, був небагатий «цифрою» (замість них були сумнівні слайди) і багатий «водою» (філософським роздумам на тему світової економічної кризи Тимошенко приділила мабуть трохи більше часу, ніж внутрішнім проблемам України). Але сам по собі звіт нічого не вирішував – усе вирішувало голосування. До якого було багато годин порожнього базікання і демагогії. Нарешті, питання про відставку уряду було винесене на голосування.
203 голоси. Рішення не ухвалено. Аплодисменти бютівців.
Відставку Тимошенко підтримали 172 депутати від Партії Регіонів, 1 депутат від БЮТ, 10 з блоку «Наша Україна – Народна самооборона» і 20 комуністів. Блок Литвина за відставку ЮВТ не дав жодного голосу.
Ну, коли наступна спроба?
А біс його знає. Тепер взагалі ніхто нічого напевно сказати не може. Якщо навіть комуністи починають голосувати не всією фракцією, а вроздріб – це вже багато про що говорить. І явно не про розгул у КПУ внутріпартійної демократії.
Юлія Володимирівна залишається. Хоча й обіцяє наступного тижня низку кадрових перестановок – говорять про відставки Вінського і Пинзеника. Цікаво, «переможець румун» Огризко залишиться чи піде? Краще б пішов, звичайно. А то ще увійде до смаку і віддасть кому-небудь Північну Буковину і Південну Бесарабію...
Усе це нісенітниця. Найголовніше – що моряків «Фаїни» нарешті звільнили. Причому українські власті для цього палець об палець не вдарили – про що родичі моряків і не забули заявити. Незважаючи на численні обіцянки (дехто навіть гроші намагався збирати на цю справу), викуп піратам заплатив власник судна. Тепер, ясний пень, усі хочуть на цій справі безкоштовно попіаритися. У тому числі й Президент, який не знайшов часу прийти в Раду для звіту про складну економічну ситуацію в країні, але висловив бажання зустрітися із звільненими моряками. Цікаво, що вони йому скажуть?..
І наприкінці - світська новина тижня. Лідер Компартії Симоненко розлучається з дружиною. Петро Миколайович зустрів іншу жінку (яка років на двадцять його молодша). І не лише зустрів, але і, як мовилося в минулі часи, «прижив» від неї дочку. Справа, звичайно, житейська, та тільки ось усередині КПУ таку поведінку лідера не всі оцінили. Знайшов, мовляв, час для кобеляжа – вибори на носі...
І все-таки кохання – це чудово! Чого і вам бажаю.
Кохаймося!
Завжди ваш
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом