Переключитися на розв’язання насущних економічних проблем у вищого керівництва України ніяк не виходить. Враження таке, що упродовж цього тижня у Віктора Ющенка не було важливіших справ, ніж підготовка і проведення роковин пам'яті героїв Крут. А у Юлії Тимошенко – ініціювання імпічменту чинному Главі держави і визначення дати чергових президентських виборів. При цьому обоє політиків наробили багато інформаційного галасу, в якому, на жаль, так і не вдалося розчути ділових пропозицій щодо виведення країни із економіко-політичного колапсу. Втім, це і недивно: у останні місяці перед стартом президентської кампанії основні кандидати на булаву будуть зайняті політичним протиборством, скинувши весь вантаж економіко-соціальних проблем на плечі пересічних українців.
На тижні, що минає, головними аспектами президентсько-прем'єрського протистояння стали кадрові питання. Причому, атакуючий потенціал глави Кабміну був куди вищий, ніж у Віктора Ющенка. Воно і зрозуміло: за гучними звільненнями Юлія Тимошенко намагалася приховати власні невдачі в управлінні економікою країни.
Першою жертвою прем'єрських інтриг, як відомо, став голова Нацбанку Володимир Стельмах. Верховна Рада скасувала у понеділок, 26 січня, постанову про його призначення, датовану 2004 роком. І хоча ухвалене парламентом рішення носить, швидше, політичний, ніж юридичний характер, народ України знову побачив, наскільки ефективно прем'єр-міністр може розправлятися з «ворогами» країни. Образ ворога із літнього глави НБУ Юлія Володимирівна ліпила впродовж останніх місяців, виставляючи Стельмаха у неблаговидному світлі там, де перетиналися сфери відповідальності Кабміну і Нацбанку. Чого лишень варта проведена акція з кодовою назвою «злочинне рефінансування банку «Надра», на прикладі якої Тимошенко не тільки показала, що НБУ – фінансовий донор тільки для «своїх» банків, але і майже добилася проникнення уряду у сферу, раніше йому недоступну, – участі в операціях з рефінансування українських фінустанов. Паралельно, через Верховну Раду, прем'єр намагалася домогтися ухвалення поправок до закону про діяльність Нацбанку, завдяки яким важелі впливу на цей орган могли б перейти із рук Президента до рук уряду і парламенту.
Такий широкомасштабний наступ на Нацбанк з боку прем'єра – не більше, ніж чергова спроба захоплення шматочка президентської території. Чітко розуміючи, що напередодні президентських виборів головне джерело фінансування кампанії Тимошенко - Держбюджет (навряд чи є ті, хто сумнівається у тому, що ЮВТ не піддасться спокусі пустити держкошти на власний передвиборчий піар), - може дуже невчасно вичерпатися, прем'єр вирішила взяти під контроль «друкарський верстат» укупі з його багатомільярдними золотовалютними запасами. Звичайно, володій Юлія Володимирівна реальними здібностями економіста, вона б знайшла джерела поповнення державної казни. Але так уже склалося, що Тимошенко не володіє цим талантом, вважаючи за краще підміняти економічні реформи податковим пресом. До того ж солідний канал фінансових надходжень для Держбюджету – приватизація - вже більше року перекритий Президентом. І навіть звільнення Валентини Семенюк-Самсоненко з посади голови ФДМ (чому до останнього опирався Ющенко) не зрушило з місця приватизаційний процес: для продажу у 2009 році не виставлені такі ласі підприємства, як, наприклад, «Укртелеком». Окрім того, солідний збій дав ще один механізм наповнення держскарбниці - митний. Якщо ще влітку 2008 року Юлія Тимошенко хвалилася досягненнями української митниці, яка, за її словами, дала до бюджету додаткові майже 30 млрд. грн., то у січні надходження від діяльності митників істотно скоротилися. От чому прем'єр вирішила «банкувати», тобто грати проти всіх одразу. Фактично відставивши Стельмаха (долю останнього має вирішити Конституційний суд, до якого Секретаріат Президента направив відповідне подання), змістивши з посади голову Держмитниці «фірташезалежного» Валерія Хорошковського і відновивши постанову Кабміну щодо призначення в.о. голови Фонду держмайна Дмитра Парфененка, Тимошенко вжила спробу захопити контроль над головними фінансовими джерелами поповнення бюджету країни.
Віктор Ющенко, який відволікся на роз'яснення представникам Євросоюзу аспектів нових російсько-українських газових відносин, однак знайшов час для того, щоб більш-менш адекватно відбити випад Тимошенко. Принаймні, Президентові вдалося законсервувати процес звільнення Стельмаха до виходу останнього з відпустки і рішення Конституційного Суду. І підшукати для розжалуваного з поста голови Держмитслужби Хорошковського посаду в СБУ. Причому Президент влаштував власника телеканалу «Інтер» першим замом - займатися питаннями корупції і контрабанди. Простіше кажучи, розжалуваному «митникові» довірили функції нагляду за Держмитслужбою – тепер відставлений Тимошенко Хорошковський з триразовим завзяттям відстежуватиме реалізацію програми «Контрабанда – СТОП», повідомляючи про всі огріхи митників особисто Президентові. Ну і, природно, у Віктора Ющенка з'явиться вагомий привід для критики ефективності цієї урядової програми (не секрет, що саме Кабмін Тимошенко розробив «Контрабанду-СТОП»). Навряд чи вислизне з поля зору Гаранта і спроба ввійти у керівні органи ФДМ людей Тимошенко. Напевно вже у найближчий час Президент повторно зупинить постанову уряду про призначення Парфененка в.о. голови Фонду держмайна. Отже, паритет у кадровій війні між Президентом і прем'єром може бути встановлений у найближчому майбутньому.
Тим часом жодне із цих звільнень-призначень не принесло нічого, крім тимчасового морального задоволення протиборчих політичних таборів. Наприклад, ініційована БЮТ відставка Стельмаха не позначилася позитивно на стані банківського сектора: на валютному ринку триває вакханалія, робота банків з юридичними і особливо фізичними особами не нормалізувалася (швидше, навпаки). Отже, припущення Тимошенко, що корінь банківського зла – безпосередньо у персоні керівника НБУ, не підтвердилося.
На цьому кадрова війна Президента і прем'єра не закінчиться. Нова віха – переформатування уряду, в результаті якого своїх постів у Кабміні можуть позбутися представники «Нашої України», - їм у спину вже дихають змінники із Блоку Литвина. А також – представники дрібних партій, які входять до НУ-НС, але відсунуті від владного корита через малий вплив, зате які зіграли ключові ролі під час відродження «демократичної» коаліції. Ця неприємна для пропрезидентських ставлеників процедура може статися вже на початку лютого – принаймні, такі терміни називають депутати-коаліціонери. Втім, ще невідомо, хто виграє від перетрушування уряду. З одного боку, Ющенко не з руки буде втрачати пости міністрів юстиції та молоді і спорту. З іншого - піти з Кабміну зараз, під тиском пропрем’єрськи налаштованої коаліції, «президентським» міністрам навіть вигідно: ефективність діяльності уряду наближається до нуля, а відставка – вірний спосіб врятуватися від критики за бездарне управління профільними галузями.
У Юлії Тимошенко – свої ризики. Головне для прем'єра – задовольнити кадрові апетити своїх «спонсорів», насоливши попутно ставленикам Президента. Найбільш очікуване призначення – прихід в уряд як віце-прем'єра з питань ПЕК Віталія Гайдука. Якщо це призначення відбудеться, то «паливний» рубіж уряду Тимошенко буде надійно закритий від посягань з боку Ющенка і Фірташа. Водночас при призначенні нових міністрів Юлії Володимирівні доведеться враховувати інтереси партнерів по коаліції. Якщо на перших порах кадрові апетити тих же «литвинівців» були вельми скромні, то зараз лідер Блоку свого імені Володимир Литвин не приховує амбіцій, кажучи про те, що його соратники можуть зміцнити не тільки «гуманітарні» міністерства, але й економічний блок уряду. Немає сумнівів, що проситиме «за своїх» і старий-новий глава фракції НУ-НС Микола Мартиненко, без людей якого не відбулася б нинішня парламентська коаліція. Задовольнити кадрові амбіції цих політиків, та так, щоб ніхто не залишився скривдженим, – зовсім не останнє завдання прем'єра. Мабуть, що в цей процес втрутиться Секретаріат Президента – через своїх представників у фракції «Наша Україна – Народна самооборона». Банкова, напевно, вживе низку спроб щодо блокування переформатування складу уряду, внісши тим самим нервозність у цю процедуру.
Сумно одне: уся ця кадрова круговерть навряд чи принесе користь Україні. Адже і Ющенко, і Тимошенко піклуватимуться про те, щоб, з одного боку, розставити на ключові пости своїх людей, а з іншого – завадити опоненту зробити те ж саме. При цьому ні Президент, ні прем'єр не братимуть до уваги найголовніше – професіоналізм своїх прожектерів. Коли йде війна за доступ до ресурсів, достатніх для ефективного ведення президентської кампанії, професіонали не потрібні – необхідні ті, хто зможе зубами вигризати привілеї для своїх хазяїв.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом