Фесенко: У Путіна до Тимошенко можуть бути особисті симпатії

Розмови і пересуди щодо формату парламентської коаліції знову розбурхують інформаційний простір України. Цього разу приводом стали чутки про те, що Юлія Тимошенко нібито прагне змінити першого заступника Володимира Литвина «регіонала» Олександра Лавриновича на комуніста Адама Мартинюка. Таким чином прем'єр може вбити «двох зайців» - і Володимир Михайлович спокійніше проводитиме через парламент «потрібні» рішення, і бонусні 27 голосів КПУ, як кажуть, «у кишені».
Політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що у разі реалізації такого сценарію комуністи ризикують взяти на себе відповідальність за діяння Юлії Володимирівни і Ко. Про це і своє бачення політичної ситуації в країні він розповів в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.

- Володимире В’ячеславовичу, в парламенті ходять чутки, що Тимошенко планує запропонувати пост першого віце-спікера комуністам, щоб вони не проголосували за її відставку. Сам Лавринович не виключає, що його місце обійме Мартинюк. Наскільки вірогідний такий сценарій розвитку подій?

- Я не виключаю такий сценарій. Для комуністів пост першого віце-спікера, звичайно, велика спокуса, оскільки це інструмент впливу на процедурні та законодавчі питання у Верховній Раді. Але голосування за Мартинюка в одному пакеті з урядовими змінами, по-перше, сумнівне з процедурної точки зору. Все-таки йдеться про різні інституції, і змішувати їх якось не зовсім коректно. По-друге, якщо комуністи проголосують у цій «збірній солянці», то тоді де-факто вони стають членами коаліції. Формально ні, але де-факто – так. Тоді, думаю, «регіонали» постараються донести цей факт до виборців, і комуністам буде важко знайти аргументи, чому вони зробили це. Таким голосуванням вони візьмуть на себе відповідальність за дії уряду Тимошенко. А це для них великий ризик.

- Тобто можливість відставки уряду в найближчому майбутньому цілком імовірна?

- На мій погляд, якщо «регіонали» спробують провести відставку уряду вже найближчим часом – я маю на увазі початок лютого, то тоді великий ризик, що це їм не вдасться: просто може забракнути голосів. Для того щоб проголосувати вотум недовір'я уряду Тимошенко, крім голосів комуністів, необхідно ще не менше двох десятків голосів від фракції НУ-НС.

- Чи знайдуть їх?

- Це залежить від результативності переговорів і з комуністами, і з президентською стороною. На мій погляд, поки повної гарантії, що є формальна більшість для голосування за вотум недовір'я, нема. Мені здається, що для Партії регіонів тактично вигідніше не поспішати з вотумом недовір'я Тимошенко. Вигідно зробити це після того, як стануть очевидними нові соціально-економічні проблеми: бюджетні проблеми і затримки з зарплат і пенсій тощо. І якщо вотум недовір'я голосуватиметься наприкінці лютого або у березні, тоді вірогідність результативного голосування буде набагато вищою.

- Кажуть, що «регіонали» мають намір скласти свої депутатські мандати.

- Чутки про це ходять ще з минулого року, і мені думається, що це така політико-правова заготовка Партії регіонів на той випадок, якщо не буде іншого варіанту забезпечити проведення дострокових парламентських виборів. Наявність такого сценарію підтверджують багато депутатів, у тому числі й із Партії регіонів, але таких «але» дуже багато. По-перше, якщо у 2007 році реалізувати такий сценарій було набагато легше, оскільки існувала законодавча можливість обнулення виборчих списків, то тепер цієї можливості немає. Згідно із законом, списки обнулити не можна. Тому відмова від мандатів 150 депутатів – цього недостатньо. Потрібно ще, щоб усі кандидати у депутати в нижній частині списку Партії регіонів відмовилися від претензій на депутатський мандат. І теоретично тут можуть виникнути певні проблеми. Більше того, БЮТівці не приховують, у них уже заготовлена своя тактика судової протидії цій процедурі. Тобто вони будуть оскаржувати кожен конкретний випадок відмови того чи іншого кандидата у депутати від депутатського мандата. Процедуру цю можна спробувати здійснити, але чи буде вона доведена до кінця і наскільки вона буде результативна – це ще велике питання.

Нарешті, дуже схоже на те, що через низку обставин у фракції Партії регіонів уже немає минулої єдності. І тому також є ризики зриву. До того ж багато «регіоналів» і не приховують того, що їм дуже не подобається ця ідея дострокової відмови від депутатських мандатів.

- Кому вигідніше почати процедуру імпічменту – ПР чи БЮТ і чи є взагалі у цьому сенс?

- Насправді, прямої вигоди я ні для кого не бачу. Формально для «регіоналів» це може стати таким собі способом моральної сатисфакції за поразку 2004 року. Мовляв, нас тоді опустили, а ми зараз опустимо Ющенка наприкінці його президентського терміну. Процедуру імпічменту можна використовувати і як якусь ідеологічну прелюдію для «антипомаранчевого» виборчого походу. Але для того щоб провести процедуру імпічменту, потрібний союз з БЮТ. Інакше нічого не вийде. Тому «регіонали» повинні визначитися: або вони разом з Президентом валять Тимошенко, або вони разом з Тимошенко валять Президента. Проста дилема, але треба визначитися, що робити. Одночасно вирішити ці два завдання неможливо, просто з точки зору формальної логіки.

Ще дуже важливий момент – суто правовий. Для того щоб починати процедуру імпічменту, потрібні не політичні звинувачення, зокрема, у порушеннях Конституції, а юридично підкріплене звинувачення або у державній зраді, або у скоєнні кримінального злочину. І Конституція про це говорить досить чітко. І якщо цим звинуваченням немає доказів, то початок процедури імпічменту, звичайно, можна здійснити, але у подальшу дію її привести буде дуже складно, тому що звинувачення будуть хисткими і навряд чи вдасться їх довести.

- Давно не секрет, що навколо Стельмаха зараз киплять неабиякі пристрасті. Яким, на Ваш погляд, має бути оптимальний варіант виходу із цієї ситуації?

- Найоптимальніший варіант, який дозволить зняти і правові, і політичні суперечності, що виникли після нещодавнього рішення Верховної Ради, до речі, досить сумнівного, – це добровільна відставка Стельмаха. Це дозволить розв’язанню цієї проблеми повернутися у правове, конституційне русло. В усякому разі, тоді й у Президента з'явиться можливість подати свою кандидатуру. Ну, і далі питання буде в тому, щоб ця кандидатура була компромісною і прохідною у парламенті.

- І наскільки це реально?

- Упевненості в реалістичності такої пропозиції у мене нема. Я більше впевнений у тому, що Президент не піде назустріч Верховній Раді. Він не може зробити подання на відставку Стельмаха тому, що тоді це буде його поразкою. З погляду політичної логіки Президент цього зробити не може. Інша справа, якщо сам Стельмах проситиметься піти. Тим більше, зараз вже є формальні підстави – йому виповнилося 70 років і вже, згідно із законом про держслужбу, це вже якийсь ліміт про перебування на вищих державних постах. І це зніме проблему.

Якщо зараз обидві сторони будуть займатися не найлогічнішою впертістю і наполегливо відстоювати свою позицію, це просто різко погіршить ситуацію навколо Нацбанку і, боюся, в усій фінансовій сфері.

- Президент Польщі Лєх Качиньський пов'язує торішні літні події у Грузії і нинішній газовий конфлікт між Україною і Росією. Як, по-Вашому, чи дійсно є зв'язок?

- Зв'язок за бажання можна знайти між будь-чим, тому певний зв'язок тут дійсно є. Росія, добившись своїх цілей на Південному Кавказі, покарала у тій війні Саакашвілі, показала у тій війні свою силу, свої м'язи Європі й Заходу. І щось подібне вона спробувала зробити і в ході нинішньої газової війни. Тоді показували геополітичні можливості Росії, що Росія зараз вже інша, вона може не тільки кулаком десь на Мюнхенській конференції з глобальної безпеки, але вона може і реально захищати свої інтереси у конкретних регіонах і сферах свого впливу. Так і тут. Йдеться вже про те, що Росія намагається нав'язати, і про це сказав сьогодні Путін, новий енергетичний порядок. Тобто вона таким жорстким способом просуває свої інтереси. Тому хоч би за формою, зовні дійсно є схожість.

- Як Ви вважаєте, на кого з наших політичних лідерів на майбутніх президентських виборах поставить Кремль?

- Я думаю, що з виборів 2004 року Росія зробила для себе належні висновки. У Росії, взагалі, вміють виконувати роботу над помилками, на відміну від наших політиків. Нехай їм це не завжди вдається, але вони все-таки дуже часто діють досить раціонально. Так от, їм немає сенсу підтримувати когось одного із кандидатів. По-перше, тому що це не гарантує йому перемоги, як показав 2004 рік. Швидше, навпаки, може створити певні проблеми, у тому числі й для самої Росії. Набагато ефективніше - не підтримувати когось одного, а грати на суперечностях між різними кандидатами на президентський пост, маніпулювати різними кандидатами. Ось це цілком можливо. Це, до речі, вписується у схему заборони противаг. Можна давати позитивні сигнали Януковичу і допомагати якоюсь мірою лідеру Партії регіонів інформаційно чи політично. Але при цьому можна допомагати і Тимошенко.

Росії невигідна перемога когось одного. Для них важливо, щоб Тимошенко і Янукович стримували один одного, і якщо хтось із них почне надмірно загравати із Заходом, тоді можна посилити підтримку його опонента, тим самим ослабивши занадто прозахідного політика. Навряд чи Росія явно комусь демонструватиме симпатії. Вона, швидше, домагатиметься лояльності собі, щоб різні кандидати на пост Президента України показували, що вони виступають за оптимальний дружній розвиток українсько-російських відносин.

Якщо говорити про якісь цілі у цій кампанії, я думаю, що і за об'єктивними, і за суб'єктивними підставами щонайменше одна така мета у Росії є. Це - покарання Ющенка. У Росії зацікавлені в тому, щоб Ющенко, по-перше, не залишився на посту Президента України, і якщо він раптом спробує брати участь у виборах, то він має зазнати нищівної поразки.

- Після підписання газових договорів Путін публічно розписався у любові до України і всіляко нахвалював Тимошенко. Чи це не вираз лояльності?

- Якщо говорити про симпатії, то у Путіна до Тимошенко можуть бути й особисті симпатії. Путін теж людина, і ніщо людське йому не чуже. Юлія Володимирівна може бути йому просто симпатична, не тільки як політичний лідер або кандидат на президентський пост.

А якщо серйозніше, і якщо ми прослідкуємо відносини між Путіним і Тимошенко минулого року, то легко виявимо: одна справа - особисті симпатії, й інша справа, коли йдеться про міждержавні конфлікти чи суперечності державних інтересів. І газова війна це підтвердила. Симпатії симпатіями, а газ і гроші за газ - нарізно. Тому я б не перебільшував значення якихось особистих чи політичних симпатій Путіна і Тимошенко.

Я ще під час південно-кавказького конфлікту говорив про те, що симпатії Кремля щодо Тимошенко легко пояснити. Чим більше їм не подобається Віктор Андрійович, тим більше у них симпатій до Юлі Володимирівни. Ворог мого ворога - це майже мій друг. Але знову-таки, якщо оцінювати ситуацію у термінах конкуренції на майбутніх президентських виборах, то для Тимошенко головний конкурент не Ющенко, а Янукович. В усякому разі - на сьогодні. А на постпомаранчевому електоральному майданчику тепер місце другого конкурента вже займає знову-таки не Ющенко, а, швидше, Яценюк. От чому Тимошенко зараз і почала кампанію проти Яценюка. Отже Ющенко вибуває із кола безпосередніх конкурентів як для Тимошенко, так і для Януковича.

- Як вважаєте, у чому справжня причина «капризів» Віктора Андрійовича щодо газових контрактів?

- Я думаю, що тут комплекс чинників. Тут є і елемент об'єктивної критики – все-таки ці угоди, з погляду інтересів України, далеко не ідеальні. Особливо - на перспективу, тому тут об'єктивно є що критикувати. По-друге, у президентській команді зараз починають розігрувати антиросійську карту. Мабуть, сподіваючись, що це дозволить мобілізувати західноукраїнських виборців навколо Ющенка. Ну, і знову ж таки – це черговий привід для критики Тимошенко.

- Поведінка Ющенка у розпал газового конфлікту викликала немало пересудів.

- Так, чомусь вони то разом, то нарізно. І після підписання цих угод то спочатку заява «не будемо визнавати», то потім відразу ж: «ми критикуємо угоди, але їх виконуватимемо».

- Чому ж так?

- В оточенні Ющенка є дві умовні партії. Одна - партія війни, у якої очі залиті кров'ю. Вона вся зациклилася на війні з Тимошенко і ніяк не може від цього відмовитися, тільки в ній вбачаючи сенс свого існування. Причому не помічаючи навіть, що це завдає шкоди інтересам їхнього патрона, оскільки рейтинг від цього тільки програє.

Інша - більш прагматична партія, яка розуміє, що все-таки потрібно іноді враховувати інтереси країни і не крушити навколо себе все, залишаючи тільки випалений простір. І потім є ще якісь і політичні, і бізнесові інтереси, про які треба думати на період після 2010 року.

Я думаю, що Ющенку із Європи, із Брюсселя, дали зрозуміти, що не можна так гратися. І якщо він хоче зберегти хоч би мінімальну лояльність колишніх європейських союзників, то він не повинен займатися такою політичною еквілібристикою і казуїстикою.

Лєра Нєжина