З моменту підписання довгострокових газових договорів між Україною і Росією пройшов усього тиждень. Деякі експерти підозрюють, що «шоколадна» угода між українським і російським прем'єрами – це лише тимчасовий передих, чергове затишшя перед черговою бурею. Своїм баченням ситуації щодо українсько-російських відносин з кореспондентом ForUm’у поділився російський політолог, директор Інституту національної стратегії Станіслав Бєлковський.
- Станіславе Олександровичу, як, по-Вашому, хто насправді переміг у газовій війні?
- У газовій війні є тільки один переможець, і його звуть Юлія Тимошенко. Безпосередньо у плані газової торгівлі фінальні умови вигідніші для України, ніж для Росії. Зрозуміло, ціни у 450 і 360 (доларів за тисячу кубометрів – ред.) є явним блефом, який просто дозволяє «Газпрому» і Володимиру Путіну зберегти обличчя, тому що якщо ми порахуємо точно, у скільки обходиться Україні російський газ у першому кварталі 2009 року, то ми побачимо цифру приблизно у 218 доларів за тисячу кубометрів. Це легко порахувати, склавши ті 5 млрд. кубометрів, які Україна формально купує за 360 доларів і 10,5 млрд. кубометрів, які вона купує по 154 долари за тисячу кубометрів. Таким чином, ми отримуємо ті самі 218 доларів, не рахуючи доходів від реекспорту 4,5 млрд. кубометрів газу, права на яких фактично отримала Україна, хоча у формальному контракті це не обумовлено. І це наочно показує, що ці умови набагато ближчі до українських завдань, ніж до пропагандистських цифр, які оголосив у районі нового року «Газпром».
Для Юлії Тимошенко це не просто успіх на міждержавних переговорах. Головний результат для неї – це знищення компанії «РосУкрЕнерго», що має для неї дуже важливе значення не тільки як для газового бізнесмена, який тепер може ввести на газовий ринок свої компанії, які, зокрема, могли б зайнятися експортом 4,5 млрд. кубометрів газу, а це близько мільярда доларів чистого прибутку. Але це і різке ослаблення «РосУкрЕнерго» як внутрішньополітичного чинника в Україні, оскільки ясно, що «РосУкрЕнерго» було одним із найбільших чинників усіх антитимошенсківських починів упродовж останніх двох років. І саме люди, близькі до «РосУкрЕнерго» зірвали формування коаліції між Блоком Тимошенко і Партією регіонів у вересні минулого року. Власники «РосУкренЕрго» фактично активно впливали на те, щоб деякі українські ЗМІ також займали антитимошенківську позицію. Тому для неї це істотний прорив у внутрішній політиці.
- Чи можна говорити про те, що після спілкування Путіна і Тимошенко цю тему для Росії і України на найближчі 10 років можна закрити?
- Ні, говорити про це не випадає, оскільки газові конфлікти виникають в основному у зв'язку з тіньовими комерційними інтересами. Не кажучи вже про те, що 10 років – це величезний термін, а в умовах кризи важко припустити, що буде з російською економікою через рік. Ну, і також стає зрозуміло, що десять років – це свого роду блеф, психологічна мета якого - переконати Європу в тому, що ніякі обхідні маршрути і альтернативні джерела по ходу енергоносіїв не потрібні. І що «Газпром» як російський постачальник газу, а Україна як транзитер надійно працюватимуть ці десять років – у цьому якраз простежується бажання психологічно приспати Євросоюз. Але приспати, я думаю, вже не вдасться, всі ці прийоми і хитрощі у сьогоднішній ситуації не спрацюють. Я думаю, що конфлікт може статися ледь не цього року знову, якщо будуть порушені якісь взаємні умови і зобов'язання.
- А правда, що скандальну газову цифру у 450 доларів за тисячу кубометрів Росія придумала тому, що скуповувала середньоазіатський газ у великому об'ємі за високою ціною, і їй просто потрібно було «відбити» свої вкладення?
- Цю цифру Росія придумала для того, щоб показати акціонерам «Газпрому» і російському народу, що вона дуже успішно веде справи на газовому фронті. І Тимошенко погодилася Путіну підіграти у цьому питанні, включивши у контракт ці 450 (доларів за тисячу кубометрів – ред.), які фактично не мають стосунку до справи. Ми з вами бачимо, що газ продається за набагато дешевшою ціною, але формально Путін має можливість по Росії говорити, що «Газпром» виграв газову війну. І саме це і є мета свідомо неприйнятної цифри.
Ну, а скуповування газу в Середній Азії - це для «Газпрому» не успіх, а необхідність, тому що Росія сьогодні є газодефіцитною країною. Вона на експорт поставляє більше газу, ніж видобуває на власній території, і якби Росія не скуповувала весь центральноазіатський газ, то внутрішнім російським споживачам просто нічого було б поставляти. Утворилася б величезна дірка у газовому балансі Росії, і тому Росія була змушена піти на закупівлю центральноазіатського газу за високою ціною, щоб уникнути переорієнтації газових потоків із Центральної Азії на Китай.
- Як Ви думаєте, чому Тимошенко вдалося так швидко досягти консенсусу з Путіним? Допускаєте особисто Ви існування якихось «тіньових» домовленостей між двома прем'єрами?
- Безумовно, допускаю. У Путіна і Тимошенко є спільна мета – політичне знищення Віктора Ющенка. Для Путіна ця мета актуальна, оскільки «помаранчева» революція 2004 року була найбільшою політичною поразкою і приниженням за всю його кар'єру на сьогоднішній день. Для Тимошенко, зрозуміло, Ющенко - головний політичний противник і останній крупний політик, який стримує її амбіції.
- «Рука Кремля» все-таки прихильна до Тимошенко?
- Росія вирішила підтримувати Тимошенко ще рік тому, і сьогодні Кремль чітко ставить на Тимошенко. У сьогоднішньому Кремлі є люди, які є провідними експертами щодо України, – це Віктор Медведчук і Ігор Бакай. Вони близькі особисто і до Володимира Путіна, і до Дмитра Медведєву, і переконали обох, що тільки Тимошенко може відповідати за свої слова і виконувати відведені їй зобов'язання перед Росією і російським капіталом. І першим актом цієї підтримки був арешт Семена Могилєвича на початку минулого року, з якого, власне, і почалося фактичне вигнання «РосУкрЕнерго» із газового ринку. Тому, я думаю, що якщо Юлія Тимошенко не зробить ніяких кроків, які сильно розстроїли б Кремль і Путіна, то Кремль однозначно ставитиме саме на неї. Хоча я не став би переоцінювати значення цієї підтримки. Мабуть, головне, чого хотіла добитися Тимошенко – «голови» «РосУкрЕнерго», - вона вже від Кремля отримала.
- Щодо України Росія весь час делегує готовність до компромісу і дружніх відносин. Як Ви вважаєте, чи не є це варіантом «м'яко стелить – жорстко спати», враховуючи, достатню, на загал, амбітність російського керівництва?
- Ви знаєте, я не бачу ніякої спроби Росії «стелити м'яко». В усіх залежних від Кремля і «Газпрому» ЗМІ постійно йде кампанія жорсткої критики України, її політичної еліти, а останнім часом розгорнено кампанія і про те, що Україна як держава взагалі не відбулася. Тому ніякої дружелюбності я не бачу і якогось виразного задекларованого бажання дружити - теж не бачу.
- Змалюйте, будь ласка, перспективу розвитку українсько-російських відносин у 2009 році. На Вашу думку, на що потрібно звернути увагу керівникам обох держав, а про які проекти взагалі варто було б забути?
- Я думаю, що давно треба вже забути про інтеграційні проекти, типу СНД, які «померли». Безумовно, країни, як і раніше, віддалятимуться одна від одної, оскільки їхні базові вектори розвитку спрямовані у різні боки, незважаючи на кандидатури конкретних правителів в обох країнах. Що стосується співробітництва, то воно, швидше, буде в економічній області і, як і раніше, кілька ключових українських підприємств – і Одеський припортовий завод, і «Укртелеком», і деякі інші - є об'єктами пріоритетного інтересу з боку російського крупного капіталу. Ось у цих сферах, власне, і розгортатиметься як співробітництво, так і війна між конкуруючими групами за те, хто отримає ініціативу.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
