Як не сумно, але епідемія президентсько-прем'єрського протистояння, від якої всі 366 днів минулого, 2008 року, страждала Україна, перенеслася в Рік Бика. Більш того, найближчим часом ця нескороминуща хвороба може загостритися – адже весь нинішній рік Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко напевно витратять не на зміцнення української державності (про цей обов’язок обидва політики вищої ланки, схоже, забули геть), а на зміцнення своїх електоральних позицій напередодні старту президентської кампанії.
Як тут не пригадати відому приказку: «як новий рік зустрінеш, так його і проведеш»? Адже 2008 рік Ющенко і Тимошенко також зустріли в стані холодної війни. Тоді приводом для взаємних нападок був не російський газ, а «Юліна тисяча», що стала притчею во язицех, і приватизація найбільших держпідприємств, від якої прем'єр-міністр чекала надходження коштів для виплат тих самих компенсацій по згорілих внесках Ощадбанку СРСР. Що відбувалося надалі, впродовж усього Року Щура – добре відомо.
«Газова» війна, що вибухнула одночасно з боєм кремлівських курантів, лише розпалила вогонь ворожнечі Ющенка і Тимошенко, що й так не вгамовувався. За весь її час Президент і прем'єр-міністр лише раз виступили із загальної, державної позиції, коли 1 січня 2009 року оприлюднили сумісну заяву в адресу «Газпрому», таку «нашу відповідь Чемберлену». Згодом перші особи української держави розійшлися по різні сторони барикад, сподіваючись заробити якомога більше рейтингових балів у протистоянні між Україною, Росією і Євросоюзом.
Віктор Ющенко, віддавши ведення бойових дій з «Газпромом» на відкуп прем'єру, переслідував дві мети. Перша: у разі поразки української сторони в протистоянні з північно-східним сусідом покласти весь вантаж відповідальності на Юлію Тимошенко. Друга: відсторонившись, наскільки це було можливо в даній ситуації, від переговорного процесу, Глава держави бажав за будь-якої ситуації зберегти на російсько-українському ринку блакитного палива посередників. У результаті гарант не вбив жодного з «зайців» - компроміс з Росією під тиском Західної Європи все ж таки був досягнутий, а від посередників «Нафтогаз» і «Газпром» все ж таки позбавилися. Причому, якщо український газовий монополіст – з полегшенням, то його російський «колега» - згнітивши серце.
Як би там не було, але Віктор Ющенко в черговий раз сильно прорахувався, дозволивши главі Кабміну одноосібно пожинати лаври якщо не переможниці, то й не переможеної в газовому протистоянні. Тактика подальшої поведінки Президента була передбачена – наслідуючи торішній приклад, Секретаріат Глави держави розгорнув широкомасштабне цькування прем'єр-міністра. Одиночні залпи з Банкової (Кислінський, Балога, Соколовський) плюс різка критика досягнутих домовленостей з російською стороною з вуст самого Президента повинні були завершитися рішенням Ради національної безпеки і оборони, зміст якого, звичайно, був би направлений проти Тимошенко. Втім, яким би не був вердикт РНБО, відмінити угоди у сфері постачань газу Україна в односторонньому порядку не зможе. До того ж, давати задній хід зараз, коли в країни ЄС тільки-тільки хлинув повноводний газовий потік, було б украй безрозсудно з боку української влади. Адже, якщо раніше Європа сиділа без газу через комерційну суперечку «Нафтогазу» і «Газпрому», то у випадку, якщо РНБО видасть директиву уряду відмінити газові домовленості, і Євросоюз знову замерзатиме, всі шишки поваляться на вище керівництво України, через внутрішньополітичний конфлікт якого можуть бути поставлені під загрозу стабільні постачання блакитного палива в західному напрямі. Ющенко це виразно розуміє, як усвідомлює й те, що опинився в глухому кутку. З одного боку, він хоче якомога більше завдати шкоди іміджу Тимошенко, провокуючи внутрішньополітичний конфлікт. А з іншого – не може розв'язати повномасштабну війну з «газовим» присмаком через боязнь втратити довіру Західної Європи, що й так помітно ослабіла за останні чотири роки. До того ж не можна випустити з уваги важливий факт: зараз Президент України залишився без політичної і моральної підтримки свого головного покровителя – США. Зміна Президента в Білому Домі відбулася так недоречно для Віктора Андрійовича. Барак Обама, на відміну від Джорджа Буша-молодшого, зовсім не має до Ющенка теплих почуттів. Те, що український Президент не був присутній на інавгурації свого американського колеги, говорить багато про що. Зокрема про те, що Білий Дім більше не може вважатися оплотом для українського гаранта. Ця обставина ще більш гнітюча для Ющенка в світлі старту нової президентської кампанії, в яку нинішній Глава держави вступатиме в стані політичного відщепенця. Єдиний прогнозований вихід для Президента в даній ситуації – ухвалення резонансних рішень, направлених на подальшу дискредитацію своїх опонентів на президентських виборах. Схоже, що саме на це буде направлена вся діяльність гаранта в 2009 році. Час фундаментальних рішень для нього безповоротно минув – змінити Конституцію «під себе» або розігнати Верховну Раду, щоб повалити ненависну Тимошенко, Глава держави міг у 2008 році. Тепер для цих «демократичних» шляхів боротьби з політичними конкурентами часу у гаранта немає. Але є ще недемократичні. Наприклад, доведення країни до повної розрухи і введення прямого президентського правління, яке виключить проведення виборів Глави держави на якийсь час, потрібне для наведення ладу в країні. Можливо, зараз цей варіант розвитку подій здаватиметься фантастичним. Проте він цілком може стати реальністю – адже для відновлення економіко-соціального благополуччя в країні влада не робить зовсім ні-чо-го! А спровокувати соціальний вибух на такому грунті – раз плюнути. Схоже, саме цей варіант тримають про запас політтехнологи Банкової.
У той же час, було б помилкою вважати, що розв'язка «газового» протистояння пішла на користь Тимошенко. Як і у випадку з виплатою компенсацій по згорілих внесках Ощадбанку (нагадаємо, що за даними Секретаріату Президента в 2008 році їх не отримали майже половина українців, що подавали заявки, а це все таки – 6 млн. чоловік), Юлія Володимирівна ризикує осоромитися, якщо активно експлуатуватиме тему своєї особистої перемоги в газовій війні. Зараз у свій актив прем'єр може внести лише одне – російський газ до Європи через Україну все ж таки пішов. Але за яких умов, і кому ці умови більше вигідні, Росії чи Україні – таємниця за сіма печатками. Ще невідомо, хто більше зацікавлений у тому, щоб подробиці цих переговорів і їхні результати не стали надбанням громадськості – росіяни чи все ж таки Юлія Тимошенко. Звичайно, українському прем'єрові страшенно як хочеться виставити себе в максимально позитивному світлі. Але її зайва схильність до самопіару вже отримала жорстку оцінку з боку Кремля – Юлії Володимирівні прозоро натякнули, що святкувати «безумовну перемогу» і рано, і нетактовно. І Тимошенко заклик Білокам'яної послухала, перемкнувшись з газової теми на фінансову. А саме – на цькування голови НБУ Володимира Стельмаха, ставленика Віктора Ющенка. Її прямі нападки на Президента і його протеже небезпідставні. Дійсно, політику головного фінансового регулятора України під час кризи не критикував хіба що найледачіший. Також можливо, що певні рішення НБУ у фінансово-кредитній сфері, на думку незалежних експертів, далекі від логіки. І м'якість поводження з главою Нацбанку з боку Ющенка наводить на певні підозри. Але! Звалювати всі біди і прорахунки лише на голову Стельмаха – очевидна гра на випередження з боку Тимошенко. Уже зараз зрозуміло, що з держбюджетом-2009, розробленим і поданим у Раду урядом, можуть виникнути великі проблеми. Зокрема – у сфері фінансового забезпечення працівників бюджетних галузей і пенсіонерів. Але Кабміну вигідно ці прорахунки приховувати за ширмою активної боротьби за виживання національної валюти – адже саме на цьому грунтуються нападки Тимошенко в адресу НБУ. Юлія Володимирівна також дуже вдало використовує ту обставину, що призначення і звільнення голови Нацбанку входить у сферу компетенції Президента, а, означає, одночасно із Стельмахом можна валити всі біди і на Ющенка. Схоже, що саме це протистояння і стане головним у 2009 році – так само як, основною кадровою війною 2008 року була битва Президента і прем'єра за Фонд держмайна. Переможців у цих війнах, як показує практика, немає, зате є переможені – населення України. У минулому році українці вже програли: блокування процесу приватизації держпідприємств не дозволило наповнити бюджет коштами, необхідними не так на виплату горезвісної тисячі гривень компенсації, але й на фінансування багатьох інших соціальних програм. Цього року історія повторюється, з тією лише різницею, що тепер президентські і прем'єрські гармати битимуть по нацбанківських редутах, а страждати від цієї канонади будуть пересічні громадяни нашої країни. І ця війна буде лише одним з широкомасштабних протистоянь Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко у боротьбі за головний приз – посаду Глави української держави.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом