В світлі чергового газового конфлікту Росії з Україною газета Welt аналізує відносини Москви з сусідами.
На початку 90-х Росія була джерелом багатьох важливих демократичних імпульсів. У ті часи так звані «країни, що запізнилися», - Україна і Білорусь – знаходилися в летаргічному сні. Але стан справ стрімко змінився, неначе картинка в калейдоскопі. Як не парадоксально, сьогодні скромну надію на демократизацію подає Білорусь. Авторитарний правитель Лукашенко проводить, хоч і обмежену, лібералізацію «зверху». Тоді як у Росії пригнічуються будь-які протести, навіть якщо вони зумовлені виключно економічними причинами, в Білорусі знову дозволені демонстрації, на які, правда, ніхто не поспішає. Нечисленна опозиція усвідомила, що існування Лукашенка є свого роду гарантією суверенітету країни. Проте в економічній сфері у Лукашенка зв'язані руки: новий великий кредит, наданий Росією, однозначне тому свідоцтво.
Інший стан справ в Україні. Через чотири роки після «помаранчевої революції» ситуація бачиться дуже тривожною. Саморуйнування колишніх революціонерів – Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко – продовжує набирати обороти. Зупиняються сталеливарні комбінати, закриваються газети, почалися масові звільнення. Навряд чи якась європейська країна постраждала від кризи такою мірою, як Україна. Як довго триватиме політичний параліч і чи зможе консенсус щодо мирного вирішення конфліктів встояти під тиском подальшого загострення ситуації, поки неясно, - пише газета Welt.
За матеріалами «Німецька хвиля»
