Усі, хто чекав резонансного, але, все таки, виправданого в нинішніх економічних умовах возз'єднання у Верховній Раді фракцій БЮТ і Партії регіонів, можуть поки нервово покурити осторонь – на парламентській сцені знову демократична коаліція з 20-мандатним вкрапленням Блоку Литвина. Відродженню більшості,що безславно померла на початку осені, можна було б щиро порадіти, коли б не одне, проте дуже значне «але» - в основі знову створеної коаліції стоять не національні, а кадрові інтереси.
9 грудня у Верховній Раді завершився черговий етап боротьби за владу. Як і вбудь-якій війні, тут є свої переможці, переможені й ті, хто встиг нагріти руки на радощах одних, і смутках, інших. Поки перші п'ють шампанське і вирішують, як уже втрьох розсістися на урядових кріслах, щоб, при цьому, не образити нових партнерів по коаліції, другі підраховують втрати, поглиблюють опозиційні окопи і розробляють плани наступного походу у владу. А треті, в даному випадку, представники Комуністичної партії, підраховують політичні (і не тільки) бариші за вчасно надані в оренду голоси.
Переможців не судять, але засуджують
Друге за рахунком головування у Верховній Раді Володимира Литвина і коаліція у складі БЮТ–НУ-НС–Блок Литвина насамперед є тактичною перемогою Юлії Тимошенко. По-друге, довели свою стійкість «литвинівці» і їхній лідер зокрема. По-третє, значна частина фракції «Наша Україна–Народна самооборона», взявши участь у вчорашньому голосуванні всупереч волі Президента Віктора Ющенка і глави фракції В’ячеслава Кириленка, фактично підтвердила свій перехід під прем'єрські стяги. А зараз – докладніше.
БЮТ: Не пішовши на створення прогнозованого багатьма політичними аналітиками парламентського союзу з Партією регіонів, Юлія Тимошенко досягла декількох проміжних перемог. Насамперед, вона вибила з рук Віктора Ющенка горезвісний «дамоклів меч» - тепер, коли у парламента є керівник і коаліція, дострокові вибори, якими напередодні намагався налякати гарант, неактуальні. До того ж, прем'єр довела помилковість осіннього розвалу коаліції демократичних сил, за яким, і вона про це нагадає ще не раз, стояв Секретаріат Президента. Ще один позитивний для керівниці Кабміну момент – вона не впала обличчям у бруд перед своїм електоратом, який багато в чому не схвалював створення парламентського союзу з головними політичними опонентами Блоку. І найголовніший «приз»: ЮВТ відстояла посаду прем'єр-міністра, а разом з нею – адміністративні й фінансові ресурси, які знадобляться їй наступного року, коли прийде пора включатися в гонку за президентське крісло.
Звичайно, перераховані вище аспекти переважують ті небагато мінусів, які все ж таки дратують Тимошенко. По-перше, їй знову доведеться пережити утомливу процедуру переобрання главою уряду. Навряд чи хто забув, що минулого року кандидатуру Юлії Володимирівни затвердили тільки з другого разу, а до цього їй потріпали нерви закляті друзі з пропрезидентської фракції. Немає сумнівів, що при черговому внесенні Тимошенко на посаду прем'єра Банкова постарається їй насолити всіма доступними способами. Наприклад, Віктор Ющенко зможе потягнути час, не вносячи кандидатуру ЮВТ упродовж відведеного за Конституцією терміну і тому подібне. Друга червоточина для Тимошенко полягає в тому, що Литвин, на якого зробив ставки БЮТ, - гравець більшою мірою самостійний, а значить більшість підіграватиме Кабміну тільки в тому випадку, якщо останній врахує позицію спікера. Крім того, Тимошенко, як утримувачу основного «пакету акцій» в уряді доведеться віддати деякі міністерські посади новим союзникам. Уже зараз вгадується, що ЮВТ може пожертвувати кріслом глави Мінтранспорту – нинішній міністр Йосип Вінський наважився критикувати Тимошенко за можливий союз з Партією регіонів, а лідер БЮТ подібних демаршів не прощає. Також прем'єр-міністр може віддати «литвинівцям» декілька відомств. Значно складніша ситуація з фракцією НУ-НС, яка насмілюється дистанціюватися від Президента чисто епізодично. По суті, ніщо не заважає фракції розколотися на пропрем'єрську і пропрезидентську частини вже зараз, але дуже вже багато в ній депутатів, які схильні міняти свою позицію по п'ять разів на день. І саме в цьому головна небезпека для відродженої коаліції, яка, за задумом творців, повинна стати опорою уряду, і ворогом – опозиції і Секретаріату Президента.
НУ-НС: Усього 40 голосів, віддані за кандидатуру Литвина цією фракцією, говорять багато чого. По-перше, в «помаранчевих» - черговий розкол, що трапився у відсутність Президента в країні. Ті з них, хто з якихось причин необачно підтримав забракованого Віктором Ющенком Литвина, можуть найближчими днями одуматися й анулювати свої голоси. Яскравий приклад – «нашоукраїнець» Микола Кульчицький, який заявив учора, що не голосував за проект ухвали про обрання спікера, а його карткою проголосував хтось інший. І тому-то він відкликає свій голос.
Ще один «негаразд» - підпис під коаліційною угодою трьох від НУ-НС ставив не лідер фракції, а його заступник – Борис Тарасюк, якого, за словами В’ячеслава Кириленка, на те ніхто не уповноважував. І хоча його колега, глава фракції БЮТ Іван Кириленко заявив, що коаліційна угода – чиста формальність, на нову більшість уже кинуто тінь нелегітимності. Є підстави вважати, що НУ-НС не буде задоволений перерозподілом посад в уряді. Як згадувалося вище, Юлія Тимошенко готова поступитися парою–трійкою неключових посаду Кабміні (щоб не викликати незадоволеність в однопартійців). Паралельно вона може зробити замах і на ну-нсовську квоту, яка практично напевно буде урізана, а це викличе негативну реакцію у «помаранчевих». Адже, по суті, це БЮТ повинен дякувати Блоку Литвина за те, що Тимошенко утрималася в своєму кріслі, у НУ-НС же приводу для того, щоб ділитися владою з «литвинівцями» немає. Отже у коаліції попереду – складні кадрові переговори.
Блок Литвина: Тут усе очевидно – Володимир Литвин все-таки зміг ефективно розпорядитися «золотою акцією», що дісталася йому за результатами виборів 2007 року. Посада спікера – головний трофей для найбільш нечисленної фракції парламенту. Саме з цього майданчика Володимир Михайлович може готуватися до участі в президентських виборах, про що він неодноразово заявляв. Питання лише в тому – а чи потрібно це зараз Литвину? Звичайно, зараз Президент отримав незручного супротивника в особі лідера однойменного Блоку, але Литвин сильний своїм спікерством. Якщо ж він піде в президенти - казка про «поміркованого» політика закінчиться.
Можна припустити, що Блок особливо не засмучуватиметься, якщо його представникам відрядять не найбільш хлібні посади в новому уряді. З відходом з життя Михайла Сироти, лідера Трудової партії України – другої сили в Блоці, Литвин став повноправним господарем фракції. Задоволений кадровий апетит голови – і рядові члени фракції не програли. А впаде в руки шматок урядового пирога – ще більше щастя.
Підсумовуючи, зазначимо: головна проблема нової коаліції – відсутність у неї ідеологічного базису, очевидна різниця інтересів її членів, украй нестійке число більшості. Помічаєте – адже такі ж проблеми переслідували попередній парламентський союз. Що вже викликає побоювання за світле майбутнє нью-коаліції.
Тим, хто програв, не час скаржитися на переможців
У списку тих, хто вимушений зализувати політичні рани – Президент і Партія регіонів. Причому, по першому створення коаліції б'є значно болючіше, ніж по регіоналах, які в черговий раз промахнулися повз владних важелів.
Президент: Для Главиу держави було вигідно тримати парламент, як політичного заручника, до самих президентських виборів. Відсутність ефективної роботи урядово-парламентської зв'язки служила прекрасним приводом для Віктора Ющенка критикувати кого завгодно, тільки не себе, в тому, що у всіх аспектах життя країна до цих пір топчеться на місці. Позицію Президента в цьому випадку можна змалювати так: бушує в Україні політична криза – винен недієздатний парламент, лютує криза економічна – штовхати треба безмозкий уряд. Уже на цьому зіставленні Кабміну Верховній Раді Глава держави міг будувати свою тактику на майбутніх виборах Президента.
Але восени–взимку 2008 року Віктора Ющенка двічі конкретно обіграли його політичні опоненти. Перший раз – коли до відставки був відправлений Арсеній Яценюк. Другий – учора, коли Президент не зміг, перебуваючи з візитом у Литві, вплинути на хід голосування щодо спікера. Те, що від ручного управління пропрезидентською фракцією в найбільш невідповідний момент відмовився глава Секретаріату Президента Віктор Балога говорить про очевидну системну кризу на Банковій. З сьогоднішнього дня оточення Віктора Ющенка мусить вчитися боротися з опонентами в нових, невигідних і складних для гаранта умовах.
Партія регіонів: Регіонали були дуже близькі до того, щоб знову опинитися біля керма виконавчої влади. Але, схоже, вони так до кінця і не зрозуміли весь механізм майбутньої взаємодії з можливим партнером по коаліції, з яким досить тривалий час знаходилися у ворожих відносинах. Одна справа – відчайдушно критикувати один одного за промахи в економічній сфері, і зовсім інша – брати на себе сумісну відповідальність за такі промашки, знаходити ефективні шляхи вирішення таких проблем, і, що найнеприємніше, ділити на двох лаври «рятівників народу України». Треба віддати регіоналам належне: вони пішли на максимальні поступки БЮТ, відмовившись від претензій на крісло прем'єр-міністра. Проте, навіть це не принесло ПР дивідендів у вигляді місць в уряді, так що тепер їм доведеться зосередитися на чисто опозиційній роботі. Причому, не на формальній (заради справедливостітреба зазначити, що толку від тіньового Кабміну було мало), а все таки найбільш ефективній, яка полягатиме в розробці і презентації на суд громадськості дієвих антикризових заходів. Звичайно, нових – старих опозиціонерів може розслабити те, що триголова коаліція почне знищувати себе сама, але зараз ситуація не та, щоб пасивно спостерігати, як можновладці топлять країну. Пасивності в цьому випадку народ не пробачить.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом