Прокляття пропрезидентської партії

Символізм в українській політиці – річ особлива. Не дай Боже, якось не так назвеш партію чи передвиборчий блок, або химерно сформулюєш партійний слоган – і все, політична доля очолюваної тобою сили визначена наперед. Здавалося б, меншою мірою це мало б торкатися пропрезидентської «Нашої України», яка блискуче виконала свою функцію, – піднесла Віктора Ющенка на найвищий пост у державі. Але, схоже, є у НСНУ своє прокляття – це її гасло «Не словом, а ділом». Гучний слоган, салоган, що запам'ятовується, але не щастить партії з ним, хоч убий. А все тому, що на словах у «оранжевих» партайгеноссе все більш-менш гладко виходить, а як дійде до справи – ховайся, як кажуть у народі, в жито.

Примітно те, що втілює це партійне прокляття сам Віктор Ющенко. Можливо, це його хрест – мужньо переносити удари, які партія з витонченим мазохізмом завдає сама собі. Чого тільки вартий горезвісний корупційний скандал, коли старі стовпи «Нашої України» - Порошенко, Мартиненко, Третьяков - були публічно висічені та піддані, хай і короткочасній - але анафемі, своїми ж соратниками. Що вже говорити про постійні міжсобойчики всередині НСНУ, в якому центрів впливу більше, ніж зірок на американському прапорі.

Але більш вірогідне інше: вся проблема «Нашої України» - у її спочатку почесному, а з минулої суботи і формальному лідерові та за сумісництвом Президентові України Вікторі Ющенку. Ось уже чотири роки поспіль головний «нашоукраїнець» не може свої гучні слова конвертувати у не менш звучні діла. За що не береться – все не так. Узяти хоч би його президентську програму «Десять кроків назустріч людям», у якій він обіцяв за свою каденцію, що називається, Карпати звернути і Дніпро повернути назад. Навскидку – про вступ до Євросоюзу і створення 5 мільйонів робочих місць в країні (по мільйону на рік). Причому першу обіцянку глава держави міг втілити у перший же рік свого правління – на хвилі світової ейфорії торжества демократії в Україні. Коли ж постмайданний чад розвіявся (причому на Заході «протверезіли» набагато швидше, ніж в Україні), стало очевидно: наша країна за багатьма важливими параметрами не вписується у вимоги, які висуваються до держав, що претендують на вступ до Європейського союзу. Перш за все – економічними і правовими. Україна, по суті, аграрна країна, могла б стати європейською житницею, а натомість перетворилася на відстійник світового продовольчого контрафакту. Мільйони тонн зерна, вирощеного українськими хліборобами, гнило у засіках з милості недалекоглядних державних діячів, які встановлювали низькі закупівельні ціни на зернові. Те ж саме – з молоком і м'ясом. Питання: чи була розроблена за чотири останні роки ефективна державна програма підтримки села? Ні. Головний упор робився на металургію – як виявилося, тимчасового донора державного бюджету, який перший капітулював під час економічної кризи. З'ясувалося, що без грамотної економічної політики держави, коли упор робиться не на те, що приносить хай і високий, але тимчасовий прибуток, а на розвиток стратегічних галузей.

Що ж до правових аспектів, то тут основна маса претензій у європейських чиновників – до функціонування судової системи України. Скільки разів Віктор Ющенко заявляв про необхідність судової реформи? Не раз і не два. Але все залишилося на словах, а на ділі…

Друга резонансна обіцянка, про створення робочих місць, загубилася на тлі чиновницьких звітів про те, скільки тисяч вакансій було створено за місяць, квартал, півріччя, рік, проте створювалися ці місця лише на папері. І фігурували у вигляді приписок сталінських часів. Адже просто поставити стіл, а на нього – дешевий комп'ютер, не означає, що ти створив робоче місце. Але саме так створювалися вакансії під егідою десяти ющенківських кроків назустріч українцям.

Так само на словах, але не на ділі, добивається наш нинішній гарант успіхів і на інших теренах, у тому числі й на політичних. Узяти хоч би свіжий випадок: суботній з'їзд «Народного союзу «Наша Україна», на якому Віктора Андрійовича затвердили у ранзі голови партії. Про порушення у даному конкретному випадку Конституції, гарантом якої формально виступає Ющенко, не говорив тільки ледачий. Але якщо опустити це грубе порушення Основного Закону, то логіки у кроці Президента немає ніякої. Гарант уже намагався тягнути на своєму іміджі НУ-НС на виборах 2006 року. «Пристрілка» показала: за рахунок свого імені глава держави може провести до парламенту непристойно малу кількість депутатів. Якщо суботній вчинок Ющенка розрахований на те, щоб укріпити партію напередодні вірогідних парламентських перевиборів, то хід цей дуже і дуже сумнівний. Насамперед тому, що обрання Президента головою партії може і укріпило внутріпартійну дисципліну, надихнуло її рядових членів, але смислового навантаження в цьому вчинку – 0,0%. Немає нової ідеї, нових не затасканих і не загрузлих у політичних скандалах облич, не проголошена генеральна лінія партії. Слова Ющенка про те, що тільки НСНУ опікується інтересами України – порожня балаканина. Головна місія «Нашої України»-2008 – створення потужного плацдарму для старту Віктора Андрійовича на президентських виборах 2009 року. Звичайно, заради підстраховування хазяїн Банкової може перевірити НСНУ на вошивість, заславши її на дострокові вибори. Безумовно, від такого кроку практична користь є – глава держави зможе ще раз переконатися у безперспективності свого політичного проекту. До того ж позачергові вибори він використовує як дамоклів меч – якщо ситуація почне обертатися не на його користь, то президент у будь-який момент може розігнати Раду, відновивши дію припиненого указу. У такому разі партії президента щасливе політичне майбутнє вже точно не світить: навряд чи український виборець проголосує за політичну силу, на чолі якої стоїть наділений владою маніпулятор.

Ще одне «словесне» прокляття Ющенка проявилося на початку нинішнього тижня, коли президент, надихнувшись атмосферою суботнього з'їзду, вирішив нахрапом продавити на посаду спікера Верховної Ради свого політичного «тестя» Івана Плюща. На вихідних Віктор Андрійович обіцяв, що незабаром робота парламенту ввійде у нормальне русло, а сам у понеділок ще більше скаламутив воду. Хоча кандидатура патріарха українського парламентаризму і значилася у числі найбільш явних претендентів на спікерський пост, але Володимир Литвин на цьому тлі виглядав більш компромісною фігурою. Проте Володимир Михайлович згубив сам себе, завчасно заявивши про політичну самостійність і, таким чином, перекривши канали для домовленостей з іншими парламентськими фракціями. Та все ж помилка Литвина - не привід для гаранта безсовісно лобіювати зручну, насамперед, для Секретаріату Президента, людину. Але Ющенко у черговий раз дозволив своїм вчинкам не виправдати власних слів – у результаті Рада опинилася перед перспективою затяжної спікеріади.

Неприйняття такому диктату з Банкової красномовно висловили представники двох найбільших парламентських фракцій: БЮТ і Партія регіонів вирішили зіпсувати президентові вдалу спікеріаду не менш успішною коаліціадою. Учора бютівець Валерій Писаренко прозоро натякнув, що парламентський союз із ПР цілком можливий. А пізно ввечері Віктор Янукович в інтерв'ю виданню «Русский Newsweek» підтвердив, що його політична сила веде активні переговори з пропрем'єрською фракцією щодо створення коаліції. Такий крок лідер опозиції пояснив тим, що загроза втрати незалежності, можливість соціальної катастрофи набагато небезпечніші за політичну конфронтацію, і треба шукати точки дотику. Якщо таку ж позицію займає і Юлія Тимошенко – їй можна тільки поаплодувати. Але, схоже, не все так райдужно у теоретичному союзі БЮТ і ПР: усьому перешкодою може стати кадрове питання, а саме – пост прем'єр-міністра. Якщо бютівцям і регіоналам удасться дійти компромісу у питанні розподілу посад спікера і глави уряду, то вони не на словах, а на ділі доведуть, що ставлять національні інтереси вище кадрових. І тим самим покажуть гарний приклад Віктору Ющенку, у якого, як на біду, словесні гасла ніяк не зістиковуються з практичними діями.