Фіговий листок парламентської коаліції

Вкотре переконуєшся, що, мабуть, головні якості політика, у тому числі й українського, - швидкість реакції та гра на випередження. Неповоротким умам на політичній арені робити нічого: не встиг прорахувати ситуацію на крок вперед, не повернув, коли потрібно, ніс за вітром – і ти у затаврованих ганьбою аутсайдерах. Яскравий приклад: нещодавній ультиматум Юлії Тимошенко, висунутий на адресу Президента Віктора Ющенка щодо необхідності створення нової парламентської більшості у чотириденний термін. Здавалося б, Глава держави за тиждень до цього товкмачив: визначайтеся, дорогі парламентарії, скоріше з форматом коаліції. Але при цьому ніяких різких заяв не робив, склад учасників нової парламентської більшості не називав, загалом, вважав за краще розігрувати роль такого собі арбітра. І варто було Гарантові на кілька днів переключитися на зовнішньополітичні проблеми і випустити з уваги внутрідержавні справи, як раз - і з персони, що перебуває над процесом, він, по суті, перетворився на його учасника. Причому з позначкою: «вірогідний козел відбувайло».

Злий жарт з Главою держави зіграла його горезвісна неповороткість, невміння визначити зручний момент для завдавання точного політичного удару. Схоже, перебування на самій верхівці владного Олімпу розхолоджує. Порозгубив Ющенко минулу хватку, віддав на відкуп ведення тактичних і стратегічних «боїв» главі свого Секретаріату Віктору Балозі, а той уже не так кмітливий і прудкий, як у прокучмівські часи.

Адже що таке важливе зробила Тимошенко, що неможливо було б передбачити? Прем'єр-міністр усього лише вдало підібрала слова, оформила їх у відповідні образи і - антипрезидентський шедевр готовий. Глава уряду, не мудруючи лукаво, спустила Віктора Ющенка з голодоморівських небес на грішну землю і зробила співучасником парламентського колапсу, знівелювавши тим самим заяви Гаранта, що він Верховній Раді «не нянька». Тепер хіба що найбільший ледар на запитання, хто винен у загостренні політичної і, у сукупності, фінансово-економічної кризи, відповість – Президент. Саме на ньому, за поширеною Тимошенко версією, лежить пряма відповідальність за відсутність узгодженої роботи Кабінету міністрів і Верховної Ради. Тут уже, як говориться, не відкрутишся, які б спростування не складав заднім числом Віктор Балога.

Своїм ультиматумом Тимошенко прагнула досягти дві цілі: дискредитувати Гаранта, навісивши на нього ярлик противника створення у парламенті дієвої більшості, і прощупати варіанти існування Ради у безкоаліційному форматі, що, фактично, збереже за нею крісло прем'єра. Адже слова глави уряду про те, що у разі відмови «Нашої України – Народної самооборони» і Блоку Литвина створити до 1 грудня новий парламентський союз БЮТ шукатиме інших союзників, позбавлені сенсу. Вже зараз зрозуміло, що названого складу більшості не буде. Глава фракції НУ-НС В’ячеслав Кириленко досить жорстко заявив, що його політична сила не зацікавлена у такому форматі коаліції. Не визначена і позиція Блоку Литвина: буквально за день до ультиматуму Тимошенко Володимир Михайлович заявляв, що тільки коаліція у складі БЮТ і Партії регіонів врятує країну від політичного й економічного колапсу. А після заяви прем'єр-міністра про створення у чотириденний термін нової парламентської більшості він поспішив «привітати» ініціативу Тимошенко, зазначивши, що позитивно сприймає її заклики, оскільки «вони перекликаються з тим, про що я говорив останні дні. Гнати країну на вибори - аморально. Потрібно знайти потенціал, можливості для того, щоб змусити один одного сісти за стіл переговорів». Ось вам яскравий приклад того, як треба тримати ніс за вітром і встигнути вчасно під лаштуватися під потрібний політичний маневр. Чи такий спікер потрібен країні (нагадаємо, що Литвин досі розглядається як найвірогідніший кандидат на пост голови Верховної Ради)? Дозвольте засумніватися.

Тим часом що б не говорила Тимошенко, вона не зацікавлена у створенні коаліції БЮТ – НУ-НС – БЛ. Союз з ну-нсівцями вже показав свою безплідність, а залучення Блоку Литвина особливої ролі не зіграє. По суті, прем'єру гріх скаржитися на ситуацію, що склалася, яка для неї дуже сприятлива. Судіть самі: незручного спікера немає, демкоаліції, а разом з нею і відповідальності за раніше обіцяне, але невиконане, теж немає, шлях до ситуативних союзів без втрати електоральних очок – відкритий і, врешті-решт, збережені висока посада і супутній їй владний і фінансовий ресурс.

Утім і парламентський союз із Партією регіонів Юлії Тимошенко теж нецікавий, оскільки припускає під собою переділ владних повноважень і постів, які дісталися з таким трудом.

У той же час і ПР не горить бажанням входити у більшість з таким ненадійним партнером як БЮТ. Регіоналам напевно пам'ятається той день, коли фракція Тимошенко у відповідь на загрозу з боку Віктора Ющенка розігнати парламент переголосувала прийняті спільно з ПР і КПУ на початку вересня законопроекти. Крім того, вступити у союз з БЮТ зараз означає розділити з ним відповідальність за вкрай складну економічну ситуацію в країні. Звичайно, регіонали могли б на це піти – у їхніх лавах достатньо антикризових менеджерів, які б могли посісти ключові урядові посади і почати витягати країну з економічного колапсу. Але фактичний союз з Тимошенко їм нічого не дасть: кілька досить важливих ресурсів, у тому числі й Національний банк України, перебуває під контролем Віктора Ющенка, а значить, без втручання Президента обійтися не вдасться.

У свою чергу, Гарант міг би підключитися до процесу оздоровлення фінансово-економічної ситуації в країні, але за однієї умови – відставки нинішнього уряду, який у разі успішності операції з порятунку держави напевно вважатиме за краще здобути всі лаври. Ющенко розуміє, що Тимошенко навряд чи піде на добровільно-примусову відставку зараз, коли уряд отримав важелі для врегулювання фінансової кризи. Маються на увазі багатомільярдні кредити від Міжнародного валютного фонду і Світового банку, які прем'єр може пустити на підтримку життєздатності найбільших вітчизняних банків. На відмову від високої посади Юлія Володимирівна може піти лише тоді, коли в країні вибухне економічна криза – катастрофічний занепад виробництва, уповільнення темпів зростання добробуту суспільства, масове безробіття. Статися це може, згідно з прогнозами аналітиків, у першій половині 2009 року – за шість місяців до президентських виборів. А до цього «чорного» періоду в житті країни Тимошенко вигідно бути прем'єр-міністром при безкоаліційному парламенті.

Отже, всі заклики Юлії Володимирівни відновити більшість демократичних сил у парламенті – не більше, ніж спроба прикрити свій непрофесіоналізм фіговим листком коаліції. І «прив'язати» до цього процесу Віктора Ющенка – ефектний, але вкрай неефективний хід. Він, по суті, мало що дає Тимошенко, крім морального задоволення від того, що вдалося у черговий раз дати стусана своєму екс-соратнику по «революційному» Майдану і одному з вірогідних конкурентів у боротьбі за пост президента. Продовжуючи займатися міжсобойчиками, можновладці забувають про головне – країну треба рятувати не на словах і не за допомогою фіктивних коаліцій, а реальними і конструктивними економічними методами. На жаль, нинішні Президент і уряд на такі кроки, як показала практика, нездатні. Очевидна безпорадність Віктора Ющенка у спробах врегулювання монетарної політики НБУ і беззубість економічних кроків уряду Тимошенко – яскравий тому доказ. Тому і Президент і прем'єр-міністр докладуть максимум зусиль для того, щоб на наступному парламентському тижні знову роздмухати горнило політичних баталій. Спікеріади і коаліціади – найнадійніше, на їхній погляд, прикриття власної некомпетентності у питаннях запобігання наслідкам фінансово-економічної кризи в Україні.