Чотири роки тому, перед «помаранчевою революцією», Давид Жванія був призначений на пост заступника начальника штабу опозиційного кандидата у Президенти України Віктора Ющенка, ввійшовши до числа людей із найближчого оточення екс-прем'єра і голови Нацбанку, і навіть став хрещеним батьком Ющенка-молодшого - Тарасика. Сьогодні він – один із головних недругів Глави держави, якого ще зовсім недавно наполегливо домагалася Генпрокуратура нібито для надання свідчень щодо отруєння Віктора Андрійовича. «Мене перестали (викликати в ГПУ – ред.), зате викликають все моє оточення, з ким я знайомий або був знайомий з 1991 року», - каже сьогодні Жванія. Про це, а також про своє бачення політичної ситуації в країні та про свої стосунки з Президентом України Віктором Ющенком він розповів в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.
- Давиде Важаєвичу, якби у 2004 році Ви знали, що все буде так, як сьогодні, допомагали б Ющенку?
- Ні, звичайно. Україна повинна була показати шлях «Польща №2». Якби навіть ми якимось чином вийшли із ситуації з незгодою з політикою Російської Федерації, яку декларували, то це мав бути всього лише етап. Ми говорили, що не можемо знайти своє місце у тій системі, яку створює наш сусід зліва, і тому вирішили інтенсивніше йти до Європи. У цьому була суть «помаранчевої революції». Ми разом це проходили, ми прискорювали процеси, які давали Україні шанс. Ось вам приклад: можливість проведення Євро-2012 ми дістали разом з Польщею, але Польща задекларувала інфраструктурні зміни і отримала під це майже 100 млрд. євро від ЄС. Ми ж не отримали ні копійки, тому що почали говорити, що справимося своїми силами. Постійна декларація «самі з вусами» зрештою приведе до того, що ми побудуємо одну дорогу і пару стадіонів, а Польща, яка буде успішніша в інфраструктурному плані, реально його проведе. Невміння вести прямий діалог є проблемою українського політикуму.
- Які у Вас зараз стосунки з Президентом?
- Ніяких. Він Президент, а я народний депутат.
- Що має відбутися, щоб Ваші стосунки з Ющенком знову стали колишніми, і чи можливе взагалі таке?
- Я думаю, що це вже неможливо. Річ у тім, що ті помилки, які допущені, по суті, непоправні. Припущення, що ми могли б наново почали писати ті пункти, де ми могли б «зійтися», - наївне. У нього був свій шанс, він його не використав.
- І як же рятуватимемо Україну?
- Я вважаю, сьогодні потрібно кардинально міняти підходи. Потрібно перестати щоразу вибудовувати в епатажній формі політиканство. Всі прагнуть зберегти стару політику. Янукович був проросійський, Ющенко – проєвропейський. Сьогодні Янукович не є проросійським, а Ющенко – прозахідним, але це все вже застаріло і перестало бути цікавим і потрібним. Це «минуле століття». За ці роки світ помінявся, ми дуже сильно відстаємо від нього у рамках реалізації багатьох програм, і тепер потрібно говорити абсолютно про інші методи, потрібно шукати нові механізми і етапи прискорення.
- Чи Вас все ще викликають до ГПУ у справі про отруєння Президента?
- Мене перестали, зате викликають все моє оточення, з ким я знайомий або був знайомий з 1991 року.
- Чим може закінчитися справа про позбавлення Вас громадянства, і чи не думаєте Ви емігрувати з України?
- Чому я маю емігрувати? Нікуди я не збираюся. Я пройшов у цій справі через усі етапи, залишився суд Верховний, який і ухвалить остаточне рішення, але всі інстанції до нього я виграв, і тому для себе у цьому плані проблем або загроз я не бачу. Ця справа виїденого яйця не варта. Просто бездумна, бездарна піар-акція адміністрації Президента, щоб якимось чином мене принизити. Так я ще раз кажу: я ніколи не приховував і не соромився, що я грузин. У чому полягала така їх ідея? Ну, у неосвіченості, напевно. Я нікуди не збираюся емігрувати. Я думаю, швидше, це вони повинні, якщо їх кудись пустять, звичайно.
- Давиде Важаєвичу, давайте тепер поговоримо про «велику політику». Як Ви думаєте, чи є майбутнє у парламенту шостого скликання?
- Я думаю, необхідно знайти компроміс у цьому парламенті для того, щоб забезпечити стабільну роботу уряду і ухвалення необхідних законопроектів, щоб рятувати ситуацію, яка склалася в умовах світової фінансової кризи і тієї кризи, яка в країні назрівала. Внутрішньою кризою мало хто активно займався, і сьогодні, при збої усієї світової економіки, вона показала себе «в усій красі».
- Що Ви маєте на увазі?
- Я маю на увазі систему перегляду тих сторін економіки, які утворюють металургію, хімію. Не заміщення цих потужностей, а нарощування інших сфер діяльності, які, припустімо, могли не дозволити потрапити в таку глибоку проблему, виходячи з того, що весь потенціал залежить від цих галузей.
- А що, по-Вашому, заважає сьогодні знайти компроміс між парламентаріями?
- На кону президентські вибори, і по суті, саме це і не дає парламенту знайти компроміс. Деякі інтереси стоять вище здорового глузду і необхідності об'єднуватися. Сьогодні всі лідери політичних партій є кандидатами у президенти. І якраз це і заважає ухваленню вольового рішення, відкласти свої власні амбіції і перспективи для того, щоб зайнятися більш важливими проблемами, які є сьогодні.
- Що ж робити?
- Я вважаю, треба зняти те, що на кону, тим самим розрядити ситуацію і зайнятися справами. На сьогоднішній день більш актуальні президентські вибори, ніж парламентські. Кожна політична партія вважає своїм обов'язком забезпечити необхідну законодавчу базу, яка дозволила б працювати державі в економіці ефективно. Тому сьогодні доцільніше провести дострокові президентські вибори, щоб розрядити ситуацію, а не парламентські.
- Але ж дострокові президентські вибори це, у деякому аспекті, ілюзія.
- Чому ілюзія?! Така ж ілюзія, як дострокові парламентські вибори. Парламент точно так же може ухвалити рішення щодо дострокових президентських виборів.
Хоча Партії регіонів, наприклад, зараз вигідніші парламентські вибори. Коли криза повністю покаже своє обличчя, вона у першу чергу позначиться на східних регіонах, тому що саме там якраз важка металургія, хімічна промисловість, машинобудування, яке поєднане з металургією у принципі. Їм важко буде претендувати на поліпшення результатів або хоч би на збереження тих, які у них є. Тому їм чим швидше пройдуть вибори, тим краще.
- А якщо будуть вибори, підете на них?
- Звичайно, я братиму участь в усіх політичних діях, які відбуватимуться в Україні.
- Хто, по-Вашому, винен у тому, що Україна має всі шанси у найближчому майбутньому стати першою у списку країн, які особливо потерпіли від кризи?
- Винні всі, і це правда. На жаль, прорив після «помаранчевої революції», на який ми всі сподівалися, заради чого ми боролися, так і не відбувся. Усі захопилися збиранням «цяцьок», хтось побіг колекціонувати ордени і медалі, хтось пишався тим, що це все його власне надбання, а у результаті серйозною перебудовою економічних питань, запровадженням реформ ніхто не займався. В державі, на жаль, ніхто не хоче говорити прямим текстом правду про те, що в Україні немає власного внутрішнього ресурсу для проведення реформ. Реформи - це завжди колосальні витрати. Жодна країна ніколи не дасть жодної зовнішньої позики для проведення реформ, якщо не провести у першу чергу економічну реформу. Це ж точно так, як і людина бере гроші в борг, але кредитор винен має знати, що у того, хто бере позику, є джерело доходу.
- Що, по-Вашому, повинна робити влада для того, щоб найменш безболісно вивести Україну із кризи?
- Перед проведенням соціальних реформ зазвичай проводяться економічні реформи. Ухвалюється рішення: «затягуємо ремінь і хочемо працювати» - це і є національна ідея. І після цього потрібно робити все можливе, щоб залучити інвестиції, залучити все від державних гарантій – залучити всі можливі кошти, а після цього, побачивши результат, або хоч би заклавши попередні можливі результати, можна говорити про соціальні реформи. Але це все, повторюся, вимагає грошей. Будь-яка держава займається, у першу чергу, економікою, а потім уже всіма іншими питаннями. Чомусь ми це все перевернули «вверх ногами». І в цьому, насамперед, я звинувачую Президента. Упродовж 4 років він був «володарем політикуму», мав усі шанси і нічого не зробив.
- Давиде Важаєвичу, як особисто на Вас позначилася криза?
- Якщо говорити про структури, які зі мною асоціюються, то, як і на всіх, позначилася. Насамперед, зникли гроші, за рахунок яких можна розвиватися. Банківські кредити, по суті, заморожені, а інноваційних, так званих «довгих» коштів, які давали б можливість ще ефективніше розвиватися, і не існувало. На щастя, ми не були учасниками великих кредитних історій, тому з виплатами у нас проблем немає. З іншого боку, є млявість у зв'язку з очікуваннями – населення почало вичікувати. І купівельна спроможність впала, і бажання кудись рухатися, поки не буде якоїсь конкретної картини, поки немає.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
