Наприкінці листопада 2004 року ця подія перевернула життя українців, і насамперед, киян – до України прийшла «помаранчева» революція. Через чотири роки історики, політологи, та й звичайні громадяни по-різному оцінюють заходи, що відбувалися у той час, на Майдані. Все рідше можна почути про те, що Ющенко – батько нації, гідний лідер, здатний змінити життя на краще. Такої ж думки дотримується і один з «польових командирів» Майдану, нині народний депутат з БЮТ Володимир Філенко. ForUm напередодні річниці революції поговорив з ним про події «минулих днів».
- Володимире Пилиповичу, скоро річниця «помаранчевої революції». Ви, як один з «польових командирів Майдану», святкуватимете?
- Без сумніву, буду, як завжди. Сподіваюся, скільки мені Бог дасть часу, щороку святкуватиму.
- А на Майдан підете?
- Звичайно. Правда, я не думаю, що це буде якась масова дія. Але я там буду. Швидше за все, до мене приєднаються і мої друзі – «польові командири».
- Тобто, Ви вважаєте, що щороку 22 листопада потрібно влаштовувати якісь заходи з нагоди цього свята?
- Не 22, а 21 листопада. Я поясню, чому. Ющенко, який прийшов на Майдан о 12.30 22 листопада, вирішив на цей день і призначити День Свободи. Але ми почали будувати сцену на Майдані о дев'ятій ранку 21 листопада. Тому для нас Майдан почався саме тоді. А взагалі ми його готували півтора роки. Тому у нас з Президентом виходить таке неспівпадання за часом і датою.
Таким чином, я, без сумніву, піду на Майдан саме 21 листопада. Можна, звичайно, ще й 22, 23-го піти, адже Майдан був 17 днів. Але для мене і моїх друзів – Стецьківа, Томенка, Луценка і для багатьох інших Майдан почався саме 21 листопада о 9 ранку.
- Зараз Ви не шкодуєте про те, що так активно боролися за Ющенка?
- Я не жалкую ні про що. Я трохи розчарований у тому, що відбулося після Майдану. Звичайно, якби я сказав щось інше, то був би нещирим і перед вами, і перед Господом Богом. Але щодо всього Майдану і кожної людини, яка там була, я не жалкую. Для мене це, можливо, були кращі дні в моєму житті.
- А які у Вас найяскравіші враження того часу?
- Люди, обличчя, очі. Звичайно, спогади ще про величезну віддачу справі, заради якої вийшов народ, а також про ввічливість, організованість і спокій Майдану. Це його дух. Найчастіше я там чув слово «вибачте», якщо хтось комусь наступив на ногу.
- Зараз багато людей розчарувалися в Ющенку. Вони говорять, що якби знали, як складеться далі їхнє життя, то ніколи не пішли б на Майдан. Як Ви сприймаєте такі настрої в суспільстві?
- Я знаю про такі настрої суспільства. Я думаю, що вони не домінуючі.
Але я знаю й інші настрої – дуже багато людей, які були на Майдані, не шкодують про це. Адже люди в основній своїй масі виходили не за Ющенка, а за себе, своїх дітей, Україну, наш європейський вибір і краще життя. За великим рахунком, я вважаю однією з проблем Ющенка – те, що він не зрозумів цього. Він думає, що люди вийшли на Майдан його підтримати, але, насправді ж, кожен виходив за себе. Коли Ющенко говорить, що його вибирав Майдан, то він помиляється. Майдан не його вибирав, а створював умови для чесного вибору, тому що виборці голосували не на головній площі Києва, а біля урн.
У цілому, ми, як держава і країна, дали приклад, без зайвої скромності, найкрасивішої, масовішої й організованої в світі революції. Ми показали, що ми – європейська нація, що можемо відстоювати високі ідеали не за гроші. Тому що всі зібрані за гроші Майдани були слабкою пародією на той Майдан, який робили самі люди.
За великим рахунком, я скромно оцінюю нашу роль, як «польових командирів». Ми придумали ідею, показали «світло», на яке потрібно йти, а все решта зробили люди. Вони показали найвищий ступінь організованості і впевненості.
- Чи не здається Вам, що Ющенко зрадив тих людей, які стояли на Майдані?
- Мені не здається, а я в цьому впевнений. Він перекреслив кращі надії, він не скористався тим ентузіазмом і величезним ступенем довіри, яку було дано йому суспільством, щоб вести далі країну по шляху реформ. Адже зробити йому потрібно було небагато – виконати те, що мовилося на Майдані. У нього для цього були всі можливості.
- Чого не вистачило Президентові?
- Я думаю, волі, сили, совісті, послідовності і багатьох інших речей. Але ключове – це розуміння, що таке Майдан, і яка роль Ющенка в тих подіях. Тобто, йому потрібно було відмовитися від багатьох речей, як це зробили люди. Йому не вистачило самопожертвування. Він не відмовився від красивого, розкішного життя, тому я повторюся, йому не вистачило того самопожертвування, яке продемонстрував народ.
- А чи зможе Ющенко повернути до себе довіру людей, чи це вже нереально?
- Як говорять фізики, він уже пройшов точку неповернення. Єдине, у нього ще є шанс повністю «не уклепатися» в історію. Йому потрібно переосмислити багато речей. Можливо, річниця революції йому якось у цьому допоможе. Можливо, Ющенко зміг би ще частково виправити ті помилки, які він зробив.
Але мені здається, Президентові потрібно забути про другий термін. Крім того, йому необхідно припинити боротися з Тимошенко і Януковичем, а протистояти кризі і тим викликам, які стоять перед країною. Зрештою, виконати роль Президента – Гаранта Конституції, і перестати подавати ганебний приклад з порушення законів.
- Володимире Пилиповичу, а чи можливо в Україні повторення «помаранчевої» революції?
- Двічі в одну річку увійти не можна. Тому і повторення тих подій неможливе. Майдан може повторитися тільки у вигляді фарсу.
На сьогоднішній день, на мою думку, такий красивий Майдан не може бути. Правда, я боюся іншого Майдану – неорганізованого, стихійного, буйного, Майдану як протестної реакції на неприємності, які існують в країні. Я не виключаю, що подібні події можуть бути і найближчим часом. Про це повинні думати вожді, і насамперед Президент.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
