Іноді, звичайно, краще жувати, ніж говорити. Ну, ви пам'ятаєте цю рекламу. Проте, регулярно знаходяться громадяни, для яких ця проста істина є таємницею за сім'ю печатками. Один з таких громадян – наш з вами Президент.
Читаю нещодавно заголовки новин, натикаюся на справжнісінький шедевр. «Ющенко хоче відновити мовну справедливість». Я, звичайно, мало із стільця не впав від несподіванки. Ну, думаю, почалося! Ось вона, перша віха на шляху до встановлення в Україні справжнього культурно-мовного рівноправ'я!.. Відкриваю новину. І що ж? Виявляється, колеги-журналісти як завжди перекрутили смисл повідомлення в надії дістати мій жалісливий клік, а значить – хост.
Загалом, Віктор Андрійович у зверненні до народу з нагоди Дня української писемності і мови заявив, що, цитую, «слід відновити і мовну справедливість, забезпечити УКРАЇНСЬКІЙ (виділено мною – О.В.) мові повноцінне і безперешкодне функціонування у всіх без виключення суспільних сферах, прищепити глибоку любов і повагу до неї молоді». Далі Президента, як заведено, понесло: «Це - святий обов'язок перед Україною і світом, перед минулими і прийдешніми поколіннями. Українську мову не знищили валуєвські й емські укази, сторіччя агресивного лінгвоцида і репресій. У найважчі часи воєн, поневолення і голодоморів сила рідного слова служила українцям надійним оберегом...».
Ні, ну ви зрозуміли. Справедливість – вона у нас тільки для української мови. А інших ніби немає взагалі. Вірніше, вони (інші мови) в реальному житті є, але ними не говорять диктори, ректори й інші «держслужбовцi»…
Ще цитата: «у незалежній Україні державна мова є тим стрижнем (! – О.В.), навколо якого консолідується українська нація. Це один з головних символів нашої ідентичності і самобутності, це наш гідний внесок у духовну і культурну скарбничку світової цивілізації…».
Уф. Не можу більше. Тобто – куди вже далі? Ні, ви уявляєте собі цей… цей стрижень? Я, наприклад, уявляю таке велике-велике дерево, з товстим стовбуром... ой, пробачите, стрижнем. На дереві написано великими буквами «МОВА», а навколо нього і вдень і вночі ходять по ланцюгу два коти з дивними кличками «Вакарчук» і «Вовкун». До дерева регулярно приводять дітей на екскурсію і тітка-екскурсовод ласкаво так говорить: «Оце тi самi котики, що охороняють наше найбiльше багатство – мову!». І діти із здивуванням розглядають вусатих лиходіїв, нишком кидаючи в них оселедцевими хвостами.
Ну а якщо серйозно, то країну, чиї громадяни вимушені «консолідуватися» навколо незрозуміло чого і вважати, що тим самим вони вносять гідний внесок до «скарбнички світової цивілізації», просто шкода. Краще б вони (громадяни) консолідувалися навколо теплих батарей і повних холодильників.
А ще тиждень запам'ятався приїздом до Києва лівійського лідера Каддафі. Як сказали з цього приводу українські акули пера: «революціонер приїхав у гості до революціонера». Думається, якби пан Муамар про це дізнався, довго б сміявся.
Взагалі ж ККД візиту впевнено прагнув до нуля. Каддафі говорив загальні фрази про дружбу і партнерство, з чого стало зрозуміло, що Україна цікавить його постільки поскільки. Так, зайвий привід зупинитися, поїсти вареників...
Ющенко ж, у свою чергу, заявив про готовність співпрацювати з Лівією у військово-технічній сфері (мовляв, хто ще бажає купити наші танки, а?..). Ще говорили про будівництво нафтопереробного заводу, але здається мені, це все несерйозно. Адже не дарма Ющенко майже всю зустріч, як він потім сам признався, розповідав про «важливість європейської і євроатлантичної інтеграції України». Бідний Каддафі. Адже йому євроінтеграція до лампочки. І американці йому не указ, на відміну від…
Якось так виходить, що Президент став головним героєм тижня, встигнувши відзначитися і в отриманні Україною кредиту від МВФ. Так-так, відбулося те, про що попереджали, чого так боялися всі розсудливі люди. Україна таки влізла в боргову кабалу і взяла кредит на 16,5 мільярдів доларів. На два роки. Під чотири відсотки річних. Самі порахуйте, скільки нам доведеться повернути. Якщо, звичайно, ми взагалі збираємося що-небудь повертати...
Так от, Ющенко з приводу отримання кредиту видав шикарну фразу: «допомога з боку МВФ дозволить упевненіше відчувати себе діловим колам і, насамперед, фінансовому сектору». Тепер зрозуміло? «Фінансовому сектору». Тобто всім тим грошовим спекулянтам, дії яких і привели до кризи. Мовляв, продовжуйте, хлопці, і далі грати в свої форекси-шморекси.
Цікаво, що Ющенка в цьому питанні підтримала і прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, заявивши, що кредит під 4% річних «повністю задовольняє українську сторону». Цікаво тільки, куди підуть гроші. Дехто із західних аналітиків висловив думку, що 1/6 кредиту Україна витратить на закупівлю російського газу… Слухайте, а не простіше було у самої Росії взяти кредит, раз уже комусь так припекло?
Хоча Росія нам напевно не дасть. Дай, Бог, щоб взагалі не відмовилася газ продавати за будь-яку ціну. А втім, я цих росіян категорично відмовляюся розуміти. В Україні нещодавно відключили російські телеканали – а вони звільнилися лише заявою Лаврова. Ну і Сванідзе там ще вставив свої п'ять копійок. І все. А могли б… могли б таке замутити! Ух! Газ відключити, наприклад. Або ввести візовий режим. Або вислати з країни скількись там мільйонів українських гастарбайтерів. Але ж ні. Жаліють…
Щось дивне відбувається останнім часом і з Партією регіонів. То депутат ВР Колісниченко, що раніше називався «проросійським», розродиться статтею з дифірамбами в адресу посібника гітлерівців Бульби-Боровця, то хто-небудь ще заявить про вихід з партії... Ще свіжий у пам'яті приклад Чорновола-молодшого, а зараз ось вся Україна дізналася про прізвище Грицак. Цей депутат у своїх висловах пішов далі за Тараса В’ячеславовича, прямо заявивши про змову Партії регіонів і «Нашої України». А ще сказав, що відтепер голосуватиме самостійно і рішення фракції йому не указ. От так.
«Що говорити нашим виборцям? Давайте чесно поставимо запитання: а з ким Партія регіонів у наступному скликанні парламенту створюватиме коаліцію? Треба так прямо й говорити: з «Нашою Україною». Значить, тоді ми вступаємо в НАТО, тоді ми обираємо президента в парламенті! Треба про все це говорити своєму виборцеві», – заявив Грицак.
Чую, настає вирішальний етап комедії під назвою «дострокові вибори». І не біда, що нового указу про них ще немає. Він буде. Адже вже пішли всі ці викриття, компромати, заява не в брову, а в око і тому подібне. Вже їдуть до нас бригади зімбабвійських політтехнологів, уже вишикувалися у внутрішньому дворику одного з міністерств бійці папуа-новогвінейського спецназу. Історії властиво повторюватися. Вдруге – у вигляді фарсу…
Кохаймося!
Завжди ваш
Олександр Вредний
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом