Деякі експерти вважають, що криза – це свого роду захворювання, подолавши яке, держава значно укріплює свій «імунітет», особливо в економічному аспекті. Проте, якщо врахувати, що для нашої країни всілякі кризи практично стабільне явище, то сама собою напрошується невесела думка про те, що Україна – це «тітка з купою болячок». Майже такої ж думки дотримується і президент соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко. Про що, власне, він і розповів в інтерв'ю кореспонденту ForUm’у.
- Вікторе Сергійовичу, і все-таки - чи будуть в Україні вибори?
- Я думаю, що вибори будуть, але не зараз, а пізніше, тому що: а) якщо не буде коаліції, то вибори вимушені здійснювати все; б) якщо буде нова, широка коаліція між, скажімо, Партією регіонів і «Нашою Україною», то все одно внутрішні культурні процеси на якомусь етапі «підірвуть» і цю коаліцію. Є третій варіант, але наші політики не настільки холоднокровні, щоб це зробити. Я говорю про той варіант, коли не можуть змінити деякі елементи закону про вибір і парламент, відкидають таке улюблене поняття «коаліція». І з цієї хвилини стовідсотково настає безвідповідальність, коли всі вже можуть не хвилюватися про перевибори і, взагалі, про вирішення якихось проблем для країни.
- Але якщо вибори «будуть пізніше», то коли?
- Швидше за все, це відбудеться наступного року, в лютому. Варіант святково-різдвяних «п'яних» виборів, які нам хотіли влаштувати, мабуть, не проходить: більшість олігархів і обслуговуючих політиків хочуть серйозно відпочити від тяжких праць десь на хороших курортах. Інтерес і турбота про своє політичне тіло, бажання повернутися до важкої політичної боротьби свіжим і «оновленим» узяли верх над спокусою перевиборів.
- Як вважаєте, можливе в нинішньому складі Ради створення нової коаліції?
- Так, звичайно. Я вже згадував, що є два варіанти: якщо Верховна Рада ухвалює рішення про ліквідацію цінності коаліції, тобто знімає цю статтю, тоді на індивідуальній основі формується будь-яка більшість, що голосує по різних питаннях. Або формується коаліція між Партією регіонів, «Нашою Україною» і, допустимо, Литвином, але мені не здається, що вона буде життєздатною. Що ж до поіменної коаліції: ну не можна ж одночасно мати норму про те, що повинна бути коаліція і тут же заявляти, що «ми можемо працювати в режимі хлопчика й дівчинки». Тобто в режимі і як індивідуальні політики, які не пройшли через партійні списки і як учасники фракцій. Так само не можна. А то виходить дуже зручно: хочу плачу, хочу – ні. Хочу - їжджу, хочу – ходжу пішки. Так не буває. Спочатку потрібно відмовитися від ідеї коаліції і тоді вже мати право діяти локалізовано.
Є якісь ролі, які ми всі граємо і ми повинні відповідати тому, що від нас чекають.
- Як Україні вибратися з політико-економічної кризи?
- Ніяк. Річ у тому, що ми «захворіли» набагато раніше за всіх. Україну давно називали «хворою людиною Європи» і в цьому сенсі те, що обрушилося на добре організоване суспільство, хворому суспільству не сильно нашкодило. Це все одно, що важко хворій людині розповісти, що довкола грип. А в неї свої проблеми і грип цей її вже не сильно хвилює. Україна давно «хворіє» і давно вже втягнулася в дуже серйозні політичні, соціальні й економічні кризи, а нова світова хвиля просто підхльоснула її. Отже болючіше тим, у кого все було гаразд.
- Ви хочете сказати, що надій «на одужання» немає?
- У принципі так. Але разом з тим, знаєте, як у приказці: «Довго гнеться, але не ламається». Не треба бачити в мені такого песимізму типу Шопенгауера. Я вважаю, що ми дуже хворі, але ми молодий організм, який переборе ці труднощі. Гірше було б, якби ми після 2004 року досягли якихось блискучих успіхів в економіці й політиці і все це зараз, у 2008, рухнуло б. Усі заходи, які зараз вживаються, це тренування для самовиживання. Це єдиний іспит для тих людей, які потім зможуть гордо заявити про себе: «Ми – еліта». Будь-які способи порятунку України вітаються і це можуть зробити тільки ті, хто відрізняє демагогію від реальної відповідальності.
- Що скажете з приводу антикризових законопроектів Тимошенко, ПР і Президента?
- Я не можу сказати, чий законопроект кращий – це покаже практика, але, думаю, що насправді, все змішається. Головне, щоб вони несли якусь відповідальність за свої пропозиції. Те, що зараз витворяє Національний банк – це, я вам скажу, вже глибокий діагноз і зараз найбільше повинна метушитися саме виконавча влада, тому що відповідальність ляже на неї. Політологічний аналіз інших країн показує, що еліта не відразу знаходить потрібні рішення, потрібну групу осіб, які витягнуть країну. Це ж стосується й України: або рішення чудове, а професіонали й політики не тягнуть, або політики сильні, але пропоновані ними рішення є компромісними й неефективними. У всіх антикризових моделях нормальних країн діють політологічні принципи: «Не нашкодь» і «Хто які пожинатиме плоди». Уявіть собі, наприклад, Буша, який повинен рятувати Америку, тоді як до закінчення президентського терміну йому залишилося буквально декілька діб. Ну, яка в нього мотивація витягувати країну з кризи? Зате всі решта потім зможуть сказати: «Це я зробив» або, навпаки: «Це зробив Буш». У кожній країні є, як мінімум по два політики, кожен з яких замислюється, хто рятівник, а хто відповідальний за неприємності.
- Чи є в Україні вірогідність дефолта?
- Знаєте, про технічний дефолт в Україні говорять ті, які мають дуже точну мету. Ця мета називається «Газотранспортна система України». Дефолт же не стосується сільського господарства – ми ж зібрали цього року 45 млн. тонн зерна. Дефолт не стосується культури України, не стосується ЗМІ. Чомусь про дефолт починають говорити лише в тому випадку, коли є вірогідність, що одного прекрасного дня Україна прокинеться і їй висунуть такі вимоги по оплаті за газ, що доведеться обмінювати це на газотранспортну систему. Адже що таке технічний дефолт? Це раптова нездатність країни сплатити свої міжнародні зобов'язання. І це зобов'язання не по зброї, не по ліках, не по кредитах - тому, що Всесвітній банк уже дав гроші, значить, ні про який технічний дефолт мова йти не може. Це може виникнути тільки в одному випадку: ми сильно залежимо від енергоносіїв. І нам можуть бути виставлені умови, які ми не зможемо виконати. Тоді це якраз і буде те, що називається «Загрозою дефолта». А те, як поступить наша політична еліта – чи розміняє дефолт на газотранспортну систему чи вирішить проблему – тут уже, як мовиться, не нам судити. Вірогідність дефолта безпосередньо залежить від рішучих дій політиків, але головне, від того, чи захочуть вони зберегти національне багатство, чи не захочуть бути елітою. Одне з двох. Еліта – це не просто взята на себе відповідальність за дії й рішення, це ще й гордість за цінності своєї країни. Якщо країна нічого не має, то й еліти у неї немає. Якщо ви подивитеся на Африку й на інші погано організовані країни - вони мають чиновників, політиків, бандитів, олігархів, але в них немає ніяких еліт. І повертаючись до теми дефолта: якщо у нас є еліта, то, думаю, ми якось справимося з технічним дефолтом, тільки не варто переносити його на всі галузі життя України. Не треба гігантизму, не з нашим щастям.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
