Українські політики досхрещували шпаги до того, що «застрягли» у глухому куті, а з ними разом, що загалом і природно, вся держава. В принципі ні Україні, ні тим більше українцям не звикати – ті чи інші кризи в нашій країні - явища перманентні. Ніхто не сумнівається, що і цього разу вихід, поза сумнівом, буде знайдений, але тільки який? Про своє бачення ситуації в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у розповів президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв.
- Андрію Васильовичу, як Ви вважаєте, чому в інших країнах кризи «час від часу», а у нас постійно, і як зараз Україні «викручуватися» із чергової?
- Потрібно враховувати, що в Україні відкладена системна криза економіки, пов'язана зі структурними диспропорціями, що зберігаються, і незавершеною інституційною реформою. Тому і кризи у нас «не час від часу», а системні ризики, що зберігаються, які постійно відтворюють кризові процеси. В економіці ми дуже залежні від зовнішнього ринку і від кількох галузей, пов'язаних з кон'юнктурою експорту. У зв'язку з цим Україна, будучи елементом глобальної економіки, опинилася у ролі своєрідного донора глобальної кризи, сферою проведення крупних фінансових спекуляцій. І зараз на Україні позначаються не стільки результати кризи на ринках фінансових інструментів, скільки рецесія глобальної економіки, яка може призвести спочатку до кризи базових галузей індустрії і, враховуючи внутрішні диспропорції, це може призвести до катастрофічних наслідків усієї національної економіки. Вихід із цієї ситуації для України тільки один: окрім антикризових заходів, пов'язаних з швидкоплинною стабілізацією і встановленням рівноваги у фінансовій сфері та тимчасова підтримка базового виробництва. Україні необхідні, перш за все, реформи структур економіки, необхідні створення умов для розвитку нових галузей з високою додатковою вартістю, які запитуватимуть більш кваліфіковану робочу силу. Необхідна якісна зміна на ринку праці. Йдеться про реформи з довгостроковою перспективою. Як показав 2008 рік, подальше зволікання з реформами «смерті подібне».
- Україна попала у глухий кут. Рада чи то розпущена, чи то ні, вибори не можуть початися, але вже не можуть і не початися. Який вихід?
- У безвиході не Україна, а правлячий політичний клас. І з погляду пошуку «світла в кінці тунелю» необхідні не тільки правові рішення, але і політична воля. Поза сумнівом, ситуація складається так, що виборів не уникнути. З іншого боку, в України, на мій погляд, у рамках глобальних кризових процесів є умовно динамічно-політичні дії, з яких перший рік, 2009-ий, є найважчим. А це означає, що 2009 рік Україна повинна зустрічати зі стабілізованою, ефективною і злагодженою владою. Це проблема національної відповідальності і національної безпеки. Тому, поза сумнівом, потрібні парламентські вибори, які дозволять сформувати стійкішу коаліцію і урядову команду, яка буде відповідальна перед коаліцією. І я не виключаю, що було б доцільно розглянути і можливість дострокових президентських виборів. Тут все залежить від волі і відповідальності Президента Ющенка. Достатніх правових підстав для відставки Президента нема - це правда. Але, можливо, розуміючи і оцінюючи важливість стабілізації державної влади, повернення довіри, якщо хочете, реінсталяції влади, Президент Ющенко сам зробив би крок назустріч достроковим президентським виборам, щоб до другого кварталу 2009 року влада була стабілізована, урівноважена і змогла працювати у найближчі 4-5 років без потрясінь.
- Як Ви вважаєте, Президент піде на це?
- Це питання не до мене, а до Віктора Ющенка. Наступний момент виходу із глухого кута: у будь-якому разі парламентські вибори, коаліція і коаліційне правління - це питання кількох місяців. Від майбутньої парламентської коаліції і коаліційного уряду можна і потрібно вимагати пакету реформ, орієнтованих на критичний 2009 рік на трирічну і більш довгострокову перспективу. І вже зараз потрібно думати про створення технічної антикризової команди, яка могла б ефективно провести заходи щодо урівноваження економічної ситуації найближчими місяцями. На мій погляд, команда Юлії Тимошенко не в змозі проводити успішну антикризову політику. На мій погляд, весь економічний блок у складі Тимошенко, Турчинова, Пензеника і Данилишина несе політичну відповідальність за провальну економічну політику 2008 року. На тлі глобальної кризи капіталізму у формі криз ринку фінансових інструментів, а потім рецесією західних економік, що розгортається, уряд Тимошенко пропонував країні популістську політику у сфері соціальних виплат. Політика сильної національної валюти, яка відкрила дорогу фінансовим спекуляціям іноземному капіталу, стимулювала імпорт, який боляче вдарив по українських виробниках на тлі глобальних ризиків. І в нинішній ситуації до антикризових напрацювань уряд Тимошенко приступив тільки під тиском політичних опонентів і громадськості. Я вважаю, що ця команда не в змозі реалізовувати ефективну антикризову політику. Питання політичне і правове: «Яка може бути формула зміни команд?» Тут можуть бути теж як правові, так і політичні аспекти: готовність Тимошенко поступитися дорогою ефективнішим антикризовим менеджерам і компроміс у парламенті з приводу формування Кабінету міністрів у статусі виконуючих обов'язки до появи після виборів коаліції і коаліційного уряду. Мені здається, такий підхід виправданий історично, політично і економічно. Але в даному разі, підкреслю, йдеться тільки про пропозицію. Судячи з усього, події розвиватимуться за іншим сценарієм – за сценарієм політичної війни і протистояння. Справа дійшла до того, що уряд і Президент змагаються, хто вдаліше, ефектніше запропонує антикризові заходи. Але це вже зовсім не смішно.
- Чи є вірогідність дефолту в Україні?
- Є таке поняття, як «технічний дефолт», коли той, хто взяв кредит, має потенційну можливість своєчасно його виплачувати, але має тактичні труднощі зі своєчасністю виплат. У нинішній ситуації Україна може зіткнутися із загрозою технічного дефолту. У 2009-2010 роках за корпоративними і банківськими кредитами, дійсно, можуть виникнути ситуації, коли буде ажіотажний попит на валюту. У Національного банку можуть виникнути проблеми, оскільки при падінні виробництва в експортних галузях знизиться надходження валюти. Це супроводжуватиметься погіршенням клімату на внутрішньому ринку, тому що всі, хто займається бізнесом на імпорті, зіткнуться з дефіцитом коштів, які викуплятимуть структури, що виплачують кредити. Тому ось ця вся ситуація у цілому і може призвести до ситуації технічного дефолту. Але мені здається, що все-таки це, швидше, сформульована загроза, ніж реальна можливість. Грубо кажучи, це попередження, яке потрібно враховувати. Тому це мистецтво уряду, це відповідальність бізнесу, це можливість і необхідність відкритого, постійного діалогу національного уряду і бізнесу з приводу зовнішньої і внутрішньої фінансової ситуації. Тут вже не до надприбутків, я думаю, що технічний дефолт залишиться, скоріше, сформульованою загрозою-попередженням, яку можна і потрібно уникнути.
- Навіщо Україна просить такий великий кредит у МВФ? Куди підуть ці гроші?
- Враховуючи, що йдеться про гроші МВФ, ці гроші надходять у розпорядження бюджету. Швидше за все, ці гроші можуть бути використані частково для компенсації за виплатами тих соціально-захищених статей, з якими наразі перебої, пов'язані з надходженнями до бюджету. І частина цих грошей може бути використана для зміцнення державних банків, які можуть проводити антикризову політику на захист внесків населення, пов'язаний з викупом зобов'язань банків, які зараз похитнулися. Грубо кажучи, можуть бути використані для стабілізації у банківській сфері, але на основі бюджетної допомоги державним банкам.
- Коли, за Вашими прогнозами, все ж може відбутися голосування? Чи можливий все-таки варіант скасування указу про розпуск?
- Наскільки я розумію, Президент до останнього наполягатиме на тому, щоб вибори пройшли у грудні. Власне, цю ідею підтримує вже і велика частина парламентаріїв. Видно, проблема полягає у тому, що в стані внутрішнього конфлікту опинилася президентська команда НУ-НС, що ускладнює продуктивне голосування. Можливо, депутати почали турбуватися про свої місця у списках. Можливо, виникли ще якісь інтриги. Але вчорашній день показав, що проблема, перш за все, у президентській команді. Тому шанс на вибори у грудні залишається і, видно, Президентові доведеться ухвалювати рішення, орієнтовані на 21 грудня, але як і раніше, я не виключаю того, що через жорстку блокуючу позицію БЮТ доведеться переглядати терміни і розглядати варіант першого кварталу 2009 року. Але річ у тім, що всі розмови про терміни мають сенс тільки за умови, що Президент не заважатиме парламенту працювати не тільки над антикризовими заходами, але і над бюджетом та політичним законодавством. Багато у чому неконструктивна позиція Президента, його небажання визнавати повноважність парламенту після указу про його розпуск призвели до цієї дихотомії, яка зараз існує. Парламент може і повинен працювати до дня вступу набуття чинності наступного парламенту. Інше політичне питання – це поведінка Блоку Юлії Тимошенко, яка, судячи з усього, продовжить агресивну тактику блокування, і я думаю, що це тема для серйозної розмови у парламенті, можливо, вихід на якийсь алгоритм взаємодії зі взаємними зобов'язаннями, тому що не має парламент потерпати від протистояння Тимошенко і Ющенка. Блокування не можна використовувати в умовах кризи як інструмент гри навколо виборів. Вибори - виборами, а діяльність законодавчого органу - це інша тема. Я вважаю, що лідери провідних фракцій зобов'язані поставити це як ультиматум БЮТ і шукати шляхи нейтралізації такої поведінки.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
