Суди в політичному зашморгу

Останніми роками в Україні третя гілка влади, судова, практично повністю втратила зачатки незалежності, що були, і потрапила під контроль влади політичної. Встановилося навіть якесь правило: коли в українських політиків вичерпуються аргументи політичного характеру, вони переносять свої «розбирання» до судів. Причому, судові органи в таких випадках вибираються зовсім не методом «тику» - представники тієї або іншої політичної сили вважають за краще подавати позови до судів, де працюють їхні послідовники, родичі, або просто лояльні люди. Така вибірковість цілком обгрунтована – звернувшись у лояльний судовий орган, партія може в більшості випадків розраховувати на прийнятний для себе результат справи. Реалії такі, що українські суди перетворилися на інструмент політичної боротьби, що, у свою чергу, привело до практично повної дискредитації судової влади. І приклад нинішніх судових баталій, у яких вирішується доля позачергових парламентських виборів, – вельми показовий.

Перефразовуючи відомий вираз, можна досить точно описати нинішній стан речей в українському політикумі: «робиш вплив на суди – володієш владою». Цією аксіомою успішно оперував у роки свого правління Леонід Кучма. Третя влада в цей період була практично повністю зосереджена в кулаці колишнього господаря Банкової. Судові процеси, затіяні опозицією проти гаранта і його підлеглих, були заздалегідь приречені на провал. Досить пригадати, як закінчилася кар'єра судді Апеляційного суду Юрія Василенка, який ініціював судову тяжбу проти тепер уже екс-президента України.

На жаль, надії на те, що із зміною Глави держави в 2004 році зміниться і підхід до судової системи як до незалежної гілки влади, до теперішнього часу так і не виправдалися. Хоча нинішній Президент Віктор Ющенко з трибуни Майдану не раз проголошував про необхідність реформування судів усіх рівнів, справа за три роки, що минули з його інавгурації, так і не зрушилася з мертвої точки. Цьому є цілком дохідливе пояснення: новий Глава держави розумів раніше, і ще краще усвідомив з дня вступу на вищу посаду в країні одну просту істину – залежний, «кишеньковий» суд суть застав збереження владних повноважень від нападок з боку політичних опонентів. Простіше кажучи, Віктор Ющенко замість реформування складної, багаторівневої системи судочинства країни вирішив пристосувати її для захисту власних інтересів. Втім, при нинішньому гарантові судова система все-таки зазнала «значну» зміну: якщо раніше всі суди підкорялися єдиному центру, розташованому на вулиці Банковій, то з приходом Ющенка виявилось, що мати «своїх» суддів, та й цілі суди може собі дозволити будь-яка партія, яка володіє достатнім фінансово-політичним ресурсом. Так у судових інстанціях почали з'являтися люди в мантіях, які лояльно відносилися до тієї або іншої політичної сили, і які штампують будь-які рішення в її інтересах.

Знаковий прояв цього переплетення політичної влади і судової – численні рейдерські захоплення підприємств, пік яких припав якраз на перші роки правління Віктора Ющенка. Як відомо, влада у нас все ще міцно пов'язана з бізнесом. По суті, поширене явище в українській політиці, коли одна й та ж особа може відстоювати у владі свої бізнесові інтереси, а в бізнесі – політичні. Часто, в оперативних зведеннях про рейдерські захоплення підприємств, які стали можливі завдяки появі «потрібного» судового рішення, мелькали імена представників тієї або іншої політичної партії. Саме суди, причому, місцевого рівня, стали джерелами рейдерської «зарази». Від такої явної причетності до цього, економічного, по своїй суті, виду рейдерства судова система України ще не скоро зможе позбавитися.

Але значно гірше і небезпечніше рейдерство політичне, коли органи судової влади притягуються для винесення ухвал на догоду тим або іншим політичним силам. Дане явище, зазначимо особливо, зародилося також при Президентові Віктору Ющенку. Зараз нікого не дивує, що дію указу Глави держави, ухвали уряду, акту іншого державного органу може зупинити своїм рішенням або визначенням суддя будь-якого суду місцевого значення. Один з яскравих прикладів – ситуація в Київраді взимку-навесні цього року, коли рішення Київської міської територіальної виборчої комісії про позбавлення повноважень ряду депутатів фракції БЮТ і приведення до присяги нових депутатів було оскаржене політичними опонентами цієї партії в одному з місцевих судів у Західній Україні.

Проте, ситуація із заперечуванням указу Президента про розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів – значно серйозніша і, в той же час, показова. Блок Юлії Тимошенко, який вирішив вплутатися в судову тяганину, пішов по шляху найменшого опору, подавши позов до окружного Адміністративного суду Києва, де, за деякими даними, у цієї політичної сили є «свої» судді. Звичайно, БЮТ не важко було оскаржити президентський указ у лояльному до себе суді. Хоча представники Блоку повинні були насамперед звернутися до Конституційного суду, оскільки розгляд подібних справ – у юрисдикції саме цієї судової інстанції. Чому бютівці не звернулися передусім у КСУ (як це зробили роком раніше представники антикризової парламентської коаліції)?

Подальші події показали, що заради втілення або відстоювання власних амбіцій влада політична здатна піти на все – навіть на фактичне знищення влади судової. Причому, забруднилися тут усе: і Президент, який нашвидкуруч звільнив суддю, що зупинив дію указу про дострокові вибори, а потім і зовсім ліквідував весь Окружний Адміністративний суд Києва. І, не в останню чергу, народні депутати, які дійшли до того, що почали відкрито блокувати роботу суддів, скориставшись своєю, притчею, що стала, во язицех, депутатською недоторканністю. Схоже, що всі сумніви стосовно того, чи варто позбавити народних обранців горезвісного імунітету, остаточно відпали саме після описаних вище подій. Навіть міністр юстиції Микола Оніщук уже хлипнув, що інститут депутатської недоторканності доведений до абсурду. «Її сенс полягав у тому, що народні депутати володіють недоторканністю для здійснення своєї парламентської діяльності – при створенні законів. І та обставина, що сьогодні недоторканність використовується для того, щоб торпедувати діяльність судів або ЦВК, говорить про те, що рівень деформації депутатської недоторканності є абсурдним», - сказав Оніщук. «Народний депутат користується імунітетом тільки від його затримання або застосування до нього такого запобіжного заходу, як утримання під вартою. Проте ніде – ні в Конституції, ні в законах – не міститься положення про те, що протиправна діяльність народного депутата не може бути присічена. І обов'язком правоохоронних органів є присікати будь-яку незаконну діяльність – міністра, депутата, посадову особу, - якщо воно здійснює правопорушення, що кримінально або адміністративно карається», - сказав Оніщук.

У тому, що недоторканність з народних обранців пора знімати давно, не сумніваються всі. Крім самих народних депутатів, які під тим або іншим приводом відсовують розгляд цього питання ось уже який рік підряд. Проте, ситуація дійсно стала абсурдною, і нардепи, що горланять, зовсім не йдуть на користь державності України.

Чим би не закінчилося судове протистояння між Президентом Віктором Ющенком, який розігнав парламент, і прем'єр-міністром Юлією Тимошенко, яка оскаржує це рішення, очевидне одне: це всього лише репетиція перед серйознішими подіями, які розгортатимуться в час і, очевидно, після оголошення результатів виборів Глави держави. Пригадаємо, що в 2004 році перемогу Віктора Ющенка забезпечив найвищий судовий орган України - Верховний Суд. Немає сумнівів у тому, що судова система стане одним з основних знарядь протистояння між головними претендентами на посаду Глави держави. Саме тому чинному гарантові так важливо вже зараз зрозуміти, на які суди він може розраховувати, якщо ситуація піде не по наміченому Банковою шляху, а які потрібно приструнити вже зараз. Мабуть, що у вже новому скликанні Верховної Ради Президент активізує роботу по цьому напряму. Судова реформа стане для нього одним з пріоритетів – разом з реформою конституційною. Звичайно, що ефективність цієї роботи безпосередньо залежатиме від того, яке представництво матиме пропрезидентська політична сила (або, що не виключено, сили) в парламенті сьомого скликання, і не в останню чергу – від рівня домовленостей з можливими прихильниками з числа опозиційних партій. Тим паче, що необхідна заготівка у Віктора Ющенка вже є. Мова – про проект закону «Про судовий устрій і статус суддів», який 18 червня 2008 року був рекомендований комітетом Верховної Ради України з правосуддя для ухвалення в другому читанні. Цей документ – компіляція з двох відповідних проектів, внесених у грудні 2006 року на розгляд парламенту Президентом України. Провідні юристи вже не раз піддавали жорсткій критиці даний законопроект, ухвалення якого, на їхню думку, приведе до остаточної втрати незалежності суддів і встановлення повного контролю над ними з боку політичного керівництва країни. І хоча даний законопроект з відомих причин ще не прийнятий, але спроби реалізувати його окремі положення вже зараз, видні неозброєним оком.