Як і очікувалося, після консультацій у вівторок Президента Віктора Ющенка з представниками всіх парламентських фракцій на світло з'явився черговий Указ про черговий розпуск Верховної Ради. Недовговічність існування українського парламенту шостого скликання, яку передбачали деякі політики, що залишилися минулого року без справ, підтвердила виключення, що стало, на жаль, правилом: нинішній Глава держави здатний використовувати Конституцію, гарантом якої він є, як найефективнішу зброю для боротьби проти своїх політичних опонентів.
Аналогії з весною 2007 року напрошуються самі собою. Тоді Віктор Ющенко використовував Основний Закон держави, щоб усунути прем'єр-міністра Віктора Януковича, і зруйнувати антикризову парламентську коаліцію, що відмовлялася «танцювати» під президентську дудку. Причому, привід для усунення політиків-конкурентів, який підібрав гарант не без допомоги керівника свого Секретаріату Віктора Балоги, до цих пір викликає спори. Нагадаємо, рік тому Ющенко чинив опір тому, яким чином поповнювалася антикризова коаліція – в її склад вливалися не фракції, а окремі депутати з опозиційних тоді фракцій БЮТ і «Наша Україна». У 2008 році цілі у Глави держави залишилися колишні – змістити невигідного йому керівника Кабміну Юлію Тимошенко, і для цього він знову використовував коаліцію. Але якщо в минулому році приводом для розпуску парламенту і відставки прем'єр-міністра був вибраний незаконний, на думку Ющенка, спосіб формування більшості, то цього року причиною стало небажання фракцій Верховної Ради створити коаліцію замість тієї, яку завдяки інтригам оточення Президента, зруйнував сам гарант.
Ганебність нинішньої ситуації в тому, що владу не поділили колишні соратники по революційному Майдану. Чи думала Юлія Тимошенко, коли в 2007 році підтверджувала правильність рішення Віктора Ющенка про розгін парламенту і примушувала своїх депутатів скласти повноваження, що рік потому вона сама опиниться в шкірі Януковича? Навряд чи. Бо Юлією Володимирівною керував тверезий політичний розрахунок: скинувши руками Президента з посади прем'єр-міністра лідера Партії регіонів, Тимошенко мала намір сама зайняти вакантне місце. Одного лише не врахувала нинішня керівниця уряду: прем'єр, та ще з такими розширеними повноваженнями, автоматично стає для Глави держави ворогом №1. І Президент піде на все, щоб такого ворога усунути. Навіть пожертвувавши демократичною коаліцією й економічним спокоєм країни.
Президент у політичному цейтноті
Втім, про те, що позачергових виборів Верховної Ради уникнути не вдасться, можна було легко здогадатися по тому, з якою наполегливістю Віктор Ющенко і його оточення добивалися розвалу демократичної коаліції і – формування більшості на основі БЮТ і Партії регіонів. Причому, і в першому і в другому випадку йому підіграли ті, проти кого він і заварив цю політичну кашу. Як відомо, формальною причиною для виходу фракції НУ-НС зі складу демократичної більшості стало сумісне голосування 2 вересня Блоку Юлії Тимошенко і Партії регіонів за ряд законопроектів, що в тій чи іншій мірі звужують повноваження Глави держави. Протлумачивши цей факт як формену зраду, частина лояльних Главі держави ну-нсівців заявила про неможливість знаходитися в одній спайці з БЮТ. І на початку вересня коаліція демократичних сил перестала існувати. Це, згідно регламенту коаліції, повинно було спричинити за собою відставку уряду. Коли ж Юлія Тимошенко заявила, що покидати посаду прем'єр-міністра не збирається, Президент сотовариші почали розробляти другий варіант зсуву «норовистої», публічно закликаючи представників БЮТ і ПР сформувати в парламенті нову більшість. Тим самим, гарант підставляв Тимошенко, штовхаючи її на, за його словами, протиприродний союз. Звичайно, Глава держави певною мірою ризикував: якби коаліцію у складі БЮТ і Партії регіонів було створено, її представники практично напевно втілили б у життя свій намір змінити Конституцію так, щоб максимально ослабити вплив Президента на виконавчу владу в країні. Але розрахунок Банкової виявився вірним: Юлія Тимошенко, думаючи лише про збереження прем'єрського крісла, вирішила піти назустріч вимогам Ющенка відмінити закони, прийняті 2 вересня і підписатися під резолюцією щодо негативної оцінки дій Росії в грузино-осетинському конфлікті. Але такі жертви гарантові вже були не потрібні. Він твердо вирішив узяти курс на дострокові парламентські вибори. А пізнє «запалення» Тимошенко лише дискредитувало її саму і весь БЮТ в очах їх ситуативних союзників. І поставило під питання можливість формування у Верховній Раді сьомого скликання коаліції без участі партії Ющенка. БЮТ просто ні з ким буде (навіть за умови, що в Раду прийде та ж кількість депутатів-бютівців) створювати антипрезидентську більшість: регіонали навряд чи захочуть союзничати на постійній основі з «кидалами», а решта партій просто не зможе кількісно доповнити коаліцію, де очолюючою силою буде БЮТ. Отже варіант створення в оновленій Верховній Раді широкої коаліції як ніколи реальний.
Проте, є ще один дуже цікавий аспект, який бурхливо обговорювався в політичному середовищі. Це – дата проведення позачергових виборів. Ще до того, як стало відомо про «червоний» день календаря, політики й політологи ворожили: призначить Президент перевибори цього року, чи відкладе на весну 2009 року. Причому, другий варіант був би дуже корисний для України не так у політичному, як у соціально економічному плані. Зараз країна – на межі фінансово-економічної прірви. Щоб врятувати Україну від потрясінь, політики, відклавши убік владні амбіції, повинні б були зосередитися на пошуку ефективних способів запобігання економічній кризі в країні. Передусім, це стосувалося б оздоровлення монетарної політики держави, рішення «газового» питання, і узгодженої роботи над бюджетом 2009 року. Якби парламентарії, Президент і уряд пішли на такий крок – можна було б і національну економіку врятувати, і довіру громадян укріпити. Які б «віддячили» політикам на весняних виборах.
Але Віктор Ющенко такий варіант розвитку події геть відкинув. Фактично наплювавши на долю довіреної йому народом держави, гарант призначив вибори до Ради на 7 грудня 2008 року. В умовах економічної кризи, що посилюється з кожним днем, це рішення Президента не може викликати нічого, крім огиди. Адже нові вибори – це нові витрати з державного бюджету. Гроші, які б могли піти на фінансування соціально-економічних статей, підуть на організацію і проведення позачергової виборчої кампанії. Задамося питанням: невже Віктор Ющенко не розуміє, що гратися в демократію в такий важкий період для національної економіки чревато серйозними проблемами? Напевно розуміє. Так чому ж він на це йде? А він не може не йти на такий крок, коли на кону – влада. Чинник часу – ось що зараз головне для гаранта. Якби він не розігнав парламент цього року, він не зміг би цього зробити в 2009 році! Саме тому, що Конституція України забороняє Президентові достроково припиняти повноваження Верховної Ради в останні шість місяців терміну повноважень самого Глави держави (ст. 90). Тобто, якби Верховна Рада проіснувала в безкоаліційному (що, в принципі, допустимо) стані до весни-літа 2009 року, і Віктор Андрійович був би не в праві розгонити парламент. А, отже, і прибрати з посади прем'єра свого головного політичного опонента – Юлію Тимошенко.
Вибори-2008: невизначений формат
Звичайно, якби українські політики не на словах, а на ділі ратували за інтереси своїх виборців, вони б на авантюру Президента не пішли. А так навіть справжні (на словах) супротивники дострокових виборів уже давно розгорнули свої штаби, мобілізували агітаторів, розкупили рекламні площі в регіонах України.
Тим часом, поки залишаються невирішеними два питання: як профінансувати позачергове волевиявлення, і який вигляд матиме закон про вибори-2008?
Рішення першого питання припускає внесення змін до державного бюджету. ЦВК уже повідомила попередню суму витрат на вибори – 417 млн грн. Віктор Ющенко, у свою чергу, закликав депутатів Верховної Ради проголосувати за ці зміни до бюджету. Відмовилися це робити бютівці, не визначилися – комуністи і литвинівці. Про підтримку даної ініціативи висловилися ну-нсівці й регіонали – їхніх голосів буде достатньо для проведення таких змін. Втім, і решті парламентаріїв, схоже, доведеться піти на такий крок – адже на вибори вирішили йти всі без виключення. Звичайно, потягнути гуму чисто з принципу може фракція БЮТ. Для цього вона вчора уже заблокувала парламентську трибуну. Але її позиція навряд чи щось змінить корінним чином. Тобто, гроші на організацію виборчої кампанії так чи інакше виділять.
Друге ж питання - змінювати чи ні систему виборів з пропорційної на мажоритарну, і відкривати при збереженні першої системи виборчі списки чи ні - значно складніше. Вже зараз ясно, що система виборів, як би того не хотіли окремі представники українського політикуму, навряд чи зазнає зміни. Тобто, обирати депутатів до Верховної Ради сьомого скликання ми будемо по тій же пропорційній системі. З відвертістю списків – взагалі біда. Одна жорстка позиція Юлії Тимошенко, яка виступає різко проти того, щоб списки були відкритими і виборці б бачили, кого їм пропонують пустити до парламенту, дуже і дуже показова. Не думаю, що в такий короткий термін яка-небудь з партій ратуватиме за відкриття списків. Хоча піар на цій темі постараються зробити всі без виключення.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом