За два тижні політичне життя в Україні знову заб'є повноводним ключем: відпочилі й засмаглі народні обранці повернуться під купол на Грушевського, 5, щоб дати старт черговій, третій за рахунком, сесії Верховної Ради. Уже зараз можна сказати, що новий парламентський сезон буде не по-осінньому спекотним. Порядок денний сесії ряснітиме масою резонансних питань. Серед них одним з найбільш насущних буде - вірогідний розпад чинної і можливе створення нової парламентської коаліції. І, відповідно, уряду.
Як відомо, формальним приводом для припинення діяльності коаліції демократичних сил став у червні 2008 року вихід зі складу парламентської більшості двох депутатів. Від БЮТ «вихідцем» за власним бажанням став Ігор Рибаков, від «Нашої України – Народної самооборони» - Юрій Бут. Ця обставина дала привід опозиції звернутися до голови Верховної Ради Арсенія Яценюка з вимогою зачитати заяву про фактичний розпад парламентського союзу фракцій БЮТ і НУ-НС. Проте, спікер відмовився оприлюднити вирок коаліції, члени якої (в основному, з пропрем'єрської фракції) відчайдушно заявляли про те, що кількісне зменшення більшості до його розпаду привести не може. Депутати, які відстоюють коаліцію, наполягали на тому, що, згідно Конституції, більшість формують депутатські фракції, отже, і розформовувати це парламентське створення можуть тільки ці структури. При цьому, БЮТ мав намір у швидкому порядку виключити зі своїх лав і позбавити депутатських повноважень Ігоря Рибакова, одночасно подавши в Центрвиборчком прохання на реєстрацію наступної за списком Блоку людини народним обранцем. Бліцкріг фракції, як ми пам'ятаємо, не вдався – ЦВК під різними приводами (одним з яких став позов Рибакова з приводу незаконного, на його думку, виключення його з Блоку) вимоги БЮТ не задовольнила. У відношенні ж Юрія Бута, що пройшов до парламенту за списком «Народної самооборони», «рідна» фракція не була така однозначна і намірів про швидку розправу над «вихідцем» з коаліції не оголошувала.
Паралельно з такою активно-пасивною боротьбою за збереження більшості, опозиція (переважно в особі представників Партії регіонів) робила спроби розвалити коаліцію ззовні. Крім публічного тиску на керівництво Верховної Ради, «регіонали» ініціювали подання до Конституційного суду. У ньому парламентарії просили роз'яснити, в яких випадках коаліція депутатських фракцій у ВР припиняє діяльність (є повноважною), чи припиняє вона свою діяльність у разі зменшення чисельного складу до меншої кількості народних депутатів України, чим визначено Конституцією. Також депутати ставили запитання, чи розповсюджується вимога щодо формування коаліції депутатських фракцій у ВР народними депутатами за умови, якщо до неї входить більшість народних депутатів від конституційного складу ВР, на весь період діяльності (функціонування) коаліції чи лише на момент формування коаліції. Як відомо, в роз'ясненні цих питань КС парламентаріям відмовив, пославшись на те, що це не входить в компетенцію суду. Тоді 105 «регіоналів» подали друге подання, яке відрізнялося від першого лише тим, що депутати просили КС дати офіційне тлумачення терміну або змісту згаданих вище понять. Ця частина подання, як повідомив на пленарному засіданні суддя-доповідач у справі Дмитро Лілак, була прийнята до розгляду Конституційним Судом. Того ж дня судді перейшли до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
По суті, ця подія стала прелюдією до політичного сезону, що стартує зовсім скоро. З коментарів депутатів-членів коаліції можна зробити висновок: від бравурно-упевненого настрою представників більшості не залишилося й сліду. Ще пару місяців тому бютівці (в основному) і нунсівці стверджували, що їхньому парламентському союзу нічого не загрожує. А Президент Віктор Ющенко і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, щосили роблячи хорошу міну при поганій грі, при кожній слушній нагоді запевняли, що коаліція дієздатна і працюватиме надалі. Але серйозні іспити, як – ухвалення змін до бюджету країни, парламентська більшість здала з великими потугами. Тепер же такий самовідданий настрій у стані «демократів» не присутній і зовсім. Так, у нещодавньому інтерв'ю ForUm’у депутат-нашоукраїнець Павло Жебрівський досить ухильно відповів на запитання про можливу участь його фракції в голосуванні по відставці Кабміну Тимошенко. У світлі ж останніх скандалів між Секретаріатом Президента і главою уряду можна припустити, що фракції НУ-НС вже незабаром доведеться визначатися з тим, на чиїй стороні виступити. І чи варто їй, в світлі президентських виборів, що наближаються, і очевидної роз'єднаності між Ющенком і Тимошенко, ратувати за збереження такого суперечливого парламентського союзу.
У віртуальності коаліції, схоже, не сумнівається і член фракції БЮТ Микола Томенко. Учора він заявив, що «уряд Юлії Тимошенко діятиме в Україні до президентських виборів з ситуативною більшістю в парламенті». Тим самим, політик підтвердив, що про стрункість коаліційних рядів мови вже бути не може, і «уряд буде приречений домовлятися з парламентськими фракціями за рішенням важливих питань». У той же час, він припустив, що більшість на основі НУ-НС і Партій регіонів мало ймовірна, оскільки у цих політичних сил різна позиція стосовно грузино-осетинського конфлікту і щодо вступу України в НАТО.
Тим часом, припущення про нестабільність коаліції висловив і колега Томенка за фракцією Андрій Портнов. Депутат, зокрема, заявив, що «в парламенті можливе певне перегрупування». Крім того, він виразив упевненість, що «Конституційний суд не може своїми рішеннями регулювати ті питання, які регулюються виключно законами України і повинні затверджуватися виключно Верховною Радою. У Конституції достатньо врегульовано це питання для того, щоб чинна коаліція існувала і виконувала свої функції».
Постійна апеляція прихильників збереження більшості до норм Основного Закону й Регламенту Верховної Ради, здавалося б, обгрунтована. Коли б не одна обставина, зумовлена, до речі, в тому ж Регламенті (ст. 66, пункт 1.2) і прописана в коаліційній угоді між БЮТ і НУ-НС (розділ XIII, пункт 13.1.2). У цих статтях йдеться про те, що «коаліція припиняє свою діяльність у разі входження в неї менше 226 депутатів». Отже, законні обгрунтування для розпаду парламентської більшості були вже в червні. Але Арсеній Яценюк робити відповідну заяву, як указувалося вище, відмовився. Ймовірно, стримуючим чинником для спікера була загроза втрати власне крісло, адже, як випливає з того ж розділу XIII (пункт 13.2) коаліційної угоди, припинення діяльності коаліції має на увазі відставку не тільки прем'єр-міністра й уряду, але й голови Верховної Ради. Але якщо ще в червні Президент, який, до речі, висунув Яценюка на посаду спікера, демонстрував, що про розвал більшості він навіть не думає, то зараз ситуація змінилася.
Віктору Ющенку вже відверто невигідний протиприродний союз у Верховній Раді, який до ладу не може прийняти жодного значущого законопроекту. Досить пригадати ті 12 законопроектів, ухвалення яких особливо обговорювалося в коаліційній угоді, і які Гарант неодноразово називав невідкладними. Але коаліція кожного разу відкладала їх у такий довгий ящик, що коли-небудь терпіння у Глави держави могло лопнути. Досить пригадати обставини ухвалення того ж закону «Про Кабмін», який бютівська частина коаліції проголосувала тільки в обмін на підтримку ну-нсівцями пакету антиінфляційних законопроектів.
Втім, і Юлії Тимошенко, схоже, вже немає користі від коаліції в тому розбалансованому стані, в якому вона знаходиться понині. Системного, без сучка і задирочки, прийняття урядових законопроектів від нинішньої більшості (особливо в світлі охолоджування відносин Президента і прем'єра) главі Кабміну чекати, мабуть, не варто. Ситуативність же в законодавчому процесі, про яку говорив Томенко, обходитиметься Тимошенко «дедалі дорожче». І не тільки в політичному плані. Проте, ні прем'єр, ні Глава держави не зважаться зробити перший крок для знищення нинішньої більшості. Найімовірніше, роль руйнівника коаліції вони віддадуть меншості – Партії регіонів, яка не втомиться вимагати розпуск більшості через Конституційний суд. До остаточного розвалу демократичного парламентського союзу ініціатори його створення, Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, всіляко підтримуватимуть його дієздатність. Тому що навіть таке, віртуальне, існування коаліції є хоч якимсь підтвердженням живучості демократичних принципів у нашій країні. Питання лише в тому: чи повірить народ України в цю віртуальну реальність?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом