Грузинські акценти українського політикуму

Схоже, що для українських політиків стало правилом використовувати будь-яку резонансну подію з максимальною політичною вигодою для себе, попутно прагнучи якомога більше обчорнити свого конкурента. Так само наприкінці липня, коли від наслідків великого паводку страждали більшість областей Західної України, поступила прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Глава Кабміну зуміла використати помилку свого, мабуть, найбільш непримиренного останнім часом опонента, Президента Віктора Ющенка (який у розпал лиха покотив на відпочинок до Криму), з користю для свого рейтингу. Проте всього через тиждень Главі держави вдалося відігратися. Приводом для того, щоб принизити Тимошенко, послужив трибічний військовий конфлікт між Південною Осетією, Грузією і Росією. Причому, безпринципність, з якою Банкова розвернула пропаганду проти прем'єр-міністра, укотре продемонструвала, що війна між Ющенком і Тимошенко за майбутні президентські регалії ведеться з особливим цинізмом і запеклістю. І в такій війні для сторін, що змагаються, – всі засоби і прийоми хороші.

Політик, що відмовчується, – «мертвий» політик?

Не секрет, що одна з головних властивостей політика – мати свою позицію з будь-якого, хоч трохи резонансного питання. Політичний діяч, який відмовляється коментувати ту або іншу ситуацію у внутрішньо- або зовнішньополітичному житті апріорі приречений на те, щоб уславитися некомпетентним і нерішучим. Особливо така поведінка шкодить політичному іміджу персони, яка намірилася в найближчому майбутньому зайняти найвищу посаду в державі, стати, без перебільшення, лідером нації.

Якщо брати до уваги суто внутрішньополітичні аспекти, то мовчання Юлії Тимошенко з приводу військових дій на Кавказі політичні опоненти прем'єра тлумачили по-своєму, і не забули звинуватити главу Кабміну у всіх смертних гріхах. Перш за все, проти Тимошенко зіграла та обставина, яку вона лише пару тижнів тому ефективно використовувала в дискредитації Президента і його канцелярії. Прем'єр дуже невчасно віддалилася на відпочинок, хоча ще в середині липня запевняла громадськість, що «поки депутати й Президент на канікулах, уряд працюватиме, забувши про відпочинок». Ця фраза, вимовлена керівником Кабміну на засіданні, яке пройшло після провалу проекту закону про зміни до бюджету України, була старанно розтиражована в ЗМІ. Вирішивши, що ретельно попрацювавши в затоплених областях Західної України і продавивши таки поправки до бюджету, вона заслужила відпустку, Тимошенко відбула в невідомому досі напрямі. Але тут, на її лихо, трапився згаданий вище конфлікт. І прем'єр, яка раніше проявляла завидну активність у зовнішньополітичному вимірюванні, вирішила ніяк не відреагувати на те, що трапилося в Південній Осетії. Цього очевидного промаху політичні конкуренти їй не пробачили. І почали методично «розмазувати» Тимошенко.

Секретаріат Президента не поскупився на уїдливі коментарі з приводу відсутності оцінки осетинських подій у керівництва уряду. Заступники Віктора Балоги, Андрій Гончарук і Андрій Кислінський, послідовно запідозрили Тимошенко в підіграванні в цій ситуації Кремлю. Так, на думку Гончарука, Тимошенко «займає вичікувальну позицію для того, щоб не псувати свої відносини з Росією, розраховуючи на її підтримку в майбутньому в тому або іншому питанні». На день пізніше його колега Кислінський був конкретніший в оцінці тривалого мовчання глави Кабміну. Він заявив, що в Секретаріаті Президента «здогадуються про домовленості Блоку Юлії Тимошенко з Росією про підтримку майбутньої кандидатури від блоку на виборах Президента України з боку Росії». Таких домовленостей, за даними Кислінського, одинадцять, і стосуються вони як паливно-енергетичної сфери, так і зовнішньополітичних аспектів (заборона БЮТ процесу приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО, заняття проросійської або нейтральної позиції в конфлікті з Грузією). Примітно, що наявність контактів Тимошенко з Кремлем побічно підтвердили і в Партії регіонів. Так, депутат-регіонал Михайло Чечетов заявив, що «Тимошенко все-таки бачить серйозну підтримку на майбутніх президентських виборах з боку Росії. І зараз підтримати Ющенка, який однозначно став на сторону офіційного Тбілісі, для неї рівносильно самогубству. Оскільки Тимошенко бачить себе в кріслі президента, вона зайняла страусину позицію по відношенню до російсько-грузинського конфлікту, тим самим заховавши голову в пісок».

Достатньо серйозний шлейф звинувачень, чи не так? Дуже непереконливими показалися спроби колег по партії, Сергія Терьохіна й Олександра Турчинова, пояснити мовчання Тимошенко. Так, перший віце-прем'єр украй м'яко озвучив позицію уряду щодо кавказької кризи, не уточнивши при цьому, що такої точки зору дотримується конкретно Юлія Володимирівна. А депутат-бютівець взагалі висунув припущення, що прем'єр утримується від коментарів з приводу військових дій у Південній Осетії і Грузії, через те, що розділення повноважень Президента і прем'єра не дають однозначного права главі уряду коментувати події зовнішньополітичного характеру. «Тому, для того, щоб не вступати в чергові конфлікти з гарантом нашої Конституції, уряд і ухвалив таке (не коментувати події на Кавказі – ред.) рішення», – сказав він.

Схоже, що в Секретаріаті Президента заздалегідь припускали, що виправдовуватися Тимошенко буде нічим. Дійсно, не стане ж Юлія Володимирівна визнавати, що танцює під дудочку Кремля? Але й спростування існування подібних контактів і домовленостей з боку прем'єра також навряд чи послідує – адже вона віддає собі звіт, що будь-яке заперечення її опоненти використовують собі на благо, а Тимошенко – на шкоду. Отже главі Кабміну залишиться один прийнятний вихід з ситуації, що склалася, – перемикання суспільної уваги на більш насущні проблеми усередині держави. Ймовірно, що вже найближчими днями, якщо грузино-осетинсько-російський конфлікт буде вичерпаний, Юлія Володимирівна знову з'явиться в країні і постарається перемкнути увагу на усунення наслідків паводку в Західній Україні, і почне розбиратися з нафтотрейдерами, які підняли ціни на бензин. Тут прем'єр, очевидно, сподіватиметься на принцип «своя сорочка – ближче до тіла», а вирішення зовнішньополітичних проблем постарається перекласти на плечі Віктора Ющенка, звівши роль Кабміну в цьому питанні до діяльності Міністерства закордонних справ.

Між ворогами й недругами

Якщо у внутрішньополітичному аспекті дії Віктора Ющенка і його канцелярії можна розглядати як більш-менш вдалі, то в зовнішньополітичному плані його діяльність не така однозначна.

По-перше, під час конфлікту в Південній Осетії з'ясувалося, що основним постачальником зброї для Грузії стала Україна. З одного боку, постачання ці не є чимось незвичайним: наша країна, як один з найбільших виробників озброєння, має право продавати його кому завгодно – адже це також бізнес, на якому українська держава заробляє хороші гроші. З іншого боку, реалізація зброї в країни, де потенційно може виникнути конфлікт на зразок грузино-осетинського, повинна жорстко контролюватися. Це, передусім, необхідно осмислити вищому керівництву країни, яке відповідальне за зовнішньополітичний імідж України. Тому, в цьому ключі, здається цілком резонною вимога Партії регіонів про введення ембарго на постачання озброєння до Грузії й інших «гарячих» точок планети. Крім того, як повідомили в прес-службі партії, регіонали мають намір ініціювати створення тимчасової слідчої комісії в парламенті, щоб з'ясувати обставини й умови постачань зброї до Грузії.

По-друге, намір Президента Віктора Ющенка в односторонньому порядку переглянути деякі положення Великого договору між Росією й Україною, а також угоди щодо базування на території нашої країни Чорноморського флоту РФ, викликало неоднозначну реакцію. І перш за все – у Росії.

З одного боку, упорядкувати пересування кораблів Чорноморського флоту Росії в українській акваторії і уточнити регламент пересування військ ЧФ Росії по території України, на практично одностайну думку військових експертів, нашій державі треба було зробити давно. З іншого боку, робити це, порушуючи норми міжнародного права, Віктору Ющенку, напевно, не слідувало. Так, на думку політолога Андрія Єрмолаєва, Президент зробив політичну помилку, коли почав регулювати проблему звітності іноземних озброєних громадян перед ним, як Главою української держави. «Цей указ є символічним. Він став жестом непідтримки Росії. Ющенко не може йти на гучні політичні заяви, про це говорить його обережний виступ у Тбілісі, але шукає шляхи, щоб продемонструвати свою орієнтацію на ті сили, які підтримують Грузію.

Всі дії Президента підводять Україну до прямого протистояння з Росією. Ці рішення Ющенко ухвалює сам. Зміна Великого договору повинна проводитися в рамках двосторонніх переговорів без епатажу», - вважає експерт.

Тим часом, щоб зменшити вірогідні негативні наслідки від ухвалення даного Указу, на Банковій вирішили перевести стрілки на ту ж Тимошенко. Так, перший заступник глави Секретаріату Президента Олександр Шлапак зазначив, що прийняті Кабміном на засіданні ще 25 червня 2008 року проекти постанов про порядок пересування ЧФ Росії в українській акваторії і регламент пересування військ ЧФ Росії по території України не були оприлюднені. Оскільки 28 червня прем'єр-міністр Юлія Тимошенко відбула з офіційним візитом до Росії, під час якого, нагадаємо, вирішувалося питання постачань газу до України. Тепер же, за словами Шлапака, назріла гостра необхідність, щоб Кабмін негайно підписав і оприлюднив вказані документи. Причому, в строго певний термін – до 10.00, 13 серпня. Наскільки відомо, цього уряд не зробив. Що дало Віктору Ющенку формальний привід, задіявши РНБО, прийняти згаданий вище указ.

Як би там не було, особливо спокушатися Президенту з приводу того, що він завдав відчутну втрату по іміджу Тимошенко, удавшись до прийомів внутрі- і зовнішньополітичного пресингу, мабуть, не варто. Адже, зрештою, українська громадськість, так само як і політикум, не змогли виробити консолідовану позицію з приводу кавказького конфлікту. Отже, очевидна різниця думок стосовно подій у Грузії може нівелювати зусилля Банкової щодо дискредитації прем'єр-міністра.