Прихильники «стихійного» самопіару

До початку чергового політичного сезону в Україні, який, як правило, стартує з відкриттям чергової, осінньої, сесії Верховної Ради, залишилися лічені тижні. Проте двоє із трьох основних, по суті, політичних гравців країни - Президент Віктор Ющенко і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко - не стали чекати старту зазначеного вище сезону, ще минулого тижня вступивши у досить гостру боротьбу за збільшення власного рейтингу. Схоже, що і гарант і прем'єр вирішили слідувати народній мудрості, яка свідчить: один літній день увесь рік годує. А який у нас наступний 2009 рік? Правильно – рік президентських виборів.

Відразу ж зазначимо: не станься наприкінці липня 2008 року у західних областях України стихійного лиха, навряд чи б вітчизняні політики перервали свої традиційні літні відпустки, і у глави Кабміну, так само як і у гаранта, не з'явився б привід до настання осені обмінятися з суперником по президентських перегонах кількома досить відчутними уколами. Адже поправки до держбюджету, які не без допомоги, як зазначала Юлія Тимошенко, Президента були провалені на сесії парламенту, що закрилася на початку липня, повинні були стати тим фундаментом, на якому будували б свої тактики майбутньої політичної боротьби представники Банкової та опозиції. Для Віктора Ющенка ухвалення Верховною Радою розробленого його Секретаріатом проекту змін до бюджету країни означало б хай і тактичну, але все-таки перемогу над нинішнім прем'єром. Крім того, гарант ймовірно серйозно розраховував на підтримку опозиції в особі Партії регіонів, яка вже не раз заявляла про своє бажання повернутися у виконавчу владу. Одним із найбільш реальних шляхів для втілення прагнень регіоналів міг би стати їхній, хай і ситуативний, союз з пропрезидентською фракцією НУ-НС у парламенті, в результаті якого уряд Юлії Тимошенко був би відправлений у відставку, а крісла у новому Кабміні поділили представники нової парламентської більшості. Природно, що для реалізації такого плану було б необхідно знайти досить вагомий привід. Гіпотетичною причиною для переформатування парламентської коаліції могло б стати рішення Конституційного суду з приводу легітимності нинішньої більшості у Верховній Раді, яка, як відомо, після виходу із її лав ну-нсівця Юрія Бута і бютівця Ігоря Рибакова не налічує визначеної Конституцією кількості депутатів. Знову ж таки – такий сценарій заготовлювався регіоналами і Банковою під осінь. І цілком можливо, його б удалося реалізувати. Не станься згаданого вище стихійного лиха у Західній Україні.

Повені у трьох областях країни дали привід уряду вимагати від керівництва Верховної Ради скликання позачергової сесії, на якій були-таки прийняті зміни до держбюджету. Нехай за основу і не був узятий урядовий проект, Юлія Тимошенко використала чинник природної катастрофи для зміцнення своїх електоральних позицій на всі сто. Перш за все, прем'єрові вдалося нівелювати одну із головних бюджетних вимог Віктора Ющенка – істотне збільшення фінансування оборонного комплексу. 31 липня гроші, які, за задумом Президента, мали піти на потреби Міноборони, були направлені на усунення наслідків стихійного лиха. Відразу ж після голосування щодо проекту змін до бюджету країни глава Кабміну заявила, що завдяки виключно активності уряду бюджетні кошти отримають аграрії, шахтарі та інші категорії населення, які, за словами прем'єра, найбільше потерпіли від того, що поправки до головного фінансового документа країни не були прийняті на черговій сесії Верховної Ради. Черговий натяк на потурання з боку Президента був миттєво розтиражований ЗМІ – і Юлія Володимирівна отримала у свою скарбничку додаткові електоральні бали. На руку керівниці Кабміну зіграла і та обставина, що гарант якраз відбув на відпочинок до Криму: Тимошенко вдалося обіграти образ невтомної трудівниці на тлі ледаря-Президента. Вийшло дуже переконливо: Віктор Ющенко відразу ж перервав відпочинок і змушений був тиждень ходити по коліно у воді, що розлилася на території затоплених областей, намагаючись показати, наскільки близько він сприймає біди населення, яке потерпіло від повені.

Проте піар-кампанія Тимошенко, націлена на створення негативного іміджу глави держави, який своїми діями нібито зірвав вдале ухвалення поправок до бюджету, вже принесла свої плоди. Якщо вірити даним оприлюдненого дослідницькою компанією «ФОМ-Україна» соцопитування, яке було проведене в середині липня, найменшу довіру в українців зараз має саме Віктор Ющенко. Соціологи виявили до непристойності низький рівень електоральних симпатій до персони нинішнього Президента за останні три роки – 7%! При тому, що у його вірогідних конкурентів за посаду глави держави на виборах 2009 року, Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, рейтинг вище президентського у три з половиною рази. Ці дані, як випливає із дослідження експертної думки, проведеної серед вітчизняних політологів і політичних експертів компанією «Соціовимір», дали підстави говорити про те, що шанси на перемогу Віктора Ющенка у президентських перегонах вельми і вельми примарні.

Тим часом Юлія Тимошенко на вчорашньому засіданні уряду заявила про чергову перемогу Кабміну. Як досягнення її уряду прем'єр-міністр повідомила про дефляцію на рівні 0,5%, зафіксовану Держкомстатом за липень 2008 року. Ця обставина дала Тимошенко привід винайти зброю проти неугодних їй губернаторів – глава уряду має намір звільняти керівників обладміністрацій за інфляцію за підсумками місяця. Привід справді унікальний. Особливо якщо врахувати, що липнева дефляція, на думку співробітника Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Всеволода Степанюка, «суто сезонний чинник, який обумовлений скороченням споживання енергоресурсів і хорошим багатим урожаєм». Інших причин для уповільнення темпів інфляції, за словами експерта, на жаль, в країні не спостерігається. Експерт упевнений: зараховувати дефляцію до заслуг уряду, як це робить Тимошенко, помилково. Якби цей процес пояснювався ефективністю економіки, впровадженням енергозберігаючих технологій і підвищенням продуктивності праці – ось тоді, на думку експерта, можна було б говорити про плідну роботу Кабміну у справі боротьби з інфляцією. Отож вимагати від губернаторів збереження дефляції у підпорядкованих їм областях – не підтримувана ніякими економічними чинниками утопія. Або – спосіб політичної боротьби з виконавчою гілкою влади, контроль над якою апріорі належить Президентові. Проте немає приводу вважати, що Тимошенко сама не усвідомлює абсурдності вимог, які висуваються головам ОДА. Подібний «наїзд» на губернаторів – ще один піар-хід, яким прем'єр спробувала додати значущості досягнутого її Кабміном «досягнення». І – хоч на дещицю збільшити рейтинг народної до себе довіри. Треба віддати їй належне – глава уряду досить ефективно використовує свою посаду, одночасно докладаючи чималих зусиль, щоб «втопити» Віктора Ющенка. І якщо перший порив Тимошенко (повернення внесків Ощадбанку СРСР) Президентові вдалося практично звести нанівець (завдяки зривам програми приватизації і перешкод при затвердженні поправок до бюджету), то другу можливість пропіаритися в масштабах країни (відшкодування втрат потерпілим від повеней) Віктору Андрійовичеві, як не крути, присікти не вдасться.

Тут гарант знову опинився у ролі того, хто наздоганяє. Тепер, скільки б часу Президент не провів на Західній Україні, йому навряд чи вдасться здобути лаври головного рятівника жителів Прикарпаття, які зазнали лиха. Звичайно, використовуючи чималі інформаційні та адміністративні ресурси, глава держави все ж таки спробує витиснути з цієї ситуації максимум для себе корисного. Наприклад, використовуючи підзвітні йому правоохоронні органи, поставить під контроль діяльність уряду щодо компенсації втрат потерпілим від повеней. Одночасно гарант наполягатиме на тому, щоб Кабмін якнайшвидше почав фінансування житла для потерпілих прикарпатців, і цей момент широко освітлюватиметься у підконтрольних Секретаріату Президента ЗМІ.

Але в той же час Президент напевно перемкнеться на реалізацію інших планів, які можуть позитивно позначитися на його шансах на друге поспіль президентство. Йдеться, насамперед, про доопрацювання концепції нової Конституції. Маючи досить слабкий електоральний ресурс, Ющенко просто зобов'язаний апелювати до так званого середньостатистичного виборця. Найефективніше він може це зробити саме через новий Основний Закон, у якому будуть закріплені норми народного вето і народної ж законодавчої ініціативи. Схоже, що саме на цих двох чинниках і буде побудована основна піар-кампанія Банкової щодо популяризації президентського варіанту зміни Конституції. Якщо цей номер пройде – гарант цілком може розраховувати на повернення деяких симпатій переважно «мислячого» електорату. І сподіватися на те, що до моменту офіційного старту президентської кампанії у нього буде достатньо вагомий реальний (а не накачаний підручними соціологічними службами) рейтинг, що дозволяє Ющенку не просто стати «третім незайвим», але і реально втрутитися у боротьбу за президентський пост, яка, напевно, розгорнеться між Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем. Поки ж шанси на це відверто невеликі. Цілком можливо, що вже нинішньої осені відбудеться поляризація вітчизняного політикуму, частина якого стане на сторону нинішнього прем'єра, а інша частина – під прапори лідера опозиції. І вже Віктору Ющенку доведеться вибирати, кого підтримувати. Щоправда, у нього є ще один шлях – відмовитися від участі у виборах. Але, мабуть, глава держави на це навряд чи піде.