Розмінна монета Конституції

Завтра Україна відзначатиме 12-у річницю прийняття Основного Закону країни – Конституції. Коли у 1996 році депутати Верховної Ради, провівши безсонну ніч у стінах парламенту, явили-таки народу документ, без якого молоду українську державу не можна було вважати повноцінною, мало хто міг подумати, що через менше десяти років Основний Закон перетвориться на розмінну монету для тих, хто посягнув отримати всю повноту влади у державі.

Багато вітчизняних політиків і державних діячів вважали Конституцію зразка 1996 року недосконалою. Проте, як точно помітив один із представників українського політичного істеблішменту, головна вада Основного Закону полягала не у недосконалості прописаних у ньому норм, а у небажанні виконувати ці норми і жити згідно з ними. Проте політики вважали за краще не підлаштовуватися під Конституцію, а змінювати її відповідно до своїх потреб. Перша масштабна спроба перекроїти «по своїм понятіям» Закон була, як відомо, зроблена у 2004 році. Неоднозначність трактування прийнятих того року конституційних змін призвела до фактичного колапсу у розвитку державності. Плоди тієї реформи недобре агукнулись політичній системі України: в країні виникло двовладдя, коли дві гілки виконавчої влади - президентська і урядова - фактично дублювали одна одну. В результаті це призвело до парламентської кризи 2007 року і позачерговим виборам до Верховної Ради. Однією з головних цілей, яку переслідували ініціатори перевиборів, була зміна Конституції – ухвалення нового Основного Закону, в якому б чітко розмежовувалися функції глави держави, Кабінету Міністрів і парламенту. З цієї миті почався другий етап переформатування Конституції. Події, що розгорнулися під час обговорення того, яким має бути новий Основний Закон, підтвердили сумну істину – Конституція перестала бути законом, за яким мають жити держава, її влади і громадяни. Вона, по суті, перетворилася на інструмент отримання влади, іграшку для політиків, які заради досягнення власних цілей геть забули про те, що Конституція, насамперед, повинна служити інтересам суспільства.

Сам факт, що в українського політбомонду не було однозначної позиції з приводу того, який саме орган має розробляти нову редакцію Закону, Національна конституційна рада (НКР) при Президентові чи все ж таки Верховна Рада, говорив про роз'єднаність інтересів політиків, які взялися за таку делікатну справу. За час, що пройшов з моменту створення НКР, не було зроблено головного: організатори ради не змогли переконати запрошених для участі в ній політиків у тім, що нова Конституція має бути сплавом найкращих ідей, які, поза сумнівом, були напрацьовані представниками різних політичних сил. Відсутність консолідованої позиції у цьому разі можна пояснити тим, що організатори НКР, схоже, і не задавалися метою створити проект-компіляцію Конституції. Швидше за все, організатори Нацради розраховували нав'язати політикам з різних таборів своє бачення того, яким має бути новий Основний Закон. Природно, приймати одну, завчасно заготовлену позицію, представники залучених до процесу створення конституційних змін політичних сил не захотіли. І з НКР вийшли. Невдовзі вони ініціювали створення спеціальної тимчасової комісії у Верховній Раді, яка б, по суті, дублювала функції НКР. Сили, які стояли за обома структурами, кровно зацікавлені у тім, щоб саме їхній проект нового Основного Закону був прийнятий парламентом і схвалений народом (або у зворотній послідовності, як на тому наполягав Віктор Ющенко). У квітні 2008 року Юлія Тимошенко, заручившись формальною підтримкою Партії регіонів, проголосила, що розроблений бютівцями і регіоналами проект змін до Конституції припускає скасування поста Президента і встановлення парламентського державного ладу. У відповідь глава держави через своїх представників у Секретаріаті Президента оприлюднив концепцію нової Конституції, ще раз підкресливши, що наполягає на очільній ролі НКР у справі розробки нового Закону. Саме тоді процес створення нової Конституції зайшов у політичну безвихідь.

На цьому тижні було зроблено спробу з цього глухого кута вийти. Так, на вчорашній прес-конференції глава Мінюсту Микола Оніщук оприлюднив кілька ключових пунктів концепції нової Конституції, розроблених робочою групою НКР. Виходячи з їхнього змісту, можна зробити висновок, що глава держави вирішив лібералізувати свої погляди на новий Основний Закон. Адже з озвучених раніше пропозицій виходило, що за Президентом зберігається левова частка повноважень, і головне – там повністю відкидалася ідея про виняткову роль парламенту в управлінні державною машиною. Зараз же, судячи з оприлюдненої Оніщуком концепції (яку, щоправда, тільки подали на розгляд Ющенку; але було б наївно вважати, що він не обізнаний про нові напрацювання робочої групи НКР), глава держави згоден піти на солідні поступки.

Так, у нових напрацюваннях Нацради йдеться про те, щоб Президент віддав Кабінету міністрів і парламентській більшості право призначати міністра оборони і міністра закордонних справ, а також відмовився від права зупиняти дію актів Кабміну за винятком тих документів, які належать до питань національної безпеки, оборони та зовнішньої політики. «Проект передбачає, що уряд формуватиметься з одного джерела. Всі міністри, включаючи міністра оборони і міністра закордонних справ, мають призначатися тією політичною силою, яка перемагає на виборах», - сказав Оніщук. Чи серйозна це поступка? Більше аніж! Але про це докладніше – нижче.

Тепер про послаблення №2. У 2006-2007 роках можливість призупиняти акти уряду стала серйозною зброєю в руках Ющенка, за допомогою якої він боровся проти Кабміну Януковича. Зараз же йому пропонують цю зброю здати, що, по суті, є другою серйозною поступкою.

Третє «потурання» - виведення місцевих адміністрацій із системи виконавчої влади зі змінами їхніх функцій. «Це дозволило б уникнути дуалізму і постійних конфліктів, які виникають у взаєминах уряду і президента», - пояснює Оніщук. Простіше кажучи, Президент може позбутися підтримки і опори в особі «міні-урядів» на місцях, які зараз активно підтримують гаранта у його протистоянні з Кабміном Тимошенко. Крім того, у разі ухвалення цього пункту, Президент фактично позбудеться можливості задіювати адміністративний ресурс на рівні місцевих громад. Ця поступка у світлі майбутніх президентських виборів виглядає дуже підозріло.

Але, мабуть, найголовніша зміна стосується способу ухвалення нової редакції. Якщо раніше Ющенко наполягав на тому, що проект Конституції, розроблений НКР, має у першу чергу бути винесений на всеукраїнський референдум, а потім – на розгляд парламенту, то зараз позиція гаранта, схоже, змінилася. Так, за словами Миколи Оніщука, робоча група пропонує «прийняти зміни до Конституції як зміни у новій редакції. Такі зміни мають бути прийняті парламентом і схвалені на всеукраїнському референдумі».

Взамін же, як випливає зі слів Оніщука, глава держави, згідно з розробленою концепцією, отримує право призначати керівників конституційних органів, таких як Рада Нацбанку, Нацкомісія з регулювання електроенергетики, Антимонопольний комітет. При цьому Оніщук звернув увагу на те, що ці кадрові питання президент, згідно з проектом, має вирішувати не обноосібно, а за згодою верхньої палати парламенту, яка, у свою чергу, обиратиметься за мажоритарною системою. Тут треба зазначити, що від ідеї запровадження в Україні двопалатного парламенту Ющенко не відмовився. Як і від того, щоб зберегти парламентсько-президентський устрій, про що сказав Оніщук.

Погодьтеся, набір поступок, на які пішли у НКР (структура, як відомо, працює під «патронатом» Секретаріату Президента), помітно переважує опції, які обіцяють главі держави. Чи слід вважати це компромісом між Президентом і політичними силами, які опонують йому в питанні якісного наповнення нової редакції Основного Закону? Можливо. Але з однією умовою – якби йшлося про всі положення Конституції, а не винятково про ті, які стосуються врегулювання взаємин між Президентом, урядом і Верховною Радою. Адже викладені вище поступки свідчать про те, що глава держави змушений шукати компроміс, щоб прийняти-таки нову редакцію Конституції. Оскільки це – одна зі світлих подій, якою може відзначитися його каденція. Так, гарант наполягає на включення в оновлений Закон таких «народних» положень, як розвиток інституту місцевих референдумів, право звернення громадян до КС після того, як пройдені всі судові інстанції в Україні, а також такі елементи, як народна законодавча ініціатива і народне законодавче вето. Але це – лише яскрава обгортка, за якою приховуються набагато серйозніші зміни у державному механізмі.

Так з ким же пішов на компроміс Віктор Ющенко? Відповідь на це запитання, напевно, слід шукати в учорашній заяві народного депутата від Партії регіонів Олександра Лавриновича, яка, до речі, прозвучала вслід за заявою Оніщука. Так, за словами парламентарія, Партія регіонів наступного вівторка, 1 липня, готова презентувати свій проект закону змін до Конституції. Більше того, Лавринович висловив упевненість у тім, що «він (проект закону) може стати хорошою підставою для того документа, який може бути підтриманий переважною більшістю народних депутатів, тобто більше 2/3 конституційного складу ВР». Виникає резонне запитання: на чому заснована така впевненість регіоналів, які навряд чи могли б просунути свій варіант законопроекту без допомоги БЮТ або НУ-НС? Відповідь, схоже, слід шукати у наведених вище заявах Оніщука і тих змінах концепції, які запропонувала робоча група НКР. Ці зміни спрацюють на користь тієї політичної сили, яка виграє парламентські вибори. Про те, що існує можливість нових дострокових виборів до Верховної Ради після ухвалення нової Конституції, говорили багато політичних експертів. Зараз найбільші шанси виграти вибори – у Партії регіонів. Отже, за новою Конституцією, вона зможе повністю формувати уряд і розпоряджатися іншими, обумовленими у новій редакції, опціями, які раніше усікав Президент.

Інше питання: чому Ющенко міг піти на такий компроміс з ПР? Імовірно, тому, що саме так він зможе розраховувати на підтримку регіоналів на майбутніх президентських виборах.

Наскільки обгрунтовані наші припущення, ми зможемо переконатися вже наступного вівторка – досить буде подивитися підсумки голосування за «регіональний» законопроект щодо змін у Конституцію.