Конституційний меч над коаліцією

Події, що відбувалися у першій половині нинішнього парламентського тижня, засвідчили: механізм роботи коаліційної більшості наскрізь проржавів, і змусити його працювати на користь фракцій БЮТ і «Наша Україна – Народна самооборона» не допоможуть ніякі напучення і вимоги лідерів даних політичних сил. Всупереч невиправдано оптимістичним прогнозам лідерів фракцій, що складають у Верховній Раді більшість, прем'єр-міністра і Президента виявилось, що без двох голосів Юрія Бута і Ігоря Рибакова, які вийшли з коаліції, працювати у парламентського союзу не виходить. А сподіватися на ситуативну підтримку опозиції – собі гірше.

Коли Юлія Тимошенко заявляла, що коаліційний «загін» не відчує втрату двох «бійців», і що більшість зможе і далі ефективно працювати, вона відверто бравувала. Так, де-юре розпад парламентського союзу БЮТ і НУ-НС після виходу з нього Рибакова і Бута оформлений не був. Свій вердикт з цього приводу повинен був дати Конституційний суд, оскільки вчинок згаданих вище парламентаріїв створював колізію в тлумаченні 83 статті Конституції. Але де-факто, і це показали події нинішнього парламентського тижня, без двох «багнетів» більшість не змогла провести жодного законопроекту або постанови (зокрема, про звільнення глави Фонду держмайна Валентини Семенюк-Самсоненко), і вимушена була шукати підтримкe в опозиційних фракцій.

Очевидно, що одним з основних пунктів на порядку денному, в ухваленні яких були зацікавлені фракції коаліції, було питання про звільнення керівника ФДМУ і призначення на цей пост представника БЮТ Олександра Кожем’якіна. Проте, не маючи достатньої підтримки усередині коаліції (нагадаємо, що Бут і Рибаков відмовилися надалі голосувати за питання, ініційовані більшістю), ставити цей пункт на голосування було ризиковано. Мабуть, що Блок Юлії Тимошенко, як член коаліції, найбільш зацікавлений у швидкому працевлаштуванні свого ставленика, провів напружені переговори з фракціями опозиції, Блоком Литвина і КПУ, про підтримку в цьому питанні. Про те, що БЮТ вдалося схилити на свій бік Блок Литвина, свідчать заяви депутатів Блоку Ігоря Шарова і самого Володимира Литвина. Проте, слова останнього про те, що БЛ «готовий звільнити Семенюк-Самсоненко, але поки не розглядає можливість голосування за висуванця на пост глави ФДМ від БЮТ, говорять, по-перше, про хиткість досягнутих домовленостей. І, по-друге, про те, що Блок Литвина планує виторгувати за свої голоси або посаду у Фонді, або підтримку одного із законопроектів, розробленого «литвинівцями». Здавалося б, усе було готове до переможного бліцкригу БЮТ. Але питання вирішили перенести на четвер, 19 червня. Формально, приводом для відстрочення звільнення Семенюк-Самсоненко послужила затримка Комітетом ВР з питань економічної політики в наданні своїх висновків щодо проекту програми приватизації. На справі ж у БЮТ запідозрили, що Блок Литвина може не підтримати відставку глави ФДМ – через лояльне ставлення депутатів цієї опозиційної фракції до створення широкої коаліції за участю Партії регіонів, частини фракції НУ-НС і, власне, БЛ. Фактично ж, перенесення питання про звільнення Семенюк-Самосоненко показало: коаліція не тільки не здатна приймати законопроекти самостійно, але і не може розраховувати хоч би на ситуативну підтримку частини опозиції.

І все таки представники парламентської більшості зробили ряд конвульсивних кроків, щоб довести самим собі і своїм виборцям, що створена восени 2007 року коаліція демократичних сил працездатна. Для цього БЮТ і НУ-НС внесли до порядку денного на нинішньому парламентському тижні ряд соціально направлених законопроектів, за які, за їхніми прогнозами, опозиція повинна була обов'язково проголосувати. Інакше, коаліціонери могли б звинуватити меншість у небажанні підтримувати «соціальні» законодавчі акти. Хитрість же більшості полягала в тому, що подібні законопроекти потрібно було голосувати пакетом – разом з «потрібними» коаліційним фракціям законами. Таким законом, зокрема, виявився акт про введення в дію імперативного мандата у Верховній Раді. Його коаліціонери засунули в один пакет із законопроектом від Партії регіонів про позбавлення депутатів парламенту пільг і привілеїв. Дивуватися з того, що пакет був благополучно «завалений» ініціаторами відміни депутатських пільг, регіоналами, не варто. Представникам головної опозиційної сили не залишалося нічого іншого, як відкласти ухвалення цього, безумовно, важливого з погляду електоральної підтримки, закону заради того, щоб не дати БЮТ і НУ-НС розправитися з Бутом і Рибаковим, і, згодом, укріпити коаліцію за рахунок новоприбулих депутатів. Розрахунок регіоналів, які «завалили» цей пакет, можна назвати «шкурницьким». Але ж вони і не приховують, що прагнуть повернутися до влади шляхом переформатування парламентської коаліції. І їхні звернення до спікера Верховної Ради Арсенія Яценюка з проханням з парламентської трибуни оголосити про закінчення повноваження коаліції – пряме тому підтвердження.

Інша справа, що і всередині самої коаліції не схвалюють пакетного способу ухвалення законів. Так, глава «Єдиного Центру», депутат фракції НУ-НС Ігор Кріль заявив, що відміняти депутатські пільги потрібно окремо від ухвалення закону про імперативний мандат. На його думку, «голосування за відміну депутатських пільг разом з суперечливим імперативним мандатом – це чергова спроба партнерів по коаліції подарувати українському народу «кота в мішку» і поставити рішення важливих питань у залежність від своїх кулуарних інтересів». Звичайно, чекати схвалення подібних дій БЮТ від членів депутатської групи, яка знаходиться під прямим впливом керівника Секретаріату Президента Віктора Балоги (що ратує за «широку» коаліцію з Партією регіонів) було б, принаймні, дивно. Проте, заява Кріля стала ще одним доказом того, що коаліція приречена на демонтаж. Цей процес, як і очікувалося, було перенесено в конституційну площину: після того, як голова Верховної Ради Арсеній Яценюк відмовився оголосити фактичний розвал коаліції, депутати фракції Партії регіонів у середу, 18 червня, звернулися до Конституційного суду з проханням роз'яснити легітимність коаліції демократичних сил.

Тепер усе залежить від того, наскільки оперативно КС розгляне звернення депутатів-регіоналів. Виходячи з того, що зараз ця політична сила має представництво у цьому судовому органі, достатньо для того, щоб приймати або блокувати певні рішення, їй, по суті, необхідна політична підтримка іншого табору – президентського. Глава держави, як відомо, минулого тижня зумів-таки привести до присяги трьох суддів КС. Отже, теоретично, спільність позицій Віктора Ющенка і Партії регіонів у питанні нелегітимності нинішнього складу коаліції може посприяти тому, що Конституційний суд прийме необхідне для переформатування парламентської більшості рішення. Проте, Президент, якщо судити за його офіційними заявами, виступає за збереження союзу БЮТ – НУ-НС у парламенті. Він говорив про це до виходу Бута і Рибакова з коаліції, він наполягав на цьому після їх вчинку. Втім, тональність Глави держави за останні дні змінилася: якщо до результату вказаних вище парламентаріїв Віктор Ющенко висловлювався категорично проти видозміни коаліції, то зараз категоричності в його заявах зменшилося. Воно й зрозуміло: тепер, коли долю більшості вершитиме не він (як на те розраховували недруги Віктора Андрійовича з БЮТ), а Конституційний суд, у Глави держави фактично розв'язані руки. Президент, як гарант Конституції, повинен слідувати вказівкам цього органу. Ухвалить КС, що нинішня коаліція не відповідає обговореним у статті 83 Основного Закону параметрам – так і бути, доведеться коаліціонерам розривати існуючий нині союз, і шукати нових партнерів у стінах Верховної Ради. Якщо ж КС визнає, що коаліція де-юре є, то це може привести до глибокої парламентської кризи, коли Рада фактично буде заблокована, не зможе приймати закони. А після закінчення 30 днів у Президента з'явиться цілком законна підстава її розпустити і призначити позачергові вибори, після яких, судячи за даними соціологів, склад парламенту не зміниться. Зміниться лише коаліція.

Зараз головне питання у тому – коли Конституційний суд зможе дати роз'яснення ситуації, що склалася в законодавчому органі України, і яким воно буде за змістом. Що до термінів, то, на думку політолога Володимира Фесенка, чекати рішення КС можна не раніше осені 2008 року. Проте до того часу, за словами експерта, може відбутися черговий вихід депутатів з коаліції – і тоді питання про легітимність більшості тому ж КС буде вирішити набагато легше. Поки ж коаліції доведеться залишатися під конституційним мечем.