Остання гастроль демократичної більшості

Мабуть, одне з головних питань, над яким упродовж усього тижня, що минає, ламали голови представники українського політикуму і політичні експерти, можна було сформулювати так: чи зможе утримати свої позиції у Верховній Раді демократична коаліція у її нинішньому складі? Чи на нас чекає переформатування парламентської більшості, а то і дострокові вибори парламенту?

Прецедент з фактичним виходом із парламентського союзу фракцій БЮТ і «Нашої України – Народної самооборони» Ігоря Рибакова та Юрія Бута різні політичні сили трактували по-різному. Причому з «демократичного» табору лунали досить-таки суперечливі прогнози щодо подальшої долі двох «вихідців»: від гнівно-обвинувачувальних до поблажливо-байдужих. Що, у свою чергу, свідчило про те, що однозначно піддавати анафемі Бута і Рибакова коаліціонери не мають наміру до самого останнього моменту. А саме – до наступного вівторка, 17 червня, коли фракція БЮТ, за словами її представників, повинна розглянути питання про виключення із більшості одного з «відщепенців», які належали до «біло-сердечних». Хоча ще минулої п'ятниці окремі бютівці заявляли, що долю Рибакова буде вирішено на міжпартійному з'їзді, пропрем'єрський блок все-таки не засудив і не вигнав «ренегата», взявши тайм-аут. Судячи з заяв самого Рибакова, його настійно намагалися повернути на шлях істинний. Але депутат, за його словами, спалив з БЮТ усі мости, і його голос відтепер не прозвучить в унісон з колишніми колегами з демкоаліції. На тлі цих категоричних заяв відверта бравада Юлії Тимошенко (прем'єр наполегливо переконувала українців, і насамперед саму себе, в тім, що втрата двох багнетів для і так хисткої більшості пройде непоміченою) виглядала вкрай непереконливо. Глава уряду, напевно, розуміє, що мови про 228 голосів демкоаліції на підтримку законопроектів, висунутих урядом, бути вже не може. Адже їх, по суті, не було з самого початку діяльності коаліції. Варто пригадати прізвища Плюща, а також Петьовку, Кріля та іже з ними, які вийшли з «Нашої України» і створили «Єдиний центр» – депутатів, чиї позиції у деяких випадках принципово розходилися з думкою більшості. Результат Бута і Рибакова підвів жирну риску під тезою, яка вже давно стала фальшивою, про єдність коаліційних сил; а нещодавнє «одностайне» голосування БЮТ і НУ-НС за блок економічних законів було такою собі останньою гастроллю нинішньої більшості.

Якщо у БЮТ ще намагаються вдавати, що стурбовані долею коаліції, і докладають зусиль, щоб утримати від спокуси залишити демократичний корабель, який накренився, ще ціле коло парламентаріїв, то у НУ-НС не приховують, що вчинок Бута став своєрідною індульгенцією для бажаючих створити «широку» більшість. Більше того, цей інцидент ще більше посилив конфлікт між «Нашою Україною» і «Народною самообороною». Можна сказати, що він став каталізатором для оформлення розлучення «нашоукраїнців» з «самооборонцями». Остаточно цей процес може бути завершений у разі переформатування більшості з демократичної на «широку». Або при оголошенні дострокових парламентських виборів, проведення яких набуває все реальніших обрисів. В усякому разі, невиконання першої умови припускає втілення у життя другої, а відмова від другої призводить до нехай і вимушеного (тому що чреватої втратою влади для Юлії Тимошенко і її симпатиків) виконання першої.

Виходить, що демократии, які самі себе загнали у кут, приречені на те, щоб вибирати, який із зазначених вище шляхів для них менш болісний насамперед у політичному плані. І якщо для Юлії Тимошенко вигідно відстоювати збереження чинної коаліції (її розвал і переформатування автоматично означає для глави Кабміну черговий відхід у опозицію), то для Президента Віктора Ющенка відносно стравливі обидва варіанти. От чому глава держави не акцентує уваги представників пропрезидентській фракції у Верховній Раді на обов'язкове збереження нинішнього формату більшості. Що ще раз, хай і побічно, підтверджує – вихід зі складу коаліції депутатів Бута і Рибакова (пов'язаних тією чи іншою мірою з Секретаріатом Президента) був задуманий на Банковій для того, щоб, по-перше, позбавити Тимошенко можливості дестабілізувати політичну ситуацію всередині більшості. А по-друге, дати можливість Президентові тримати у напруженні парламент, погрожуючи йому розпуском.

У цьому плані на руку главі держави і у своїх цілях можуть зіграти головні опозиціонери політиці уряду Тимошенко – Партія регіонів. Регіоналам немає потреби приховувати, що вони зацікавлені у якомога швидшому поверненні у владу - якщо не шляхом переформатування коаліції, то через позачергові парламентські вибори. Ініціювати які, за Конституцією, може Президент. Привід для них уже створений руками Бута і Рибакова. Регіоналам же залишилася малість – якщо «демократична» коаліція не припинить існування природним чином (це, як наголошувалося вище, може статися вже на майбутньому парламентському тижні), то її треба буде тільки підштовхнути. Для цього представникам Партії регіонів, які більш ніж упевнені в тім, що більшості у Верховній Раді після подій минулої п'ятниці уже немає, необхідно направити подання до Конституційного суду. І саме цей орган повинен дати визначення: чи можна вважати утворення фракцій БЮТ і НУ-НС більшістю, якщо вони разом не набирають обумовленої регламентом Верховної Ради кількості депутатів? Звичайно, КСУ може ухвалити різні за сенсом рішення. Проте наявність у складі суду переважної більшості суддів, призначених за квотою Партії регіонів і Президента, дозволяє зробити припущення – рішення КС може бути не на користь демкоаліції. Що призведе або до переформатування більшості, або до оголошення Віктором Ющенком дострокових парламентських виборів.

До того ж, ультиматум, висунутий учора Партією регіонів уряду Юлії Тимошенко, в якому регіонали заявляють, що ініціюватимуть відставку Кабміну, якщо він не виконає кілька їхніх вимог, можна вважати доказом того, що дні владарювання правлячої коаліції закінчуються. ПР, по суті, може ударити по більшості подвійним залпом: через вище згадане подання до Конституційного суду і винесення на розгляд Верховної Ради звіту уряду за «катастрофічний стан української економіки, за гіперінфляцію, за валютно-курсову політику і ревальвацію гривні, за різке падіння рівня життя людей».

Можна не сумніватися, що свою золоту акцію при розформуванні нинішньої коаліції і створенні нової, «широкої, використаєі Блок Литвина. Вже зараз і вуст представників Блоку все частіше лунає критика економічного блоку (вибачите за тавтологію) уряду. Так, днями Володимир Литвин заявив, що міністри, які відповідають за економічну політику у Кабміні, мають піти у відставку, оскільки не справляються з покладеними на них завданнями. Доказів того, що це справді так, довго шукати не потрібно – досить вийти на ринок або підійти до бензозаправки. Суть в іншому: якщо раніше Блок Литвина не палав бажанням приєднуватися до коаліційних форматів НУ-НС – БЮТ або НУ-НС – ПР, то після солідного відрізку часу, проведеного «литвинівцями» у владному вакуумі, думка держателів «золотої акції» змінилася. Та настільки, що можна констатувати – представники Блоку Литвина напевне з'являться у наступному складі уряду, який, судячи з усього, буде сформований «широкою» коаліцією у складі Партії регіонів, «Нашої України» і власне БЛ.

Головне питання – коли це станеться. З одного боку, якщо демкоаліція розвалиться зсередини (про вихід із неї кількох депутатів говорили і Бут, і Рибаков), то зміна уряду відбудеться відносно швидко – упродовж одного-двох місяців і безболісно для країни. З іншого боку, якщо демократичну більшість розгонитимуть ззовні (через Конституційний суд, що викличе за собою указ Президента про розпуск парламенту і призначення позачергових виборів), то процес може затягнутися до пізньої осені. Так чи інакше, але демократична коаліція приречена. Причому, вирок вона винесе собі сама. І статися це може вже наступного тижня.