Мінотавр коаліції

Нинішня парламентська більшість все більше схожа на міфічного Мінотавра, людину-бика, який з причини відсутності жертовних дароприносин змушений зайнятися самоїдством. Дійсно, за вісім місяців свого існування коаліція демократичних сил велику частину часу витратила зовсім не на розроблення та ухвалення важливих і корисних для країни та її громадян законопроектів. І навіть не на боротьбу з опозицією. По суті, «коаліція-мінотавр» займалася тим, що пожирала себе зсередини. Весь термін свого буття коаліційні фракції тільки і робили, що боролися то спільно, то нарізно за виживання свого, можна сказати протиприродного і заздалегідь приреченого на розвал, союзу. По-іншому і бути не могло. Адже події останніх двох місяців показали: парламентська більшість стала заручником політичних інтриг за участю Секретаріату Президента і Кабміну.

Вкотре доводиться констатувати той факт, що адекватного і працездатного парламентського союзу між БЮТ і НУ-НС бути не могло з однієї простої і очевидної причини: формальні лідери цих двох політичних сил, Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, вичерпали кредит взаємної довіри і перспективу взаємовигідної співпраці ще у 2005 році. Тоді вони виконали дані один одному обіцянки: Юлія Володимирівна зробила вагомий внесок у перемогу «оранжевого» кандидата у президенти, а Віктор Андрійович відплатив своїй «майданній» соратниці другою за значущістю посадою у державі. З них могла б вийти цілком працездатна і впливова пара державних діячів, такий ударний демократичний тандем українського розливу. Та все згубили непомірні владні амбіції. Ющенко хотів більше влади, ніж йому дісталося у посткучмівську, обділену конституційною реформою зразка 2004 року, епоху. Тимошенко ж, навпаки, бажала зміцнення повноважень уряду, главою якого вона у 2005 році була. Проте конституційні зміни робили ці бажання і мрії перших осіб держави взаємовиключними. Один із них повинен був поступитися іншому. Але на біду свою і всієї української держави ні Тимошенко, ні Ющенко не збиралися поступатися своїми амбіціями. Саме тому нічого путнього у них не вийшло у згаданому вище 2005 році, і, мабуть, не вийде і зараз. Тим паче, що парламентська більшість, яка і так балансувала на межі розколу, минулого тижня дала чергову і дуже серйозну тріщину. Йдеться про вихід із коаліційних лав бютівця Ігоря Рибакова і ну-нсівця Юрія Бута.

Дійсно, такий поворот подій став дещо несподіваним для більшої частини коаліції. І перш за все – її бютівського крила. Адже до минулої п'ятниці вважалося, що більш нестійким утворенням є фракція НУ-НС, яка і до цього не дотримувалася єдиного курсу, а з виникненням «Єдиного центру» і зовсім розшарувалася на групи по ситуативним інтересам. Якщо від кого і можна було очікувати подібного демаршу, то з більшою часткою імовірності це була «оранжева» фракція. Криза у стані мегаблокерів, яка, поза сумнівом, могла негативно позначитися на більшості, наростала як сніжний ком. Дещо затяжна війна НУ-НС з Секретаріатом Президента досягла свого апогею після позачергових виборів у столиці, які мегаблок ганебно провалив. Тут же, як ми пам'ятаємо, послідували принизливі заяви лідерів «Народної самооборони» Юрія Луценка і Давида Жванії, які списували провал «оранжевих» на інтриги СП на чолі з Віктором Балогою. Також пара «самбістів» висловила кілька звинувачень, які кинули тінь на Віктора Ющенка (подігрування Президента Леоніду Черновецькому на київських виборах – з боку Луценка; спростування версії отруєння майбутнього глави держави у 2004 році – з боку Жванії). А ультиматум від «Народної самооборони», який готувався до обнародування, але так і не був висловлений особисто гарантові, міг стати останньою соломинкою, що зламала спину ну-нсівському верблюдові. Ймовірно, остання - «ультимативна» - крапля фактично започаткувала б процес «розлучення» НУ з НС, що природним чином призвело б до переформатування парламентської більшості. Але «самбісти» на загострення, яке на той момент було на руку Юлії Тимошенко, не пішли, убезпечивши вкотре коаліційний човен від перевороту.

Творцями ж нинішньої коаліційної кризи (а по-іншому вихід двох депутатів із і так хисткої більшості й не назвеш) цілком можна вважати представників Банкової. Це – своєрідний реванш Секретаріату Президента прем'єру за її спробу руками Луценка і Жванії зімітувати кризу всередині фракції НУ-НС, добитися, таким чином, розвалу коаліції та відставки уряду, що дало б старт президентській кампанії Юлії Тимошенко.

Так, вихід Юрія Бута із фракції НУ-НС (треба пам'ятати, що цей нардеп числиться у лавах «Народної самооборони») повинен був кинути тінь на політичну силу Юрія Луценка. Адже раніше вірогідними розкольниками коаліції вважали «Нашу Україну», вірніше, депутатів, які відокремилися від неї, створили «Єдиний Центр». А демарш Бута мав послужити доказом того, що чинник нестабільності парламентської більшості лежить не у НУ і не в ЄЦ, а у «Народній самообороні». А слова Бута про те, що він залишає за собою «можливість приєднатися до такого формату більшості у Верховній Раді, яка дозволить, по можливості, ефективніше працювати на користь суспільства і держави», продемонстрували, що про широку коаліцію з Партією регіонів замислювалися і в стані НС.

Куди більш продуманим і, разом з тим, несподіваним для бютівськой частини більшості став результат народного депутата від фракції БЮТ Ігоря Рибакова. По-перше, своїм прикладом нардеп показав, що єдності поглядів у Блоці Юлії Тимошенко не існує. По-друге, демарш Рибакова продемонстрував, що Юлія Володимирівна так і не домоглася чистоти своїх лав, прийнявши у свій блок «людину Балоги» (за інформацією «Української правди», Рибаков має близькі ділові стосунки з керівником Секретаріату Президента). Це означає, що списки БЮТ досі формуються не за принципом особистої відданості прем'єрові, а за фінансовим принципом. Простіше кажучи, прохідне місце у виборчому списку може купити будь-який спроможний бізнесмен. По-третє, і це важливо, Рибаков відповів Тимошенко тією ж монетою, якою вона мала намір розплатитися з Ющенком, удавшись у 2005 році до допомоги Олександра Зінченка, а у 2008 – Юрія Луценка. Ігор Рибаков вийшов із демкоаліції, звинувативши керівництво уряду в участі у корупційних схемах на митниці. «Мій висновок однозначний і категоричний: уряд не тільки не припинив незаконні схеми, а і розширив арсенал методів контрабанди. Провідну роль в адмініструванні корупційних дій грає Державна митна служба і її керівник Валерій Хорошковський. Саме це відомство і його глава ввели нові контрабандні комбінації, що «полегшило» державний бюджет на мільярди гривень. Припускаю, що мій крок стане прикладом для всіх тих моїх колег, які не можуть залишатися байдужими до всіляких неокорупційних прагнень», - зазначив у своїй заяві про вихід із більшості Рибаков. Уловлюєте у промові бютівця стилістику звинувачень Олександра Зінченка? Цілком імовірно, що за подібною заявою Рибакова послідує судовий розгляд. І як би він не завершився, пляму корупційного скандалу на урядовому мундирі Тимошенко зусиллями Рибакова вже, по суті, посаджено.

Тонкий тактичний задум можна побачити і в тому, як Президент і його нинішнє оточення відреагували на факт виходу двох, без перебільшення, дорогоцінних для хисткої парламентської більшості голосувальщиків. І Віктор Ющенко, і Віктор Балога, і секретар РНБО Раїса Богатирьова, та і спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк злагоджено заявили: розвалу демкоаліції де-юре немає, оскільки для цього з парламентського союзу повинні вийти фракції, а не окремі депутати. Гаранта і його прихильників нібито не бентежить, що тепер демократична коаліція змушена буде для ухвалення кожного розробленого її фракціями законопроекту шукати підтримки в опозиції. Адже на ділі це означає, що більшості у конституційному розумінні вже немає! Фактично, уряд стає заручником ситуативних союзів у Раді. Звичайно, у БЮТ уже був позитивний досвід співпраці з Партією регіонів, КПУ і Блоком Литвина. Але відтепер і НУ-НС дістав можливість без побоювання звинувачень у зраді коаліційних угод з боку партнерів по коаліції укладати вигідні Віктору Ющенку операції.

Отже, задум СП якраз полягав у тому, щоб зруйнувати коаліцію без відставки уряду Тимошенко, яка б послужила приводом для прем'єра впритул зайнятися своєю кар'єрою кандидата у Президенти. Зараз же більшість у Раді – як виїдене зсередини яйце: оболонка з красивою назвою є, а вмісту, здатного плідно працювати і ухвалювати закони, немає. Таким чином, у Тимошенко відібрали одну з можливостей дестабілізувати політичну ситуацію, виставивши у непривабливому світлі Віктора Ющенка, і почати власну крупну гру за підвищеними ставками.