Сплю і бачу сон. Воїни УПА, наголову розбивши черговий німецький батальйон, непоспішаючи бредуть по лісовій галявині. Частина бійців весело насвистує «сім сорок». У цей час Червона Армія без особливих зусиль добиває розрізнені і деморалізовані гітлерівські частини. Адже жовто-блакитний мавр зробив свою справу і тепер може йти. Його чекає заслужений відпочинок у карпатських схронах. А тим часом над високими ялинами лунає перекличка: «Сала Україні!». І у відповідь гучно: «Героям – сала!..»
Так-так, громадяни. Насправді усе так і було. Можете у СБУ запитати. Там розкажуть. І про те, що УПА була виключно гуманітарно-просвітницькою організацією, і про те, що в її рядах було чимало євреїв, і про те, що головну втрату вермахту завдали зовсім не радянські солдати, а якраз навпаки!
Наливайченко, як один з головних піар-менеджерів по розкручуванню «героїчного минулого» УПА, не втомлюється вражати нашу мізерну уяву. Так, минулого тижня ми дізналися, що, виявляється, син Романа Шухевича Юрій вніс, цитую, «значний особистий внесок у створення незалежної української держави». Крім того, він (син) такий відданий Україні, що його неможливо не нагородити чим-небудь. А раз так, то почесна відзнака Служби безпеки України із врученням нагрудного знака – якраз те (краще б, звичайно, цеглиною по голові зрадникові, але це лірика).
Ви часом не знаєте, хто такий цей Роман Шухевич? Я вам скажу. Причому не просто так, а посилаючись на довідку СБУ за 1993 рік. З цього унікального на сьогодні документа ми дізнаємося, що Р. Шухевич – головнокомандуючий якоїсь організації, яка тісно співпрацювала з гітлерівцями. І все це, як бачите, не з бухти-барахти, а з посиланнями на конкретні документи, що зберігаються в архіві. Навіть номери томів і сторінок указані. Там ще багато чого цікавого. Рекомендую прочитати. Крім того, незайвим буде ознайомитися і з розсекреченими документами, які минулого тижня представило широкій громадськості російське МЗС. Гарна, як на мене, відповідь на гастролі спектаклю під назвою «Історія нескорених».
Львівська облрада, очевидно, це розуміє. І – упевнено діє у заданому напрямі. Черговою ідеєю стала вимога відмінити День Перемоги. Зрозуміло, чому (див. перший абзац).
Загалом, у будь-якій нормальній державі такий орган як Львівська облрада давним-давно запроторили б за грати. Причому у повному складі. Пам'ятаєте їхні заклики не підкорятися «бандитській владі» і т.д.? А вимога автономії для Галичини? От-от. Заклики до громадянської непокори, порушення територіальної цілісності – це десяток на нарах напевне. Але СБУ… мовчить. Отже, Львівській облраді можна щось таке, чого не можна, скажімо, Донецькій міськраді (останній за рішення на захист прав російськомовних жителів Донецька відключили гарячу воду). Покійного Кушнарьова за одну тільки географію (знаменита фраза «до Києва – 500 кілометрів, а до кордону з Росією – 40!») пресували. Мабуть, у нашій державі люди і справді діляться на два сорти. Ви до якого себе відносите?..
Між іншим, головною подією минулого тижня стало зовсім не присвоєння Філіпу Кіркорову звання народного артиста України. Мало хто знає, що нашу країну днями відвідали представники Ради Європи. І не просто так, а з метою моніторингу. Гості з Європи приїхали перевірити, чи дотримують в Україні мовну Хартію.
Їм, звичайно, заздалегідь промили мізки. Якийсь Кирилич з українського МЗС заявив, що в Україні «безпідставно проводити розмови про те, що хтось витісняє або заявляти про те, що існує неспокій у зв'язку з тим, що українська влада нібито намагається українізувати національний телеефір». Та ще й додав, мовляв, «від 5 до 90% обласних телерадіокомпаній віщають російською мовою».
З усією відповідальністю заявляю, що пан Кирилич – брехун. Простіше кажучи, брехун (можна виразитися і конкретніше, але формат вимагає триматися в рамках пристойності). Я б при нагоді із задоволенням дав би цьому громадянину ляпас. А заразом «нагадав» би йому, що ще з радянських часів (!) усі обласні ТРК віщають виключно українською мовою. Напевно, у Кирилича погано не тільки з пам'яттю, але й з арифметикою. До ста відсотків не можна додати п'ять, а тим більше дев'яносто.
Ще один шароварний патріот, Павленко, минулого тижня виділився двічі. Перший раз, коли попросив українських жінок народжувати по двоє і більше дітей. Другий, коли заявив, що «в Україні немає ніякого етноциду, зокрема, етноциду російського населення». Якраз навпаки – йому дуже боляче за те, як невідомі «принижують українську мову».
Сумно, але тактика брехні спрацювала. Делегація Ради Європи поїхала із цілковитою упевненістю в тому, що Україна дотримує мовну Хартію. Зрозуміло, що їм так зручніше. Наприклад, відомого захисника прав російськомовних громадян України нардепа Колісниченка удостоїли всього лише п'ятнадцятихвилинній аудієнції. Очевидно, європейцям нецікаво чути правду. Ну-ну.
Були, втім, на тижні і позитивні моменти. Наприклад, у Сімферополі надавали по мармизам нечисленним організаторам мітингу «Ми – за НАТО!». Адже є, виявляється, у рідній Вітчизні небайдужі люди! Приємно, дідько б вас узяв. Не всім же, насправді, за сто гривень за день євроатлантичні намети вартувати...
Кохаймося!
Завжди ваш
