Раз на рік, наприкінці травня у Києві, та й у кожному населеному пункті України, можна побачити справжній достаток кольорових стрічок з урочистим і навіть, не побоюся цього слова, гордим написом «Випускник». Випускники-2008 року такі різні, про це свідчить практично все – від кольору вищезазначеної стрічки (за 10 хвилин перебування на центральному Майдані столиці можна було побачити стрічки білих, жовтих, зелених, червоних, блакитних, і навіть патріотичних синьо-жовтих забарвлень), до форми одягу. Здивував, і навіть трохи засмутив той факт, що на дівчатах не вдалося побачити старої, можливо вже потертої, але якоїсь усе-таки рідної радянської шкільної форми. Представниці красивої половини випускного контингенту були одягнені або в чорні спідниці і білі блузи, або в чорні сукні, або у вечірнє вбрання, або в коктейльний одяг, або взагалі у те, в що на цей момент побажала одягнутися душа, але не в радянське диво текстилю з білим фартушком. У принципі, звинувачувати випускниць не варто, форму цю ох як нелегко дістати, скільки років все-таки минуло. Простіше в цьому плані відчували себе 11-класниці елітних шкіл, у гардеробі яких є спеціальний шкільний одяг з вишитим гербом навчального закладу, в ньому вони і з'явилися на свято. І все ж таки, усі були красивими і щасливими і, звичайно, з бантами. Як же без цього головного аксесуара.
Саме свято останнього дзвінка почалося де о дев'ятій, а де і о десятій годині ранку. В епіцентри урочистостей, яких у Києві не так уже і мало, почав стікатися народ. Звичайно ж, усі кияни - майбутні учасники шкільної лінійки йшли в цитаделі середньої освіти не з порожніми руками. Кількість різноколірних і різноквіткових букетів беззастережно указувала простим перехожим, які, можливо, давним-давно закінчили школу і вже забули, коли саме випускників відпускає з-під свого крила у великий світ школа, на пункт призначення і мету ходу. На останній дзвінок у школу всі прагнули прийти вчасно. Винуватці урочистості – випускники і першокласники, а також їхні батьки – прийшли першими. Та і як можна запізнитися цього дня?! Мами, які завжди відрізняються зайвою чутливістю і щирістю, почали плакати вже на початку. «Та й як тут не плакати. Пам'ятаю, маля таке привела, зовсім крихітку, в школу. Здається, ніби то це було зовсім недавно. Якось гірко усвідомлювати, що моя дитина вже зовсім виросла», - поділилася мама випускника.
Напевно, після останнього дзвінка програми різних шкіл мало чим відрізняються одна від одної: спочатку суєту лінійкового шикування припиняють перші ноти національного гімну України (підспівують, звичайно, не всі, кому не до цього, а кому раніше сили волі не вистачило, щоб слова вивчити), потім слово бере директор – поздоровляє, бажає всього найкращого і не може утриматися, щоб не дати кілька напутніх порад випускникам. Решту частини свята складають типові елементи: випускники співають, потім плачуть, потім ще співають, і знову плачуть… У дівчаток святкування виходить якесь «мокре». Не такі хлопчики, майже завжди підтверджують, так би мовити, статус сильної половини людства: не сльозяться, і навіть вигляду не показують, що їм сумно... Адже, не дивлячись ні на що, шоу, тобто, свято повинно тривати.
Досить забавно себе проявляють найменші гранітогризи науки. Їм, звичайно, цікаво усе, що робиться навколо, адже вони тут уперше, але вони якось не можуть сконцентруватися і взяти участь у всьому: хто починає розглядати хмарки в небі, хто колупати ногою асфальт, хто коментувати подію сусідові, а хто просто стоїть з таким виразом обличчя, ніби то уже чекає не дочекається, коли «все це» закінчиться. Важче першокласникам, на яких поклали дуже відповідальну місію, а саме розповісти вірш, - вони нервують усю церемонію, тому що дуже бояться забути слова або послідовність самого вірша.
Незабаром, нарешті, настає той момент, на який усі так чекали, – дзвенить останній дзвінок. Традиційно, авторами його стають представники і нейстаршого, і наймолодшого шкільного покоління. Усі завмирають, вслухуються в останнє дзень-дзень. Випускники розуміють, що ось він, кінець шкільного життя і що більше цього не буде, а «випускники» нічого не розуміють і уже хочуть додому. Урочиста частина закінчується вальсом, після чого новоспечені шкільні вихідці йдуть на свій останній шкільний урок, а потім розсипаються по шкільній території, роблячи останні шкільні знімки, знімаючи останнє шкільне відео.
Потім будуть ще традиційні прогулянки у парках, плавання на пароплавах, фотографування в місті, пікніки в лісі.
Буде ще багато чого, але це вже інша історія.
