Луценко Зінченко відставка Тимошенко?

Заява глави МВС, лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка, зроблена ним на прес-конференції 27 травня 2008 року, в якій він повідомляв про державний переворот і повернення кучмізму, про план Віктора Балоги і Бориса Колесникова створити «широку» коаліцію на основі «Нашої України» і Партії регіонів, напевно замислювалася з претензією на сенсацію. Проте, тональність і акценти публічного звернення міністра внутрішніх справ, одного з недавніх фаворитів Президента Віктора Ющенка, можна зіставити зі схожою заявою трирічної давнини, яку зробив під час свого перебування главою Секретаріату Президента Олександр Зінченко. З тією лише відмінністю, що заява Зінченка і справді була сенсаційною – з неї фактично почалася парламентська виборча кампанія 2006 року, на яку Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко та їхні політичні сили вперше йшли не у ролі союзників, а як опоненти. Оприлюднення ж Луценком «таємних» планів Балоги і Колесникова на сенсацію тягнуть мало. Хоча, ймовірно, задум тих, хто підбив главу МВС на подібну заяву, якраз і полягає в тому, щоб дати старт черговій кампанії. Цього разу – президентській. І початися вона може з відставки Кабміну Тимошенко.

Сенсаційність звинувачень Зінченка, кинутих на адресу оточення Президента в особі Петра Порошенка, Олександра Третьякова і Миколи Мартиненка, багато у чому визначалася важливістю вибраного моменту, коли цю заяву було зроблено. Нагадаємо, що 24 серпня 2005 року на церемонії святкування річниці незалежності України Президент Віктор Ющенко високо оцінив результати піврічної діяльності уряду Тимошенко. А за два тижні держсекретар розкрив очі українській громадськості на реальні речі, що кояться у вищих коридорах влади. Тоді Зінченко, уникаючи прямих докорів на адресу Ющенка, звинуватив оточення Глави держави у корупції, втручанні й навіть у саботажі роботи Кабміну Тимошенко, додавши, що не бажає брати участь у цьому політичному спектаклі, а тому подав прохання про відставку. Після трьох днів роздумів гарант звільнив трійцю «любих друзів» з посад, відправивши у відставку й уряд. Необхідність відставки Кабміну Тимошенко Віктор Ющенко пояснив постійною конфронтацією прем'єра з президентським оточенням. Тоді ж, уже екс-прем'єр, Тимошенко пообіцяла реванш – перемогти на виборах до Верховної Ради у 2006 році і знову повернутися на посаду прем'єра.

І ось, через три роки, ситуація повторюється. З тією лише відмінністю, що роль викривача президентського оточення, яку в 2005 році виконував Зінченко (зараз він, до речі, входить у табір БЮТ), сьогодні грає Юрій Луценко. Решта сценарій розігруваного главою МВС спектаклю схожий з тим, призвідником якого був Зінченко. І стоїть за ними та ж персона – Юлія Тимошенко. Три роки тому вона билася за сфери владного впливу з альтернативним «урядом» - РНБО, який очолював Петро Порошенко. У 2008 році прем'єр веде публічні політичні баталії з Секретаріатом Президента, а точніше, його керівником Віктором Балогою, який узяв на себе обов'язки цензора і критика діяльності нинішнього Кабміну. Зазначимо один нюанс: якщо у 2005 році Віктор Ющенко не асоціював себе з «любими друзями», публічно зробивши вигляд, що про протистояння Порошенка і Тимошенко йому стало відомо безпосередньо від Зінченка, то зараз гарант не приховує своєї обізнаності в антиурядовій діяльності глави СП. Мало того, своїм висловлюванням «Балога – це я!» Віктор Андрійович чітко дав зрозуміти, що за нинішнім цькуванням прем'єра стоїть не будь-хто, а сам Глава держави. На що, до речі, у своїх звинуваченнях зробив акцент Юрій Луценко і про що останнім часом відкрито говорить Юлія Тимошенко.

Проте повернімося до Луценка. Він, на відміну від того ж Зінченка, деякий час числився у фаворитах у Президента. Один намір Ющенка поставити колишнього соціаліста на чолі пропрезидентської «Нашої України», висловлений гарантом у 2006 році, свідчив про високий ступінь довіри Глави держави до одного з ковалів його перемоги у 2004 році. Але акція щодо воцаріння Луценка, якого Ющенко мало не за руку привів на з'їзд «Нашої України», в помаранчевій партії провалилася. І, як виявилося згодом, для Юрія Віталійовича це було не погано: НСНУ програла парламентські вибори Партії регіонів і БЮТ, не змогла сформувати коаліцію в Раді, а потім не захотіла ставати опозицією до уряду Віктора Януковича. Можна здогадатися, що вже у той час Луценко задумав дрейфувати до лідера БЮТ, особистий рейтинг якої вже затьмарив президентський. Що, в перспективі, давало Юлії Тимошенко вищі, ніж у Ющенка, шанси на перемогу на президентських виборах-2010. Але перейти під прапори БЮТ або створити близький йому подуху політичний проект у 2006-2007 роках у Луценка можливості не було. Тай Тимошенко навряд чи погодилася б дати притулоку себе політику, ораторський потенціал якого, якщо не перевершував її власний, то був дуже близький до цього, а політичні погляди, по суті, збігалися. Тому на зближення з ЮВТ Луценко йшов через проект «Народна самооборона», який, після вимушеного злиття напередодні позачергових парламентських виборів у єдиний мегаблок з пропрезидентською «Нашою Україною», з моменту формування демократичної коаліції, почав дрейф у бік БЮТ. Саме тоді позиції НС перестали збігатися з партнерами по парламентській фракції – НУ, і найдивовижнішим чином узгоджувалися з точкою зору БЮТ. Далі - більше. Якщо ще рік-два тому Юлія Тимошенко не сприймала Луценка як вірогідного партнера, то зараз ситуація змінилася. Найвищою точкою стикання інтересів прем'єр-міністра і глави МВС стало обопільне бажання провести перевибори мера Києва і Київради навесні 2008 року, про що і БЮТ і «Народна самооборона» (у складі пропрезидентського мегаблоку) запевняли виборців влітку-восени минулого року. Адже саме НС підтримала бютівський проект постанови на проведення позачергових виборів столичного градоначальника. Тоді як «нашоукраїнці», а саме – група депутатів-членів партії «Єдиний центр», голосів на підтримку проекту постанови не дали. Ну а самі київські перевибори стали апогеєм формального розриву «Народної самооборони» з «Нашою Україною». Тут уже Юрій Луценко сотовариші пішов на Секретаріат Президента з «відкритим забралом». Звинувачення на адресу Віктора Ющенка і Віктора Балоги у небажанні провести вибори міського голови відповідно до демократичних норм (чого лише варта відмова Президента від ідеї проведення голосування за мера Києва у два тури) сипалися з вуст спікерів-«самооборонців» із дивовижною наполегливістю. Виходячи із сьогоднішніх реалій (переслідування глави МВС з боку Генпрокуратури) можна подумати, що Луценко свідомо викликав вогонь на себе. Напевно, Юрій Віталійович за два тижні до дня виборів мав результати закритих соцопитувань, які свідчили про сенсаційний провал очолюваної ним політичної сили на виборах до Київради. Розуміючи, що виправити ситуацію у такий короткий термін нереально, Луценко зважився на відчайдушний крок – звинуватити у провалі НУ-НС на київських виборах Секретаріат Президента і заявити про державний переворот (а, по суті, – переформатування парламентської більшості), який готують Ющенко, Балога і Колесник. Звичайно, що на удар такої сили лідер «Народної самооборони» навряд чи зважився б, якби не знайшов підтримку у впливового політичного гравця. Ним стала Юлія Тимошенко. Глава уряду вирішила загребти жар чужими руками, руками Юрія Луценка. І їй це вдалося. Зважте: Юлія Володимирівна не заявляє, а лише побіжно підтверджує слова лідера НС про вірогідність існування плану Балоги-Колесникова, кажучи, що «політичні угрупування, які намагаються переформатувати демкоаліцію на широку, абсолютно перейшли всі межі». Інша справа, що публічний удар, який міністр внутрішніх справ завдав по Президентові та його оточенню, виявився недошкульним. У ньому немає тієї сили, яка була у заяв Олександра Зінченка. З одного боку, ми всі вже звикли до думки про безперервну боротьбу Ющенка і Тимошенко за владу, і до заяв про «державні перевороти», особливо якщо вони лунають з вуст таких ангажованих осіб, як глава МВС, ставимося спокійно. З іншого, це пов'язано з програшем НУ-НС, яку очолював Луценко на київських виборах. Зрозуміло, що галас Юрій Віталійович улаштував і тому, щоб хоч якось спокутувати свою провину за недбало проведену виборчу кампанію.

Проте політичний скандал, що розгорівся навколо Луценка, вигідний Тимошенко з багатьох причин. По-перше, вплутавшись у політичну інтригу, ЮВТ зможе відвернути увагу громадськості від явних провалів її уряду в економіці. По-друге, своїми різкими заявами на адресу Президента прем'єр прямо провокує його на відставку уряду. Що, безперечно, спричинило б за собою розвал парламентської більшості, розв'язало Тимошенко руки і дало старт її президентській кампанії.

Асоціації з осінню 2005 рокунаяву. Тоді Віктор Ющенко Тимошенко звільнив. І парламентську виборчу кампанію програв. Схоже, що зараз давати в руки прем'єра такий карт-бланш Президент не має наміру. Він прямо заявив про бажання зберегти нинішній склад коаліції й уряду, підкресливши, що «ті, хто тішить себе надією, що може піти від відповідальності, завдяки розвалу коаліції, - сподіваються марно. Люди відповідатимуть за ту справу, за яку вони взялися, у тому числі й міністр внутрішніх справ». Напевно, Глава держави має намір дочекатися більш слушного і обгрунтованого не тільки з політичної, але, більшою мірою, з економічної точки зору, приводу для звільнення Тимошенко. А Секретаріат Президента постарається обставити відставку Кабміну і можливе переформатування коаліції (яка вже давно приречена на розвал) так, щоб в українців не було сумнівів, що Юлія Володимирівна – абсолютне зло для країни. Доки цієї нагоди не буде, Ющенко терпітиме всі витівки прем'єра. Нічого іншого йому не залишається.