З кожним тижнем все важче підбирати терміни, щоб описати відносини Президента Віктора Ющенка і прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Від мілітаристських визначень їхніх дій і протидій вже нудить. «Війна», «битва», «контрудари», «редути» - ось далеко не весь лексикологічний ряд, що характеризує в останні півроку поведінку перших осіб української держави. Проте, схоже, самі головні дійові особи цього політичного іподрому не втомилися винаходити все нові й нові приводи для того, щоб терміни, які нав’язли в зубах і мізках, без втоми мусувалися на язиках тих, хто стомився від споглядання нескінченної боротьби за владу у верхах українців.
Нинішній тиждень не став винятком. З тією лише відмінністю, що тематика «бойових» дій глави держави і керівниці уряду змінилася. З розборок за право впливу на Фонд держмайна і губернаторів Ющенко і Тимошенко перешли в коаліційно-урядову площину. Причому і гарант і прем'єр напевно розраховували завдати один одному дуже відчутну втрату. Президент – у підготовленому до виступу перед парламентаріями Посланні до Верховної Ради. Глава Кабміну – під час «захисту» так званого антиінфляційного пакету законопроектів. У результаті, якщо слідувати все тій же обридлій військовій термінології, Ющенко і Тимошенко обмінялися холостими пострілами, від яких мало потерпіли самі, зате здорово «поранили» і без того знекровлену внутрішньо-фракційними розборками демократичну коаліцію.
Президентська «праща» для Тимошенко
Не секрет, що Послання глави держави до парламенту готувалося довго і ретельно. Ще б пак, адже Віктор Ющенко мав охопити у ньому досить тривалий період свого правління, оскільки вперше і востаннє депутати Верховної Ради заслуховували звіт гаранта у лютому 2006 року. Широкій публіці було відомо, що над створенням цього документа працюють не тільки президентські аналітики, але і цвіт української науки – схоже, масштабність і монументальність постулатів Ющенка мали привести у священний трепет не тільки цинічних депутатів і представників іноземних держав. За своєю суттю, ця епістола мала стати своєрідним програмним документом, яким Президент міг би вразити і «маленького» українця напередодні президентських виборів, і відвести стріли критики, що обрушилися на нього в останні місяці з боку одного з його конкурентів на пост глави держави після 2010 року. І в документі цьому мала знайти своє віддзеркалення програма соціально-економічних реформ. Проте реалії диктували абсолютно інші акценти. Покоряючись віянню останніх шести місяців, Послання неодноразово коректувалося – особливо в частині, що стосується внутрішньої політики. За задумом президентських «писарів», 13 травня у своєму зверненні до Верховної Ради основний упор гарант мав зробити на важливості ухвалення нового Основного Закону, розробленого Національною конституційною радою. Президент мав максимально переконливо донести до парламентаріїв, чому в новій редакції Конституції віддано перевагу президентсько-парламентському ладу, а не парламентсько-президентському, і, вже тим більше, не чисто парламентському. Також у цьому Посланні мала прозвучати тема негайного ухвалення закону «Про Кабмін» та інших законопроектів, що підсилюють повноваження глави держави. І наприкінці мала прозвучати гостра критика дій уряду Тимошенко – також продиктована реаліями часу. У цій, критичній частині, гарант, зокрема, мав зробити акцент на максимально раціональному підході до приватизації державних «заводів і пароплавів», яких, за даними Фонду держмайна, залишилося приблизно 20% від загального числа підприємств, розташованих на території України. Судячи з ситуації, що склалася навколо ФДМ і яка викликала незадоволеність не тільки у пропрезидентських, але і в опозиційних колах, Віктор Ющенко серйозно розраховував на підтримку своєї критики на адресу прем'єра як з боку тієї «нашоукраїнської» частини парламентської фракції НУ-НС, яка разюче змінила свій вектор поведінки, так і з боку опозиційних сил. Що, поза сумнівом, додало б упевненості гарантові в його безперервному протистоянні з Юлією Тимошенко.
Прем'єрський «перстень Борджіа» для Ющенка
Напевно, Юлія Тимошенко усвідомлювала, чим загрожує її прем'єрській репутації критична частина Послання Президента. Також для глави уряду було важливо не допустити розгляду в другому читанні законопроекту «Про Кабмін», на чому наполягала НУ-НСівська частина демократичної коаліції. Не менш животрепетним моментом для Тимошенко було можливе приведення до присяги трьох суддів Конституційного суду, призначених за квотою глави держави. Природно, що переварити такий «вінегрет» керівниці уряду і її політичній силі якби і вдалося, то з величезним трудом.
Тому прем'єр пішла на безпрецедентний крок: прикриваючись як щитом вимогами до своїх партнерів по коаліції внести до порядку денного сесії питання про ухвалення трьох антиінфляційних законів і призначення нового голови Фонду держмайна, БЮТ блокував трибуну Верховної Ради. В результаті Послання Президента до парламенту, в якому, як ми вказували вище, мали прозвучати вельми невтішні епітети на адресу Кабміну, так і залишилося на папері, а Віктор Ющенко вимушений був задовольнятися брифінгом, на якому виклав свою позицію щодо демаршу бютівської частини більшості. По суті, Юлії Тимошенко вдалося ослабити атаку гаранта – адже смислова складова Послання у багато разів вагоміша, ніж виступ на якомусь брифінгу. Таким чином, прем'єр не дозволила Віктору Ющенку оприлюднити своє бачення конституційного процесу в країні (яке, слід зазначити, кардинально відрізняється від прем'єрського), домоглася того, що гарант так і не встановив паритет у Конституційному суді (де наразі істотна перевага у опозиції), в черговий раз відтягнула у часі розгляд закону «Про Кабмін». Але головного ЮВТ так і не добилася. Їй не вдалося змусити Ющенка розсердитися настільки, щоб він негайно порушив питання про некомпетентність чинного уряду і відправив Кабмін у відставку. Адже саме на таку реакцію, схоже, і розраховувала прем'єр, що, безумовно, зіграло б їй на руку. Піти з влади зараз, коли країну лихоманить не стільки від політичної, скільки від економічної кризи, було б для Тимошенко неймовірно зручно. Це дозволило б їй негайно перейти в опозицію особисто до Президента, і в місяці, що залишилися до виборів глави держави, планомірно топити останнього у морі критики. Слова Юлії Володимирівни про те, що вона «мовчала чотири місяці», а зараз терпіння лопнуло і їй довелося попередити гаранта, що «якщо так триватиме, я йому – не партнер і не союзник», лише підтвердили справжні наміри глави Кабміну. А вони прості: поставити Віктора Ющенка перед необхідністю вже зараз розрубати гордіїв «вузол» проблем, створених, так само як і примножених, чинним урядом, щоб із спокійною душею знову ввійти в образ запеклої опозиціонерки, яка критикує тепер не тільки Партію регіонів, але й особисто Президента.
Вже зараз можна констатувати, що дуель Ющенка і Тимошенко, яка відбулася на пістолетах з холостими набоями, завдала шкоди не стільки їм обом, скільки дихаючої на ладан демократичній коаліції. Криза всередині більшості поглибилася до межі, за якою може настати швидкий розрив. І хоча Президент і прем'єр навперебій запевняють, що демкоаліція збережеться при будь-якій політичній «погоді» у парламенті, в це ледве віриться. Сьогодні, видно, роботи у парламенті не буде. Принаймні, депутати від коаліції схильні перенести обговорення порядку денного сесії, яка так і не стартувала цього тижня, на майбутній понеділок, коли відбудеться чергове засідання Погоджувальної ради. Хоча зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що 20 травня Рада запрацює, не можна. Судячи з жорсткої позиції ну-нсівців (які вимагають розгляду у другому читанні закону «Про Кабмін») і бютівців (які не відмовилися від винесення на обговорення парламенту антиінфляційних законів і питання про призначення Андрія Портнова главою ФДМ), параліч у діяльності парламенту може затягнутися. І ніякі домовленості з боку Віктора Ющенка про те, що «більшість повинна нести відповідальність за зобов'язання, взяті перед виборцями», тут не допоможуть. Уряд, судячи з останніх його дій, має намір затягувати гордіїв «вузол» до самого «нє магу» - про що свідчить ініціатива Кабміну заборонити Держказначейству обслуговування рахунків Фонду держмайна, на чому наполягала Валентина Семенюк-Самсоненко і сам Президент.
Чи піддасться Віктор Ющенко на провокацію з боку Тимошенко і чи розрубає цей «гордіїв вузол»?
