Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що війна указів, що розгорнулася ще два тижні тому між Президентом Віктором Ющенком і прем'єр-міністром Юлією Тимошенко за Фонд державного майна, стала черговою, і, схоже, найяскравішим доказом того, що колишні соратники по «революційному» Майдану готуються до запеклої сутички за пост глави держави-2010. Причому, якщо і далі слідувати революційній термінології, зараз Юлія Тимошенко, користуючись своїм положенням, має намір, образно кажучи, захопити «телефон, телеграф, вокзали», а Віктор Ющенко робить усе можливе, щоб зберегти контроль над стратегічно важливими ресурсами, які можуть йому знадобитися для утримання президентської влади. І серед цих ресурсів важливу роль грає якраз ФДМУ (один з основних наповнювачів прибуткової частини державного бюджету). Утримуючи контроль над ним, можна, з одного боку, розраховувати на постійне джерело коштів для виконання соціальних програм (що часто використовується для загравання з електоратом), а з іншого – передавати держпідприємства до «надійних» рук, отримуючи з таких операцій чималі дивіденди.
Ось чому Фонд держмайна став, по суті, найсоковитішим яблуком розбрату між Ющенком і Тимошенко. Якщо ж повернутися до подій осені минулого року, то можна відзначити, що «майновий» конфлікт між Президентом і прем'єром був вирішений заздалегідь тоді, коли представники пропрезидентської фракції НУ-НС у парламенті погодилися на те, щоб пост керівника ФДМУ відійшов представникові БЮТ. Саме у той час оточення Глави держави допустило тактичний прорахунок, мабуть вважаючи, що Юлія Тимошенко не втілюватиме свої обіцянки щодо компенсації внесків Ощадбанку СРСР. Не секрет, що на погашення навіть незначної частини боргу банку-примари перед українцями потрібні були колосальні кошти. Яким чином вони могли з'явитися в державному бюджеті? Відповідь очевидна: тільки завдяки надходженням від приватизації державних об'єктів на зразок «Укртелекому», «Одеського припортового заводу», «Турбоатому», енергогенеруючих підприємств і тому подібне. Інших джерел наповнення компенсаційної суми в уряду Тимошенко не було. Але коли до Президента і його соратників дійшло, який ресурс вони погодилися передати до рук прем'єр-міністра, було пізно: коаліційна угода, яка стверджує, що пост глави ФДМУ відходитьь представникові БЮТ, була підписана, а маховик компенсацій внесків уже був розкручений. На Банковій хоч і пізно, але спохопилися: у січні 2008 року Віктор Ющенко спробував перехопити дану ініціативу прем'єра, по-перше, публічно позначивши, що глава Кабміну лише виконує президентську програму, а по-друге, зробивши спробу встановити контроль над «Ощадбанком» (історія з невдалим зсувом голови правління Анатолія Гулея), що відає виплатами «Юліної тисячі». Коли ж обидва варіанти провалилися, Ющенко вирішив перекрити фінансовий кисень соціальним ініціативам уряду, заблокувавши для цього ефективну діяльність Фонду держмайна. Ось тут слід ще раз пройтися по хронології конфлікту, скандальна розв'язка якого трапилася якраз у Страсну п'ятницю, 25 квітня.
Як ми вже згадували, призначення представника БЮТ на пост глави ФДМ було де-юре затверджене в коаліційній угоді в листопаді 2007 року. Вже в січні 2008 року перший віце-прем'єр Олександр Турчинов заявив, що на цю посаду Блок визначив Андрія Портнова, і що коаліція узгодила цю кандидатуру. Проте фактичної зміни керівництва Фонду не відбулося: до цього дня цей пост займає соціаліст Валентина Семенюк. Відомо, що призначити нового голову ФДМ повинна була Верховна Рада. Причому, голосувати за кандидатуру Портнова депутати мали намір пакетом – разом з призначенням голів Антимонопольного комітету, Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення, Генпрокурора, віце-прем'єра з питань ТЕК. Але вирішення кадрових питань застопорилося 17 січня, коли стало відомо, що опозиція зажадала спочатку звільнити людей, які займають у даний час дані пости, а вже потім призначати нових. Українське законодавство не передбачає призначення на ці пости людей, якщо на них ще працюють інші посадові особи. І лише після того, як вони подадуть заяви про відставку, парламент може розглядати і призначати нових чиновників. Валентина Семенюк прохання про відставку не подала.
Пройшло півмісяця, перш ніж Юлія Тимошенко зрозуміла, що питання щодо зміни голови Фонду держмайна затягується навмисно. У цей час з вуст Президента і його адептів не раз доводилося чути, що витрачати кошти від приватизації на виплату компенсацій по внесках недоцільно в першу чергу з економічної точки зору, оскільки такі дії лише посилили б зростання інфляції в країні. Паралельно з цим Глава держави заявляв про неприпустимість приватизації стратегічно важливих для держави об'єктів – обленерго, кошти від реалізації яких напевно б пішли на соціальні виплати. Розуміючи, що її намагаються загнати в кут, Тимошенко зважилася на кардинальні заходи.
6 лютого 2008 року Кабмін своєю постановою усунув Валентину Семенюк-Самсоненко з посади голови ФДМУ і призначив виконувати ці обов'язки Андрія Портнова. Також Кабмін призначив нових заступників голови Фонду держмайна. Проте, вже 7 лютого Президент України Віктор Ющенко зупинив дію цих розпоряджень уряду і направив до Конституційного суду подання з приводу конституційності цих розпоряджень уряду відносно керівництва ФДМУ.
Здавалося б, гарантові вдалося звести бездоганний редут навколо Фонду держмайна. Але через два місяці КСУ, як повідомила «Українська правда», опублікував постанову з приводу лютневого подання Ющенка. У ній мовилося, що суд припинив розгляд подання Президента внаслідок відгуку самого подання. Ця постанова Конституційного суду давала Тимошенко привід ще раз офіційно змістити Семенюк з поста керівника ФДМ, призначити туди Портнова, і, тим самим, встановити повний контроль над фінансовими потоками і майновими ресурсами, якими відає Фонд. Чим прем'єр і скористалася 25 квітня.
За станом на сьогоднішній день Кабмін в особі Андрія Портнова зосередив у своїх руках весь документообіг ФДМ, перевів валютні і гривневі рахунки на ім'я в.о. голови Фонду, а МВС видало йому дублікати друку. Але говорити про повну перемогу Юлії Тимошенко на цьому фронті поки рано: вчора з'явилося чергове подання Президента про конституційність дій уряду, які стосуються призначення і звільнення керівництва Фонду державного майна і приватизації Одеського припортового заводу – головного на сьогоднішній день об'єкту, кошти від продажу якого прем'єр має намір направити на відновлення компенсаційних виплат вкладникам Ощадбанку СРСР. Таким чином гарант знову прагне затягнути уряд в судову тяжбу, щоб відстрочити звільнення Валентини Семенюк, яке, по суті, ознаменує фактичну втрату впливу Президента над ФДМ. Публічно ж Віктор Ющенко заявив, що призначення голови Фонду – компетенція парламенту, і лише цей орган може призначати або звільняти чиновника такого рангу. Це – також тактичний хід, адже у Верховній Раді зараз немає стійкої більшості, яка б могла відразу вирішити дане питання. А, означає, переведення конфлікту в парламентську площину також послужить приводом для його затягування. Що, безсумнівно, відіб'ється на настроях потенційного електорату Тимошенко, який уже зараз починає втрачати віру в те, що зобов'язання по виплаті компенсацій можуть бути виконані в повному об'ємі.
Тим часом, незадоволеність українців невизначеністю ситуації з «Юліною тисячею» не такий уже важливий чинник, як для самої Тимошенко, так і для Ющенка, який опонує їй у цьому питанні. Більш значними для перших осіб держави є питання приватизації Одеського припортового заводу. Як відомо, Андрій Портнов повідомив, що реалізація цього об'єкту повинна пройти в 20-х числах травня. Такий термін обгрунтований перш за все тим, що Тимошенко вже не можна тягнути з внесенням на розгляд парламенту змін до держбюджету (які, до речі, потрібно було внести і затвердити ще в березні). Затягування ж це відбулося якраз через невизначеності з джерелами наповнення прибуткової частини бюджету, якими, нагадаємо, є і надходження від реалізації державного майна. В умовах же двовладдя у Фонді провести оптимальну підготовку до конкурсу з продажу Одеського припортового буде неможливо. Так, в інтерв'ю «Українській правді» Валентина Семенюк повідомила, що після появи указу Президента про відміну умов приватизації цього підприємства, ФДМ видав наказ, яким відмінив конкурс і припинив роботу конкурсної комісії. Тим часом, як стало відомо з «Вісника приватизації», що вийшов 26 квітня, заявки на участь у конкурсі продовжують приймати до 12 травня. У даній ситуації під удар поставлені потенційні покупці заводу, у яких його можуть відібрати через судові позови, ініційовані Секретаріатом Президента, – адже продавати завод цілком гарант, на відміну від прем'єра, не має наміру. У той же час успішність цих позовів безпосередньо залежатиме від рішення Конституційного суду, який, по суті, і повинен поставити всі крапки над «і» в конфлікті навколо легітимності або нелегітимності бютівського керівництва Фонду держмайна.
Напевно, конкурс з продажу Одеського припортового, вірніше, його можливий зрив з подачі КСУ і Віктора Ющенка, може стати дієвим аргументом для Президента відправити до відставки уряд Тимошенко. Якщо ж цей план Банкової зазнає поразку, то у прем'єра з'явиться чудовий шанс узяти під своє крило найважливіший стратегічний ресурс – Фонд держмайна, і все, що він має в своєму розпорядженні.
