Конституційний контрудар Президента

Неупереджений погляд на події перших чотирьох місяців 2008 року дає можливість прослідкувати тенденцію, що склалася у взаєминах двох вищих політичних фігур України – Президента і прем'єр-міністра. Тенденційність ця полягає в тому, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, неначе домовившись заздалегідь, по черзі обмінюються критичними стрілами, причому дуже рідко ці взаємноуразливі випадки з боку обох високопоставлених персон припапають на один і той же проміжок часу. Так, минулого тижня Юлія Тимошенко торпедувала президентські бастіони заявами про введення в країні парламентської форми правління, про ухвалення Конституції виключно в парламенті і про не розділення поглядів Ющенком на питання приватизації і продажу землі. На цій же семиденці, схоже, настала черга гаранта крушити редути прем'єра.

Глава держави і керівник уряду вже не приховують того, що між ними йде відкрита і відверта боротьба за владу, що перетворила друзів по нещастю (скривджених на початку 2000-х років Леонідом Кучмою), у ворогів за збігом обставин. Обставина це – пост Президента України, який розігруватиметься в 2010 році. Заради оволодіння цією вершиною і Ющенко і Тимошенко, як випливає з їх недавніх ініціатив, готові йти один на одного стіною, відкинувши убік дійсні інтереси держави і її населення.

Як відомо, минулого тижня Юлія Тимошенко зробила гучну заяву з приводу введення в Україні парламентської форми правління. Трохи пізніше прем'єр розширила свою позицію, заявивши, що затвердженням запропонованого нею державного устрою повинна займатися Верховна Рада – через ухвалення змін в Основний Закон. А розробкою цих змін зобов'язана займатися тимчасова парламентська комісія по зміні Конституції, створення якої, нагадаємо, ініціювала фракція БЮТ, заручившись підтримкою Партії регіонів. Безсумнівно, ці заяви Тимошенко були розраховані на те, щоб викликати у відповідь реакцію у Президента. Судячи по специфіці запропонованої прем'єром моделі державного управління, яку Тимошенко вважає найдемократичнішою, вона мала намір перевірити Ющенка «на вошивість». Тобто, якби гарант геть відкинув пропозицію прем'єра, то це дало б Тимошенко підстави стверджувати, що Ющенко не підтримує демократичні цінності парламентаризму, які, за її словами, розділяє велика частина світової спільноти. Саме тому ЮВТ зробила таку заяву не де-небудь, а в Страсбурзі, де розташовується штаб-квартира Ради Європи.

Відповідь Віктора Ющенка послідувала рівно через тиждень після заяви Тимошенко (ось вам приклад позначеної вище тенденції). Сказати, що відгук з боку гаранта на більш ніж критичну реакцію Юлії Володимирівни був непередбачуваний, не можна.

Віктор Андрійович у котрий раз засудив наміри своїх опонентів змінювати Основний Закон у стінах парламенту (що, до речі, наказано Конституцією), запропонував ввести двопалатний парламент (реверанс у бік Партії регіонів), і, головне, заявив, що виступає за збереження президентської моделі правління.

По першому пункту глава держави не сказав нічого нового. Та й що йому сказати, якщо навіть у експертів по конституційному праву немає однозначної позиції по тому, який саме орган – Національна конституційна рада чи Верховна Рада, повинен виступати розробником проекту нової Конституції. Вище згадувалося, що, згідно з Основним Законом, право вносити поправки до Конституції або писати її модернізований проект належить парламенту. Проте, Конституційний суд України своїм рішенням від 16 квітня 2008 року ухвалив, що «народ, як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виняткове право визначати і змінювати конституційний лад шляхом прийняття Конституції в порядку, який повинен бути визначений Конституцією і законами України». Формально виходить, що, керуючись даною постановою КСУ, Віктор Ющенко може на законній підставі вимагати, щоб модернізовану Конституцію розробляв НКС. Тим часом, Конституційний суд не дав конкретного роз'яснення – чи може народ України змінювати Основний Закон повністю (на чому, власне, наполягає Президент), чи тільки розділи І, ІІІ і ХІІІ (як випливає з того ж ХІІІ-го розділу). Отже, в опонентів Глави держави в конституційному питанні залишилася лазівка, скориставшись якою можна затягнути процес прийняття нової Конституції аж до чергових президентських виборів – а не до осені цього року, як сподівається сам Віктор Ющенко.

Виходячи з другого пункту, на якому заснований конституційний контрудар Президента за ініціативами Юлії Тимошенко, можна зрозуміти, що Віктор Андрійович має намір докорінно присікти всякі розмови про виняткову роль парламенту в управлінні державною машиною. Адже теорія прем'єр-міністра про встановлення парламентської форми правління в Україні створюється, по суті, на однопалатній Верховній Раді. Пропозиція ж Президента про введення двопалатного парламенту, в якому б, за словами Ющенка, були ширше представлені інтереси регіонів України, більшою мірою відповідає позиції народу. Тонкий розрахунок гаранта в даному випадку полягає ось у чому. Нинішня парламентська форма, яку хоче закріпити Тимошенко, достатньо порочна. Перш за все тому, що обрання народних депутатів за пропорційною системою, із закритими списками, себе не виправдало. Населення країни не побачило в стінах Верховної Ради конкретних представників їх інтересів. По суті, до парламенту просочилися «групи по інтересах». Отже, критикуючи таку форму правління, Президент апріорі займає народну позицію, протиставляючи, тим самим, Тимошенко українцям. Звичайно, смислове наповнення ініціативи гаранта (яку, до речі, першою висунула Партія регіонів влітку 2007 року) дає широке поле для дискусій. Кількісне представництво обох палат, їх взаємодія і взаємозв'язок, повноваження і тому подібне – ось неповний перелік питань, які потребують детального опрацювання і ретельного обговорення. Але, крім «щолку по носу» для Тимошенко, гарант, озвучивши ідею Партії регіонів, зробив тактичний хід, розрахований на завоювання симпатій регіоналів, які останнім часом схильні підтримувати ініціативи БЮТ (як доказ – сумісна позиція щодо ТСК). Чи дадуть відповідь представники великої опозиційної сили взаємністю гарантові – питання спірне.

І, нарешті, пункт третій – намір Віктора Ющенка зберегти президентську модель в Україні. Публічно висловлюючи дану позицію, Віктор Андрійович напевно усвідомлював, що підставляє себе під вогонь критики. А тому відразу ж вважав за краще відвести від себе підозри в намірі повернути повноваження, які мав його попередник, Леонід Кучма. Причому, тут Глава держави також удався до зіставлення ідеї Тимошенко про парламентську республіку, заявивши, що «якщо сьогодні говорити про парламентську форму правління, то в дужках читайте - республіка прем'єр-міністра».

Важливий аспект: своєю заявою Віктор Ющенко підтвердив, що проект Конституції, який розробляється під егідою НКР, направлений на збільшення і зміцнення президентських повноважень. Це видно з представленого Секретаріатом Президента на суд учасників НКС проекту «Концепції системного оновлення конституційної регуляції суспільних відносин в Україні». Згадаємо лише деякі з них. Так, виходячи із згаданої концепції, Президентові делегується право очолювати Вищу раду юстиції (ВРЮ), тобто, впливати на судову владу в країні. У цьому ж положенні передбачається, що члени ВРЮ можуть працювати в даному органі на постійній основі, крім тих членів Ради, які входять до її складу за посадою. Якщо враховувати, що концепція припускає набір членів ВРЮ, які працюватимуть на постійній основі, зі складу колишніх суддів, і що список таких кандидатів формуватиме Президент, то можна говорити про встановлення повного президентського контролю над третьою гілкою влади в країні.

Цікаве і напрацювання СП щодо нового порядку формування персонального складу Кабінету міністрів України. Тут розробники концепції дають парламентським силам всього дві спроби на те, щоб сформувати уряд. Виглядає це, на перший погляд, досить демократично: Президент дає доручення представникові політичної сили, яка за підсумками парламентських виборів отримала найбільшу кількість депутатських мандатів, виробити список персонального складу Кабміну і внести його разом з Програмою діяльності Кабміну у встановлений Конституцією термін для затвердження Верховною Радою. Якщо ж політична сила з цим завданням з якоїсь причини не справляється, право формувати особовий склад уряду переходить партії, що зайняла на парламентських виборах друге місце. Якщо ж і ця сила виявиться нездібною сформувати Кабмін, то Президент України за власним розсудом визначає кандидатуру на посаду прем'єр-міністра України, якій доручає у встановлений Конституцією України термін внести до парламенту відповідні рішення. Думається, можливість провалити створення уряду у Президента, який має вплив на парламент через третю по кількості мандатів фракцію, буде завжди.

Таким чином, Віктор Ющенко виклав свої конституційні карти. І закликав своїх опонентів зробити те ж саме, погрозивши, що якщо вони не зроблять це найближчим часом, то він обнародує імена розробників альтернативної, покликаної урізувати повноваження Глави держави Конституції. Напевно серед цих імен ми почуємо і прізвище нинішнього прем'єр-міністра.